Міжнародна федерація журналістів розкритикувала закон про медіа. Реакція українських медійників

Міжнародна федерація журналістів закликала українську владу переглянути закон «Про медіа». Відповідні заяви вийшли на сайті організації 12 січня та 17 січня. Федерація вважає, що нещодавно ухвалений документ ставить свободу та плюралізм українських медіа під загрозу. І з посиланням на Національну спілку журналістів України — свого члена — називає нові повноваження Національної ради телебачення та радіомовлення «надмірними». 

Генеральний секретар федерації Антоні Белланже висловив хвилювання з приводу «авторитарного дрейфу української влади» щодо медіа і журналістів. Також він нагадав, що нове медійне законодавство — це частина зобов’язань України в межах процесу євроінтеграції. 

Міжнародна федерація журналістів — не перша спілка, що розкритикувала законопроєкт. Це вже робили, зокрема, в Комітеті захисту журналістів у вересні 2022 року (і не відмовилися від критики після другого читання законопроєкту, до якого в текст були внесені суттєві змінм). Та в Європейській федерації журналістів. Разом із тим, наприклад, «Репортери без кордонів» підтримали законопроєкт.  

Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової інформації, так пояснює, чому Міжнародна федерація журналістів критикує законопроєкт, тиичасом як, наприклад, «Репортери без кордонів» його підтримують: «Я думаю, це тому, що МФЖ спирається виключно на позицію своїх членів. Якщо їхній член — Національна спілка журналістів України — виступив із ініціативою заяви, то вони автоматом її підтримують. І, скажімо, наша чи ваша позиція буде менш суттєвою. Що ж до "Репортерів", то вони не мають таких обмежень, отримують інформацію з кількох джерел й аналізують її. Окрім того, у "Репортерів" є юрвідділ, який сам окремо вивчав це законодавство, у той час як в МФЖ такого просто немає». 

Також «Детектор медіа» звернувся по коментарі до українських організацій, які цитувала Міжнародна федерація журналістів. Ось як там оцінюють критику закону від МФЖ: 

Сергій Штурхецький, голова комітету Незалежної медіапрофспілки України, відповів на запитання «Детектора медіа»:

— Наскільки виправданою, на вашу думку, є критика та аргументи МФЖ?

— Позиція МФЖ базується на позиції її членських організацій в Україні, якими в Україні є НМПУ та НСЖУ. 

— Чи справді закон про медіа загрожує свободі слова та плюралізму медіа?

— Окремі положення можуть відкинути Україну від європейських стандартів і стати загрозою для свободи слова. Непрофесійність окремих вітчизняних урядовців поки що виявляється у наполегливому небажанні  виправити помилки ще до весняної сесії ЄС — Україна.

Ліна Кущ, перша секретарка Національної спілки журналістів України: 

— Національна спілка журналістів України вдячна Європейській і Міжнародній федераціям журналістів за постійну підтримку українських колег. Під час розгляду нового медіазаконодавства в Україні ми постійно інформували наших міжнародних партнерів про ризики для свободи слова, які може створити новий закон. 

Спілка вітає втілення євродирективи про аудіовізуальні послуги і підтримує осучаснення медійного законодавства. Водночас ми висловлювали стурбованість 1) політичною залежністю національного регулятора; 2) наданням йому повноважень регулювати також друковані і онлайн-ЗМІ — на тлі політичної залежності.   

Це два головні застереження, які не були взяті до уваги під час розгляду законопроєкту. 

Чи створить закон загрози для свободи слова, залежить від регулятора. Тепер черга регулятора доводити і свою незалежність, і спроможність регулювати ринки, досвіду роботи на яких Нацрада не має (друковані видання і онлайн). Також залежить від уряду, який має затвердити підзаконні акти — критерії, процедури тощо. Ми будемо пильно стежити за розробкою цих документів і наполягатимемо на тому, щоб такі документи не ухвалювалися без консультацій із практиками, зокрема з журналістами друкованих та онлайн-ЗМІ.

Надмірна увага до регулювання ЗМІ — на тлі того, що загалом Україна рухається у європейському напрямі дерегуляції і спрощення роботи бізнесу, — створить несприятливий бізнес-клімат на ринку медіа і зашкодить конкуренції. Наслідком цього стане звуження поля свободи слова. Попри війну, ми в НСЖУ закликаємо уряд і парламент створювати моделі економічної стійкості українських медіа, а не лише захоплюватися регулюванням. Однак заплановані комітетські слухання з питання економічної підтримки медіа, як мали відбутися в серпні минулого року, двічі переносили, тепер уже на невизначений термін, — що свідчить про низьку пріоритетність цієї теми для депутатів.

***

Українських медійників та громадські організації ініціатива розділила. Звернення проти ухвалення редакції законопроєкту у 2020 році, ще до першого читання законопроєкту,  підписали, серед інших, головний редактор видання «Цензор.НЕТ» Юрій Бутусов, телеведуча Наталя Влащенко, засновник видання «Гордон» Дмитро Гордон, шефредакторка видання «LB.ua» Соня Кошкіна, телеведучий Савік Шустер. Звернення за ухвалення закону у другому читанні в грудні 2022 року підписали, серед інших, ГО «Центр демократії та верховенства права», ГО «Фундація Суспільність», Національна асоціація медіа і ГО «Інтерньюз-Україна».

У контексті євроінтеграції «Детектор медіа» звернувся (після критики МФЖ) по коментарі до Патріка Пенінкса, голови Департаменту інформаційного суспільства Ради Європи. Проте пан Пенінкс заявив, що Рада ще не оцінювала фінальну версію закону, яку президент Зеленський підписав 29 грудня 2022 року. 

Враховуючи критику на адресу Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, «Детектор медіа» звернувся по коментарі також до неї. Проте у пресслужбі регулятора відповіли так: «Закон України “Про медіа” ухвалений Верховною Радою України, підписаний Президентом України. Щодо його положень надали висновки Європейська комісія і Рада Європи. Закон є обов'язковим до виконання Національною радою з питань телебачення і радіомовлення. Щодо зауважень і пропозицій до закону, зокрема висловлених у зверненні, краще звернутися до його авторів».

«Детектор медіа» отримав відповідь на критику Міжнародної федерації журналістів від одного з ініціаторів законопроєкту Микити Потураєва, голови парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, народного депутата від фракції «Слуга народу». Наводимо ту частину, яка стосується закону: 

«… Інша дезінформаційна кампанія стосується нещодавно ухваленого Верховною Радою та підписаного президентом України закону “Про медіа”. 

Кампанія спрямована на керівні інституції ЄС, уряди та політиків країн-членів Євросоюзу. Метою кампанії є примус України до перегляду деяких фундаментальних положень закону через створення загрози “незаліку” цього пункту однієї з семи умов для початку переговорів щодо членства нашої держави у ЄС.

Розгляньмо декілька відверто неправдивих, на мій погляд, тверджень з уже чисельних заяв-скарг однієї з європейських журналістських організацій.

Отже, стверджується, що відповідно закону робота медіаорганізації може бути припинена без рішення суду або регулятора (In addition, the union noted that, according to the law, the cancellation of licences and the banning of media activities can take place without a decision of the regulator and the court, which nullifies the role of the regulator). Змушений тут використати визначення «відверта брехня», бо закон України, на відміну від законодавства більшості держав-членів ЄС, де національні регулятори мають значно більші права, чітко визначає, що обмежити роботу зареєстрованих медіа можна виключно на підставі судового рішення.

Наведемо інший приклад такої ж неправдивої інформації. Стверджується, що закон надає державі право створювати державні медіа, що призведе до знищення незалежних медіа та монополізації у медіапросторі (In a statement issued in early January, IMTUU warned that the law does not contain restrictions on the creation of linear media services by the state, allowing the monopolisation of airwaves with content created exclusively by state-owned media). У той же час закон прямо і без жодних компромісів забороняє державі та будь-яким державним органам бути засновниками та власниками будь-яких медіа. Виняток робиться лише для іномовлення, якому знов-таки прямо забороняється мовлення на території України; для радіомовлення Міністерства оборони — тимчасово, тільки на час війни і тільки у прифронтових районах; а також для парламентського телеканалу “Рада”, робота якого має бути додатково обмежена окремим законом.

Прикладом маніпуляції є твердження, що закон надав національному регулятору право регулювання всього медіапростору включно з соціальними мережами (to regulate print and online media, as well as internet, television, radio and online platforms such as YouTube and social networks). Насправді регулятор буде мати справу із зареєстрованими медіа, до яких можуть належати і блогери, але виключно в разі, якщо вони самі схочуть отримати відповідний статус. Реєстрація для онлайн медіа також є добровільною.

Додатково лунають закиди у “безпрецедентних, каральних та репресивних правах регулятора щодо меді”, які начебто встановлюються цим законом. Це — ще один приклад маніпуляції. Оскільки права регулятора принципово не змінюються у порівнянні з первинним законодавством зразка ще 1994 року. І чомусь ці права ніколи не викликали жодного занепокоєння в міжнародних організацій. Адже навіть перший закон, який створив українського національного регулятора і встановив перші правила для медійного простору, був фактично калькою з декількох законів європейських держав. Більше того, національні регулятори існують в усіх країнах — членах ЄС. І європейські національні регулятори зазвичай мають більші права, ніж сьогодні отримає українській регулятор навіть у час війни на знищення України. 

Інший маніпулятивний, але теж часто повторюваний закид полягає у недостатній присутності серед членів українського національного регулятора представників журналістських професійних організацій. Дивне твердження на тлі того факту, що щонайменше одного із членів нинішнього складу регулятора висунула Національна спілка журналістів України, а головою Нацради є людина з офіційним званням заслуженої журналістки і членкиня НСЖУ. 

Отже, вочевидь, проблема не у відсутності представництва професійних організацій, а у відсутності серед членів регулятора конкретних людей, які б представляли і просували там конкретну політичну позицію.

У чому вона може полягати? Нагадаємо, що певні представники керівництва певних українських журналістських організацій разом із тими ж міжнародними організаціями послідовно боролися і продовжують боротися проти заборони російських медіа в Україні; заборони проросійських медіа в Україні; заборони російських медіа у Європі та країнах демократичного, цивілізованого світу. Нагадаємо також, що найбільша так звана “критика” тоді ще законопроекту “Про медіа” лунала якраз із боку проросійських медіа і журналістів, і виглядала повністю скоординованою з аналогічними за змістом заявами представників керівництва однієї з українських журналістських організацій. Пригадаємо, чим була викликана ця “критика”: розділом, присвяченим захисту та боротьбі з російськими наративами та з російською інформаційною війною проти України.

Насамкінець треба звернути увагу, що членом міжнародних журналістських організацій, які за підтримки своїх українських колег зараз намагаються дискредитувати та ревізувати закон “Про медіа”, досі є російський “Союз журналістів” із такими його відомими членами, як Дмітрій Кісєльов, Владімір Соловйов, Ольга Скабєєва та іншими воєнними злочинцями і пропагандистами геноциду українського народу. Жодного бажання позбавитись такого ганебного партнерства ці міжнародні організації не продемонстрували». (Насправді, як повідомляв «Детектор медіа», після заклику українських медійників виключити російську спілку журналістів з МФЖ до керівництва федерації не переобрали російського представника, а питання, яке порушили українці, мав розглянути виконком федерації. Наскільки нам відомо, поки що це питання не розглядали. — «ДМ».)

Також про зміст та можливі причини критики з боку Міжнародної та Європейської федерації журналістів ми запитали Ігоря Розкладая, члена робочої групи з розроблення закону, головного експерта з медійного права Центру демократії і верховенства права, члена Незалежної медійної ради. На його думку, МФЖ «транслює позицію НСЖУ, і я сумніваюся, що хтось, окрім НСЖУ, взагалі читав і розбирався в законі. Чи має реагувати Україна — складне питання. Бо з одного боку, вони поширюють цю інформацію за принципом “не читав, але засуджую”. Є сумніви, чи будуть у Європі ті, хто не знає про закон, заглиблюватись у спростування. Певна адвокаційна компанія назовні має бути, але на кого її скеровувати і з якою метою, в мене поки що відповіді немає, ми самі про це думаємо. Як на мене, це надто політизована історія. І мета цієї атаки, як на мене, не дати Україні ефективно захищати український медіапростір». З поясненнями щодо прийнятого закону від Ігоря Розкладая можно ознайомитися тут.

Катерина М’ясникова, виконавча директорка Національної асоціації медіа, реагує на критику закону так: «Як представниця одного з найбільших об’єднань українських медіа, з упевненістю можу сказати, що оцінка закону, як “авторитарного дрейфу української влади щодо ЗМІ та журналістів”, є  перебільшенням. Я хочу сподіватись, що вона пов’язано з тим, що поки що немає перекладу тексту, тому представники міжнародних організацій не мали змоги належно оцінити закон. Сподіваюсь, що найближчим часом у них з’явиться така можливість.

В заяві йдеться, наприклад, що анулювання ліцензій і заборона роботи медіа може відбуватися без рішення регулятора і суду. Це не так. Закон чітко визначив, що такі санкції застосовуються виключно за рішенням суду. Щодо онлайн-медіа передбачено лише два випадки, коли вони можуть бути заблокованими без рішення суду. На строк до двох тижнів можуть бути заблоковані незареєстровані медіа, які  вчинили впродовж місяця п’ять і більше  грубих порушень (що вказує на системне зухвале нехтування законом). Заборонити поширення можуть лише анонімному медіа, ідентифікувати власників якого неможливо. В цьому випадку не можна визначити людину чи організацію, на яку можна подати до суду, а отже, й ініціювати судовий розгляд. Все це робиться за рішенням регулятора, яке може бути оскаржене в суді.

Закон “Про медіа” також не дає Національній раді регулювати соціальні мережі або іноземні платформи доступу до відео, як ютуб.

Стосовно незалежності Національної ради також лунає багато застережень. Хочу нагадати, що закон “Про медіа” позбавляє депутатські фракції та групи права номінувати членів Національної ради. Відтепер це зможуть робити лише громадські об’єднання і творчі спілки. Також закон передбачає, що перед призначенням членів президентом України кандидатури розглядаються незалежною конкурсною комісією. На нашу думку, ці зміни зроблять вагомий внесок у незалежність регулятора».

Також заяву Міжнародної федерації журналістів оцінила Віта Володовська, директорка Лабораторії цифрової безпеки:

— Твердження, наведені у заяві, є наслідком вибіркового і несистемного аналізу тексту законопроєкту або свідомих маніпуляцій.

Повноваження регулятора змінюються, але жодним чином не роблять з нього цензора. Навпаки, новий закон суттєво посилює гарантії захисту від можливих зловживань, починаючи з процедури призначення членів Національної ради. Закон додає конкурсну процедуру, яка робить сам процес більш прозорим та підзвітним. І, що важливіше, саме журналістська спільнота та громадянське суспільство отримують право номінувати кандидатів, а не політичні партії, як було раніше.

Справді, новий закон поширює юрисдикцію Національної ради на друковані та онлайн-медіа, чого не було раніше. Проте ці повноваження зводяться суто до реагування на випадки порушення вимог законодавства. Більше того, контентні обмеження, передбачені в законі, вже діяли раніше й охоплюють інформацію, яка може легально обмежуватись відповідно до міжнародних прав людини. Новими є лише кілька обмежень, пов’язаних із війною, які мають тимчасовий характер і були запроваджені для легітимної цілі захисту національної безпеки.

Реєстрація для онлайн-медіа є добровільною, для друкованих — також стане добровільною після завершення російської агресії. Скасування добровільної реєстрації медіа жодним чином не є підставою для припинення їхньої роботи.

Твердження, що Національна рада зможе вимагати від адміністрації Youtube і Facebook видаляти будь-який контент, а від Google — видаляти результати з пошукової видачі користувачів без права редакцій на захист, є щонайменше неповним, що перекручує його зміст. Ідеться виключно про інформацію, неправомірність якої була встановлена остаточним рішенням регулятора (і не оскаржувалася медіа) або суду в ході провадження, в якому представники медіа беруть безпосередню участь. 

Максим Дворовий, керівник напряму «Цифрові права» Лабораторії цифрової безпеки, теж відповів на тези Міжнародної федерації журналістів: 

— Пройдімося по тезах заяви, які можна розцінити як критичні.

«Закон надає регулятору, Національній раді з питань телебачення та радіомовлення, члени якої призначаються президентом та парламентом, ширшу повноваження над українським медійним простором» (тут і далі переклад редакції «ДМ») — Якщо тут предметом критики є призначення регулятора президентом і парламентом за квотним принципом, то це зафіксовано у Конституції, яку неможливо змінити за воєнного стану. Про цю проблему знають у медійній спільноті приблизно всі, однак вона не підлягає виправленню зараз. 

У нинішній архітектурі створення регулятора додали максимальну кількість запобіжників задля збільшення прозорості та зменшення впливу політиків на процес відбору кандидатів. Щодо ширших повноважень — так, Нацрада регулюватиме друковані та онлайн-медіа. Цей крок є вимушеним з огляду на не надто ефективні спроби саморегулювання у сфері медіа, а також на те, що притягнення до відповідальності конкретних авторів матеріалів за нормами Кримінального кодексу за сучасних темпів роботи правоохоронних органів та судів не є робочою моделлю регулювання відповідних медіа. Прикладів, коли такі медіа ставали поширювачами контенту, що міг загрожувати нацбезпеці, достатньо багато. 

«Незалежна медіа-профспілка України застерегла, що закон не містить заборони на створення державних лінійних медіа, дозволяючи таким чином монополізацію ефірних хвиль виключно контрольованим державою контентом» — Стаття 21 закону прямо закріплює це обмеження з винятками для Суспільного, місцевих публічних медіа, в які матимуть трансформуватися комунальні канали, для яких передбачені механізми унезалежнення редакційної політики, подібні до Суспільного, та телеканал  «Рада».

«Крім того, профспілка відзначила, що, згідно з законом, скасування ліцензії і заборони медіа активностей може відбуватися без рішення суду чи регулятора». — Так само цікаво зрозуміти, що тут мається на увазі. Єдине, що спадає мені на думку, це потенційна можливість припиняти роботу медіа законом «Про санкції». Можу погодитися з цим елементом критики, але він адресований не туди — текст закону «Про медіа» не може вирішити проблему з тим, що закон «Про санкції» досить своєрідно (та з порушеннями прав людини) застосовується як замінник дій правоохоронних органів та проти українських громадян, чого, по суті, не було передбачено текстом закону (крім випадку, коли громадяни України задіяні у тероризмі).

Резюме: після закінчення воєнного стану треба змінити статті Конституцію щодо інформаційної сфери та повноважень органів влади. Тоді ж можна подумати над редизайном процедур призначення регулятора, побачити, як йтиме регулювання друкованих видань і онлайн-медіа і побачити, чи справді станеться сповзання до авторитаризму.

«Детектор медіа» продовжить висвітлювати та ініціювати дискусією щодо закону про медіа. Ми готові надати можливість висловитися всім зацікавленим сторонам.