На що в Росії перетворилась церква

Для того, щоби зрозуміти нинішню ситуацію та роль Російської Православної Церкви в агресивній політиці Кремля, потрібно згадати про головні моменти історії.

Перш за все слід мати на увазі, що значна частина знань про історію як Росії, так і Російської Церкви свідомо викривлялася на догоду російській імперській ідеї. Прикладом цього є дуже поширена думка, що російська держава і Російська Церква мають свій початок від Київського князівства і від хрещення киян 988 року. Але сам факт, що вперше поселення Москва згадується в хроніках лише 1147 року, тобто через понад 150 років після хрещення Києва, вже змушує замислитися над тим, чи може Москва мати історичну першість.

Насправді політично Москва стала зростати лише в першій половині XIV століття, в час, коли вже сто років ці території належали до монголо-татарської держави Золота Орда. Татарський хан призначив князя Москви Івана Калиту старшим князем над територіями, які раніше належали Київській державі та були завойовані ханом Бату. Тобто сам початок держави, яку зараз називають Росією, але правильно би було її називати історичною рідною назвою – Московія, цей початок є в традиції азіатської автократії татарської держави Золота Орда, в її культурі та суспільному устрої.

Ця традиція принципово і глибоко відрізняється від традицій європейської цивілізації, в основі яких – цінність і значення особистості. Автократична традиція Московії, яка є продовження традицій Золотої Орди, визнає цінність лише верховного лідера (незалежно від того, як він називається – хан, цар, імператор, генеральний секретар чи президент) і держави, яка є його власністю.

Саме в цій автократичній традиції від початку формувалася Московська Церква. З політичних причин тоді ж, на початку XIV століття митрополит, тобто церковний лідер цих територій, поселився у Москві (хоча формальною його столицею залишався Київ), і тим надав цьому малому місту релігійного значення.

Я хочу наголосити на тому, що від давнього часу і до сьогодні як Московська держава, так і Російська Церква не мали і не мають досвіду існування в умовах демократії. Російська Церква фактично ніколи не мала досвіду існування в умовах незалежності від держави, але завжди була частиною контрольованого державою простору.

Усвідомлення цього – один з ключових елементів розуміння того, чим є сучасний Московський патріархат.

Моє бачення полягає в тому, що слід розрізняти Російську Православну Церкву як релігійну спільноту, як спільноту парафіян і духовенства, які сповідують християнську православну віру, і керівну структуру РПЦ, яка контролює життя Церкви – Московську патріархію. Спільнота віруючих – це релігійна інституція, а Московська патріархія – це за своєю сутністю урядова російська агенція для здійснення політики Кремля у релігійній сфері. Саме тому, на наше глибоке переконання, Кирил Гунядяєв, глава Московської патріархії – в першу чергу є одним з чиновників адміністрації Путіна, а вже потім має певні релігійні функції. Саме тому він підлягає санкціям – як чиновник, як олігарх (він особисто збагатився в часи Єльцина і Путніа) і як топ-пропагандист.

Слід підкреслити, що такий стан речей не залежить від осіб – доки існуватиме Московія-Росія у своєму нинішньому вигляді, до того часу будь-який патріарх РПЦ буде тісно прив’язаний до кремлівської адміністрації.

Отже, моя перша рекомендація полягає в тому, що у взаємодії з представниками РПЦ слід завжди пам'ятати, що вони більшою чи меншою мірою, але системно контрольовані російською державою та представляють її інтереси. Зокрема цей контроль, як і в час СРСР, здійснюється через спеціальні служби, в першу чергу ФСБ.

Одним з наслідків хрещення Києва 988 року було утворення православної Київської Митрополії – ієрархічної структури у складі Вселенського Патріархату з центром в Константинополі, столиці Візантії. Тобто, від самого початку Православна Церква в цій частині Європи, на територіях сучасних України, Білорусі, Росії, Литви та частини Польщі – була складовою частиною Вселенського Константинопольського Патріархату.

В 1448 р., незадовго до падіння Константинополя, від Київської Митрополії відділилася північно-східна частина на землях сучасної Росії, яка самостійно оголосила себе новою незалежною Церквою – Московською Митрополією. Решта Київської Митрополії продовжувала підпорядковуватися Вселенському Константинопольському Патріархату. Самостійність Московської Церкви була визнана Константинополем лише через 141 рік – у 1589 р., коли Вселенський Патріарх надав главі Московської Церкви титул Патріарха Росії та всіх північних країн. Межі цього нового патріархату не включали Україну, Білорусь та Литву, які продовжували підпорядковуватися Київському Митрополиту під юрисдикцією Константинополя.

Лише у 1686 р., коли частина України стала політично залежною від Московського царства, царський уряд через обман підпорядкував Київську Митрополію контролю Москви, фактично анексувавши її. Незаконність цього акту стала однією з головних підстав для Вселенського Патріархату в наш час у 2018 р. підтвердити, що Москва не має ніяких канонічних прав на контроль Церкви в Україні. Наслідком цього стало надання Томосу про автокефалію, тобто адміністративну незалежність Православної Церкви України.

Слід підкреслити, що Православна Церква для української нації протягом тисячі років відігравала і продовжує зараз відігравати важливу роль. Під впливом православної традиції формувалося суспільство і культура українського народу. Зараз під час соціологічних опитувань приблизно 70-75% населення України називають себе православними християнами.

Московська держава, поступово підпорядковуючи собі територію України протягом XVII-XIX століть, робила все для того, щоби перетворити Православну Церкву на один з інструментів імперської політики та викорінення української ідентичності. Російська імперська церковна структура заперечувала окрему українську ідентичність так само, як зараз Путін заперечує окрему ідентичність українського народу, яка відрізняється від російської ідентичності.

Контролюючи структуру державної Церкви, імперський уряд російських царів через цю Церкву проводив політику уніфікації та русифікації. Така ж політика була продовжена і в часи Радянського Союзу, те саме робить і адміністрація Кремля тепер.