Дмитро Снєгирьов про передачу Україні ракет GLSDB: "Пришвидчить деокупацію півдня, Джанкой – у радіусі дії"

20 січня відбувся саміт у форматі «Рамштайн». Під час саміту вирішувалися питання посилення протиповітряної оборони України, підготовка ресурсу та резервів для продовження деокупації українських земель, а також передача нових видів озброєння та техніки, що допоможуть ЗСУ у подальшому звільненні захоплених ворогом територій.

Наразі ми можемо говорити про ракети GLSDB з дальністю ураження 150 кілометрів. Якщо раніше зі зброєю із дальністю ураження до 80 кілометрів ЗСУ мали змогу тримати під вогневим контролем окуповане лівобережжя Херсонщини та Чонгарський перешийок, то тепер ми отримуємо засоби ураження дальністю 150 кілометрів.

Це потенційно Джанкой, який є основною військовою базою російських окупантів, що автоматично опиняється в зоні ураження. Відповідно, знижується активність російської авіації, яка там базується в моменті нанесення ракетно-бомбових ударів по нашим позиціям в Запорізькій та Херсонській областях. До того ж, в рази зменшується прикриття й самого Кримського півострова.

Також додам, що так званий російський «снарядний голод», про який часто говорять, відбувся не через дефіцит самих снарядів, а завдяки порушенню логістики їх постачання до безпосередньо лінії фронту.

Коли HIMARS почали працювати по ворожих складах, серед росіян постало питання про унеможливлення знищення складів з БК і як результат, щоб уникнути ураження, окупанти прийняли рішення перенести їх вглиб окупованої території на відстань до 100 кілометрів. Саме з цим пов’язано те, що вогнева активність росіян знизилася в рази: не через відсутність снарядів, а саме через логістичне порушення. Враховуючи, що автопарк окупанта досить обмежений, наразі постає питання про перенесення ворожих складів на відстань, яка вдвічі більша за попередню, що ще більше погіршить матеріально-технічне постачання армії РФ.

Дальність ураження ракет у 150 кілометрів дозволяє ЗСУ працювати на більшу відстань й відпрацьовувати по російським казармам в глибокому оперативному тилу противника. Приклад у Макіївці наочно засвідчив, що високоточної зброї з відповідною дальністю ураження достатньо для того, щоб одразу знищити близько 500 окупантів. А тепер, зі зброєю з дальністю ураження в 150 кілометрів, ми отримаємо можливість «накривати» ворожі казарми з мобілізованими в окупованому Армянську та Джанкої. Відповідно, за рахунок цієї техніки ми мінімізуємо їхню чисельну перевагу в живій силі. Важливо, що це високоточний снаряд, радіус відхилення якого максимум метр-два. Це не російські снаряди, що працюють «по квадратам».

Така зброя дає можливість не тільки для проведення ефективного контрнаступу, але й для повної деокупації Криму. До того ж, країни Заходу планують надати нам достатню кількість бронетехніки: від БМП «Bradley», якого вважають вбивцею танків, до надсучасних танків класу «Challenger 2», які вважаються найкращими у світі за рахунок своєї багатошарової броні. Це все зброя наступу, яка однозначно посилить можливості щодо переміщення особового складу, адже подібна бронетехніка підвищує ступінь захисту, швидкість пересування та вогневу міць. Тактико-технічні характеристики такої техніки значно вищі за радянську російську, у якої просто не буде шансів.

Нагадаю про інтерв’ю головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного для видання The Economist, де він заявив, що Україна має всі шанси для успішного наступу на Мелітополь, а відповідно, й на Крим, але підкреслив, що деокупація можлива лише за допомогою Заходу, який надасть необхідну зброю та техніку для українських військових, які й досі чекають на наступальне озброєння.

Тепер нам дадуть. Є ймовірність, що завдяки цьому пакету військової допомоги, у нас з‘явиться можливість тримати під контролем акваторію Чорного моря, а найголовніше – місця базування Чорноморського флоту РФ. Якщо немає флоту – рівень підтримки сухопутних з’єднань в Криму падає в рази.

Зазначу, що країнам Заходу вдалося переконати КНР та Індію, що є ключовими російськими партнерами та та довести, що «дружба» з Росією – не є «імунітетом» від її агресивних дій. Більше того, не гарантує безпеку у випадку подальших взаємовигідних відносин з нею. Відповідно, ці дві країни чітко заявили про те, що Росії не варто взагалі думати на тему ядерної війни, адже тоді постане питання про тотальну економічну блокаду цієї країни. У даному випадку спрацював дипломатичний важіль тиску на партнерів РФ.

Не варто відкидати й позицію самого Заходу, адже він перестав боятися. Росія вже не є тим страхіттям, яким була в перші місяці повномасштабного вторгнення в Україну. Затяжний характер війни показав неспроможність Росії до агресивних дій не тільки до НАТО, але й України. Якщо невиконані завдання так званої «спецоперації» з «Києвом за три дні», то про які страхи може йти мова. Якщо ми вже звільнили більше 40% окупованих територій, стає зрозуміло, що ми не тільки втримали ситуацію під контролем, але й переграли її у свою користь.