Вони з нами у найважчу хвилину: іноземні футболісти та тренери, які підтримали Україну

Вони з нами у найважчу хвилину: іноземні футболісти та тренери, які підтримали Україну.

ua — про гідних людей, які називають речі своїми іменами.2022 рік став для України та українського народу особливим.

Багатьом із нас стало страшно як ніколи раніше, ще багатьом — взяти до рук зброю і стати на захист України.

Рік змін, страху, хоробрості, героїзму та ненависті.

Рік усього такого протилежного, що так добре поєднується, коли мова йде про почуття до ворога.

У цьому тексті ми згадаймо іноземних футболістів та тренерів, які цілком однозначно засудили російську агресію або ж допомогли українських біженцям в інших країнах.

Войцех Щесни.

Коли зайшла мова про дискваліфікацію росію з усього цивілізованого світу, то на спортивному майданчику перше слово дісталося полякам.

Причина проста: саме "Кадра" 24 березня мала грати з окупантами у півфіналі плей-оф чемпіонату світу.

Одним із перших слово взяв Войцех Щесни.

Ось що написав у своєму Інстаграмі голкіпер Ювентуса 26 лютого.

"Моя дружина народилася в Україні, в жилах мого сина тече українська кров.

Частина моєї родини досі живе в Україні.

Українці — фантастичні люди, я не можу дивитися на їхні страждання, коли путін оголосив війну всім європейським цінностям.

Совість не дозволить мені слухати гімн цієї страни, я відмовляюсь грати з тими, хто представляє цінності та принципи росії.

Краще я припиню заняття спортом, ніж поступлюся своїм принципам".

Вже під час чемпіонату світу, на яких поїхала Польща і звісно ж не поїхала ніяка росія, Щесни проявив позицію знову.

"Слава Україні" після інтерв'ю українським журналістам — це кадри, які облетіли все і всіх.

І так, справді, дружина Войцеха — українка з Вінниці, нехай навіть у дворічному віці разом із батьками вона перебралася до Польщі.

Роберт Левандовскі.

Ще один поляк, який із першого дня розклав все по полицях.

Публікації в Інстаграмі, чітка позиція по можливому матчу з росіянами у плей-оф Мундіалю, капітанська пов’язка синьо-жовтого кольору у матчах як за попередній клуб, так і за збірну.

"Перші дні повністю відірвали від реальності.

Ніхто не хотів, щоб таке сталося.

Це дуже складна ситуація, яка, сподіваюся, скоро закінчиться.

Звісно, це тільки мрія, але потрібно вірити.

Ми, поляки, відчуваємо цю війну трохи більше, ніж інші країни.

Ми бачимо, як поляки допомагають українцям, віддають їм свої серця.

Великі слова вдячності всім, хто долучається до таких дій.

Багато людей з усього світу підходили до мене і захоплювалися прихильністю поляків.

Це добре.

Зараз будь-яка допомога є важливою", — чітко і лаконічно підсумував Левандовскі.

Вже у квітні Роберт отримував нагороду Laurens за унікальні здобутки.

І маючи майданчик для висловлення думки, Левандовскі написав у своєму Інстаграмі наступне: "Нельсон Мандела сказав: "Спорт має силу змінити світ".

Давайте пам’ятати та дуже гучно повторювати цей меседж, особливо зараз, коли в Україні гинуть невинні люди.

Не може бути спорту без миру".

Гульєрмо Вікаріо.

У березні цей італійський голкіпер Емполі приютив у себе в Удіне родину з Дніпра — Ганну та її сина Мілана, який дуже захоплюється футболом.

Нижче ми просто наведемо слова футболіста, які дуже яскраво демонструють широкість його душі:.

"Важко, принаймні спочатку, спілкуватися з жінкою, яка змушена знаходитися далеко від чоловіка, в якої дитина, яка в 11 років чудово усвідомлює причину, чому вона далеко від батька.

Ви намагаєтеся співчувати, але якщо ви не пережили війну, ви не можете її зрозуміти.

Але Мілан не показував нам свого страху чи дискомфорту.

Це передало позитив і силу.

Він – чемна, добра дитина.

Коли я сказав, чим я займаюся, Мілан був вражений.

Його мама пояснила мені, що він соромиться, бо ніколи не бачив футболіста.

Тож я показав йому кілька відео своїх ігор, а потім дав йому свою футболку.

Його очі світилися, він одразу одягнув її.

Я пообіцяв йому, що шукатиму футбольну школу в Удіне, яка б його прийняла і дозволила б грати.

Також тому, що так він швидше вивчить нашу мову.

І другий пріоритет – знайти вчителя італійської мови.

Щодо навчання, то він буде відвідувати українську школу з дистанційним навчанням.

Я народився і виріс в цьому домі.

Ганна і Мілан живуть у тій частині будинку, яка раніше була зарезервована для моєї бабусі, яка померла у 2013 році.

Тому вони почуваються спокійно, у них є своє приватне життя.

Але з будь-якою потребою, навіть просто поговорити чи побачити привітні погляди, вони можуть звертатися до моїх батьків.

Я теж долучусь, коли зможу.

Ганна і Мілан знають, що можуть залишатися в нас скільки завгодно, прихильність між нами залишиться назавжди.

Я виріс на таких цінностях.

Кілька років тому брат моєї матері усиновив двох дітей, які народилися в Ефіопії.

Вони мої двоюрідні брати", - підсумував Вікаріо.

У вересні Вікаріо отримав за свій благородний вчинок отримав нагороду та був названий Амбасадором доброти у спорті та житті.

Символічно, що це сталося одразу після першого у кар'єрі Гульєрмо виклику до Скуадри Адзурри.

📺 La consegna del premio Costruiamo Gentilezza nello sport a Guglielmo Vicario per aver accolto una famiglia fuggita dalla guerra e dalle sue atrocità 👏👏👏 pic.

— Empoli Football Club Official (@EmpoliFC) September 19, 2022.

Кейлор Навас.

Знаменитий коста-ріканець теж зробив вельми благородний вчинок: переобладнав свій домашній кінотеатр у паризькому будинку під нічліг для українських біженців.

Разом із дружиною Андреас Салас (до слова, вона веде активну волонтерську роботу) голкіпер ПСЖ прийняли у себе 30 наших співвітчизників, яким дозволили відчувати себе як удома.

Навас купив 30 ліжок, дружина ж регулярно готувала для українців їжу та подарувала багато одягу.

Що цікаво, посередником у прийомі голкіпером наших біженців стала євангельська церква, яку відвідує Кейлор.

Представники церковної асоціації, яка базується у Барселоні, привезли українців до Парижу з Кракова, передає Marca.

Хосеп Гвардіола.

Ще напередодні повномасштабного вторгнення росіян легендарний каталонський спеціаліст висловлював занепокоєння ситуацією і говорив на цю тему з Олександром Зінченком.

А у перші дні навали окупантів на Україну висловив не просто підтримку, а цілий гострий спітч із критикою влади європейських країн.

"Велика світова драма полягає у тому, що деякі країни продовжують руйнуватися, тому що одна людина вирішила, що невинних теж слід знищити.

Світ, як і раніше, мовчить – уряди всього світу, які повинні ухвалити рішення або сказати, що цього не може бути.

Якщо це відбувається, це означає, що стався провал політики, провал економіки, провал усіх.

Коли це трапляється, кількість ненависті, що генерується у майбутніх поколіннях..

щоб виправити це, вам може знадобитися сторіччя.

Український народ ніколи не забуде про те, що з ним зробили.

Бути вдома, ходити до школи, їсти, вечеряти — за рішенням людини країна зруйнована.

Уявіть себе у своїй країні.

Людина приходить у ваш дім, нападає, вбиває сім’ю і друзів.

Ти втрачаєш усе і змушений тікати в іншу країну.

Це не було спричинене вами, мною чи кимось.

Де НАТО? Де Сполучені Штати? Де Європейський Союз? Пізно намагатися знайти мирне рішення.

Це синонім абсолютного провалу політичних організацій… Здається, що вони існують лише для того, щоби ми могли жити трохи краще, а насправді це провал.

Зрештою, ми ті, хто працює та сплачує податки всього світу.

Їм потрібно турбуватися про те, щоб ці речі не відбувалися.

Усі вони невдахи" - підсумував Пеп у коментарі іспанському виданню larazon.

Втім, на цьому допомога Україні від іменитого каталонця не завершилася.

Після того, як наші солдати віддячили Гвардіолі за підтримку, той через свого знайомого Олега Смалійчука (українського агента, який зіграв із нашими військовими у футбол, із цього вони записали відео для Гвардіоли) передав м'ячі для воїнів ЗСУ.

— yarmolenko9 (@yarmolenko9) January 22, 2023.

Каміль Глік.

І знову Польща.

Але хіба може бути інакше, коли саме цей народ у скрутний час показав, що є для нас найнадійнішим другом.

У березні ветеран польського футболу зізнався, що активно допомагає Україні.

"Все просто – я купив машину швидкої допомоги.

Я маю водія для неї.

Авто оснащене всім необхідним, особливо для перевезення тяжко хворих дітей.

Ми з дружиною не можемо байдуже спостерігати за тим, що відбувається, бачити страждання та страх в очах дітей.

Робимо все, щоб допомогти" - сказав захисник Беневенто.

Згодом Каміль прокоментував і дії російської армії в Ірпені.

Це не опишеш ніяк, окрім як "базована база".

У відповідь на не менш «базований» пост директора польського спортивного каналу Глік відповів словами "й*обані бандити, тьфу вам у писок".

Едін Джеко.

Легенда боснійського футболу підтримав Україну на хвилі неадекватних дій власної футбольної федерації, яка вирішила у листопаді зіграти "товариський матч" зі збірною росію на самих болотах.

"Я проти проведення товариського матчу проти росії, про що сказав керівникам футбольної асоціації.

Я залишаюсь солідарним із народом України в настільки важкий час для їхньої країни" — сказав тоді Едін.

"Я втратив дар мови.

У мене немає слів.

Наша асоціація футболу знає мою позицію.

Я просто скажу, що це недобре", — це вже його давній друг і партнер Міралем П'янич.

Щоправда, в іншому коментарі Міралем неоднозначно сказав, що проти російських футболістів особливо нічого не має, а з росією не гратиме тільки тому, що так роблять всі.

Можемо списати на труднощі перекладу, але й виділяти П'янича на рівні з Джеко не будемо.

Девід Бекхем.

Нехай у цьому випадку ми говоримо про екс-футболіста, та все ж Девід Бекхем це завжди ім’я.

І коли Девід віддає на добу свій профіль в Інстаграмі з аудиторією у 71 мільйон підписників харківській лікарці Ірині, яка демонструє, що відбувається з людьми під час російських бомбардувань – це заслуговує на повагу.

"Девід Бекхем – людина з великим серцем", — сказав після того Андрій Шевченко.

Враховуючи, що подружжя Бекхемів крім однієї благодійної акції також активно залучається до зборів коштів для українців, не погодитися з цим не можна.

Людина чину.

Мова про італійця Маріо Фері.

Його футбольна кар’єра не дуже примітна, адже за клубом з другого дивізіону Індії у Феррі йдуть, по суті, любительські дивізіони Італії.

Та це саме він під час матчу Португалія — Уругвай вибіг на поле у футболці "Save Ukraine" із прапором миру.

У березні цього року він приїхав до Польщі і перевіз через кордон 60 жінок з України.

Контактував із людьми у соцмережах, не відмовляв у допомозі нікому.

Людина з прекрасною душею.

На відміну від друга російського диктатора, який очолює ФІФА і заходив до Фері у райвідділок.

Рубен Гарсія.

Хавбек Осасуни теж поїхав до україно-польського кордону, аби допомагати українцям.

Наведемо його цитату: "Ця ініціатива виникла за день до гри з Барсою.

Сусід розповів мені, що з двома друзями їде до Варшави з медикаментами, підгузками, дитячим харчуванням.

Усього 12 людей.

Футболісти живуть ніби у міхурі, але не можна втрачати зв'язок із реальністю.

Я відчував, що повинен зробити свій внесок.

З Польщі нам повідомили, що велика потреба у підгузках, дитячому харчуванні, консервах, а також ліках, рукавичках, медичному приладді.

Також ми привезли фуру одягу, хоча нам сказали, що треба менше.

У нас п'ять вантажівок, забитих догори", — підсумував іспанець.

Залишимо тут посилання на його інтерв'ю виданню Cadena SER, адже переказати його повністю буде дуже об'ємною справою для цього текста.

Фото, до слова, зроблене саме під час поїздки Гарсії до Польщі.

Грем Сунесс.

Держава Великобританія допомагає Україні активно і з перших днів.

А шотландська легенда Ліверпуля Грем Сунес це підтримує цілком і повністю.

"Ми, як країна, загалом робимо правильні речі.

Ми маємо пам'ятати, що історії про ракети і дрони, які посилають на українські міста, починають здаватися буденними.

Ми не маємо забувати, що це відбувається кожен день у чотирьох годинах від нас.

Ми маємо допомогти їм відкинути росіян, інакше через 10 років вони постукають у наші двері", — передає його слова видання Joe.

Паулу Фонсека.

З усіх іноземців, які коли-небудь грали чи працювали в Україні, португальський екс-тренер "гірників" веде себе на "міжнародній арені" чи не найактивніше.

Після початку повномасштабного вторгнення він неодноразово висловлювався на підтримку нашої країни.

Згодом, до слова, і висловив бажання очолити нашу національну збірну.

"Моя дружина та мій син українці, і ми залишили все там.

А для українців, як і раніше, важко жити у повсякденному житті, коли Європа та решта світу відключаються від реальності подій.

Ми менше говоримо про це, час іде, а війна триває.

Люди там досі дуже страждають.

Ми рухаємося до пори року, коли дуже холодно.

У них більше немає електрики та води.

Дуже важко бачити всі ці страждання.

Мені ще важче прийняти ситуацію.

Світ недостатньо допомагає Україні", — передало слова наставника Лілля французьке видання La Voix du Nord.

Додамо сюди і ці пости з Інстаграму португальця.

"Боротися за перемогу – це те, що ми робимо у футболі.

Але мої думки з тими, для кого "перемога" тепер асоціюється зі свободою та життям, а не лише з футбольним матчем.

Шахтар, друзі, вперед! Моя люба Україно, українці, тримайтеся! Я знаю, ви дуже сильні.

На вашому боці честь, правда та добро".

Більше того, Паулу знаходився в Україні саме 24 лютого.

Ось що він розповів улітку: "Ми повинні були виїхати напередодні, але правда в тому, що ніхто в Україні цього не очікував.

Я був удома, коли на Київ упали бомби.

Це був трагічний момент, паніка для всіх.

Те, що ви зазвичай бачите тільки в кіно.

До того ж коли є дворічна дитина, важко втекти.

Коли прилетіли бомби, всі хотіли втекти з Києва.

Але виїхати з міста було неможливо, 2-3 кілометри долали 8 годин.

Також важко було мислити збалансовано.

Зрештою, Шахтар мені допоміг, і у потрібний момент посольство Португалії дозволило мені покинути Україну.

30 годин подорожі, не знаючи, що могло статися, з постійним звуком тривоги.

І з двома дітьми, бо з нами був і син сестри моєї дружини.

Це важко пояснити.

Мені здається, мій син не зрозумів, що сталося, хоча сьогодні важко не говорити з ним про це.

Тому що він спостерігає за тим, що відбувається, і питає нас, коли ми повернемося додому.

Ми там усе залишили.

У мене є така надія, що колись усе закінчиться і ми зможемо повернутися.

Те, що я відчув у ті дні, — ніщо порівняно з тим, чим продовжують жити люди в Україні.

Людям, які не пережили такого моменту, важко до кінця зрозуміти, що таке війна.

Ви спостерігаєте за тими звірствами по телевізору, а потім повертаєтеся до свого життя, а люди в Україні продовжують надзвичайно страждати.

Щодня гине багато людей, багато дітей.

Я думаю, що всі ми можемо і повинні зробити більше.

Мені важко дивитися на страждання цього народу, нічого не роблячи.

Що ми робимо зараз, це говоримо: "Добре, ми допомагаємо, посилаючи зброю", але треба робити більше.

Це боротьба з диктатором, який щодня бреше, який вбиває людей і становить небезпеку для людства.

Найбільше мене обурює те, що ми продовжуємо спостерігати, але того, що ми робимо, недостатньо для України і світу.

Тому що в небезпеці зараз не тільки Україна, а весь світ", - сказав Фонсека.

Остання цитата Паулу ідеально підходить як висновок.

Віримо у Збройні Сили України! Разом Ми – сила! Слава Україні!.