Російська війна з українськими цвинтарями: дайджест пропаганди за 1 лютого

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 1 лютого.

1. Москва знищує вже мертвих українців
2. На що пішов майже рік «спецоперації»
3. За забайкальським танковим рахунком
4. «Грузія – вона за кого сьогодні?»

Москва знищує вже мертвих українців

Росіяни продовжують воювати не тільки з живими українцями, а й з мертвими. 1 лютого пізно ввечері вони вдарили по живих краматорцях. А зранку «високоточно» атакували мертвих – місцеве кладовище.

Чим завинив цей, черговий «об’єкт військової інфраструктури» або «центр прийняття рішень» перед МО РФ – невідомо. А сам цвинтар про це не розповість.

Проте, мер Краматорська Олександр Гончаренко не добирав слів.

НАСПРАВДІ, російська битва з українськими цвинтарями триває постійно. Та ще й з якимось збоченим задоволенням.

–   8 січня у Грем’ячі, що в Новгород-Сіверській громаді, окупанти обстріляли кладовище під час поховання місцевого жителя. Осколками пошкоджені хрести й могили, а самі снаряди потрапили у старі могили, на місці яких утворилися вирви. Один з місцевих жителів, який був свідком обстрілу, зняв на відео його наслідки.

• –   Близько 70 могил були пошкоджені або знищені на Таїровському кладовищі в Одесі, куди влучила російська ракета.
• –   У селі Осокорівка Нововоронцовського району Херсонської області місцеве кладовище постраждало від обстрілів. На ньому місцеві жителі знайшли не лише вирви від снарядів, повністю знищені пам’ятники та хрести, а й навіть нерозірвані снаряди.
• –   потрапили ракети у Берковецьке кладовище у Києві, де постраждали єврейські могили, в єврейське кладовище у Бабиному Яру, а ще в єврейський цвинтар у Білій Церкві на Київщині.
• –   Глухівський єврейський цвинтар на Сумщині був сильно пошкоджений від російського обстрілу. На території валялися покалічені вибуховою хвилею дерева, розбиті та повалені пам’ятники.

Останньому зі згаданих кладовищ понад 300 років. Під час Другої світової війни нацисти хотіли знищити його і навіть розбомбили його центр, але воно збереглося. Тепер їх справу довершують рашисти.

Складається враження, що після того, як Лавров втратив Землю Обітовану, Росія також взялася за «остаточне вирішення єврейського питання». З гаслом «можемо повторити». І не тільки щодо євреїв. І не тільки щодо живих.

На що пішов майже рік «спецоперації»

1 лютого Путін назвав «пріоритетним завданням Міноборони ліквідацію можливості обстрілів прикордонних районів РФ, про що я вже розмовляв із губернатором Бєлгородської області Гладковим».

НАСПРАВДІ, таким чином, з перших вуст, що називається, стало відомо, що на подолання відстані від «Києва за три дні» до «ліквідації можливості обстрілів районів РФ» у плані «спецоперації» був відведений майже рік.

А той діалог тижневої давнини Путіна з губернатором Гладковим увійде в підручники історії та трагічно-історичні анекдоти. Останній тоді скаржився, що за час «спецоперації» у його області загинуло 25 людей, а 96 було поранено. Путін відповів: «Усе буває, проте у нас ППО одне з найкращих у світі».

Такий собі піар ППО РФ. Але з огляду на те, що шоколад «Альошка» піарив Путіну той самий Гладков – вони один одного варті.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому мовчать сирени у Бєлгороді?

Ще у вересні губернатори прикордонних областей просили у Путіна мільярди рублів на запуск системи «Безпечне місто», яка включає оснащення населених пунктів датчиками руху, камерами відеоспостереження з розпізнаванням осіб. Путін грошей, звісно, не дав. Проте тепер пообіцяв пріоритетну допомогу від Шойгу.

Обіцяного, як відомо, три роки чекають. Тому на місцях вже почали розповідати населенню — де знаходяться укриття, і що робити під час сигналів тривоги.

Вказівники до укриттів почали з’являтися у Нижньому Тагілі (2066 км до Києва), Воронежі (715 км), Ростові (975 км), Волгограді (1302 км), Іваново (1164 км до Києва).

До речі, мешканців останнього зобов’яжуть сплатити за обладнання бомбосховищ у підвалах. Оперативний штаб Івановської області на чолі з губернатором Станіславом Воскресенським запропонував брати кошти для переобладнання підвалів у бомбосховища саме з комунальних платежів.

Але головні «платіжки» росіян, звичайно, ще попереду.

За забайкальським танковим рахунком

Особливої уваги на цьому тлі заслуговує вотчина спікера Держдуми РФ Володіна – Саратов (1240 км до Києва). Тут під час перевірки систем оповіщення вирішили включати звук дзвонів.

За офіційним поясненням – «для того, щоб не розбурхувати населення… і до того ж місцевій системі оповіщення виповнилось 60 років».

НАСПРАВДІ, дбати про спокій власного населення дійсно справа важлива. Особливо, якщо його ніхто не тривожив 60 років (фактично з часів Карибської кризи).

До того ж «потрапити в рай» (згідно з офіційно проголошеним планом Путіна для росіян) дійсно краще під церковні дзвони. Тому й тестують. Проте, сама місцева влада до раю, здається, ще не збирається.

Адже, сума витрат на утримання чиновників Саратовської області за рік зросла на 730 млн рублів. Якщо у 2021 році касові витрати на зарплату і нарахування на неї склали 1,81 млрд рублів, то у 2022 – вже 2,54 млрд рублів.

На значну суму зросли витрати на органи влади в Якутії –  до 4,6 млрд рублів. Їх утримання обійшлося простим якутам дорожче, ніж, наприклад, підтримка місцевого дорожнього господарства (4,4 млрд руб).

Дуже цікавий в цьому контексті й початок регіональної війни з танками Leopard та Abrams, за які путінський блазень Охлобистін пообіцяв мільйони рублів. Як виявилось, ця приватна ініціатива погоджена з Кремлем. До неї, звичайно, негайно долучилась і регіональна влада. Наприклад, Забайкальського краю.

При цьому столиця Забайкалля Чита в:

• 2016 року потрапила до сімки найгірших міст Росії для життя.
• у 2019-му очолила рейтинг міст з найбруднішим повітрям Росії.
• у 2020-му і 2021-му посіла останнє місце за якістю життя в рейтингу міст РФ.
• бюджет усього Забайкальського краю на 2023 рік прийнято з дефіцитом 7,3 млрд рублів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У «колонії-поселенні» запровадили безстроковий режим

Нещодавно мешканку Чити оштрафували за лайк допису про загибель мобілізованих в Україні. Раніше її син був покараний за викладення в соцмережі переказу свого сну за участі президента Володимира Зеленського, що підпало під статтю про «дискредитацію» російської армії.

Тепер війна з українцями за якість життя мешканців Чити (близько 7000 км до Києва) і взагалі забайкальців дійшла до того, що місцева влада їх коштом готова платити за знищення західних танків, які ще навіть не доїхали до України. І ніколи не доїдуть до Забайкалля. 

Здається, забайкальці та росіяни загалом дійсно гідні того повітря, яким дихають.

«Грузія – вона за кого сьогодні?»

І наостанок про Грузію. 30 січня багато хто у Москві згадав про чергову річницю прийняття її до складу Російської імперії. Писали про те, що «саме це врятувало грузинів, їх православну церкву від знищення… про необхідність випити грузинського вина за порятунок Грузії Росією».

1 лютого президент Грузії Саломе Зурабішвілі закликала після поразки Росії у війні з Україною включити до мирних угод пункт про деокупацію також Південної Осетії та Абхазії. 

«Росія має знати, де проходять її кордони. Питання Грузії також мають бути враховані. Війна не може завершитися без відступу Росії з усіх окупованих територій».

НАСПРАВДІ, питання «Грузія – вона за кого сьогодні?», яке 1 лютого задав Володимир Зеленський (у контексті нинішнього стану експрезидент Грузії та громадянина України Міхеїла Саакашвілі), стосується не тільки його особисто.

Адже факти залишаються фактами:

• Київ просив передати назад комплекси ППО «Бук», які були надані Україною Грузії у 2008 році, коли вони були їй так потрібні. Запит включав і передані Тбілісі американцями ПТРК Javelin (щодо останнього була не лише згода з боку Вашингтону, але й навіть пропозиція замінити їх на новіші комплекси). Але уряд Грузії категорично відмовився їх надавати;
• Грузія розширила торгівлю з  РФ і прийняла десятки тисяч її громадян, які втекли з країни із заощадженнями в руках, що торік призвело до надприбутку місцевої економіки у 2 млрд доларів;
• Офіційний Тбілісі не запровадив санкцій проти Росії, а прем’єр Гарібашвілі звинуватив критиків його «нейтральної» політики стосовно Москви у прагненні «створити другий фронт у Грузії». І за таку пацифістську позицію отримав, навіть, похвалу від очільника МЗС РФ Лаврова, який відзначив «мужність грузинського керівництва, яке не піддається тиску Заходу».

• У Тбілісі схвально ставляться до поновлення прямого авіасполучення з Росією. Про це заявив не тільки голова правлячої партії Іраклій Кобахідзе, а й мер столиці – колишній гравець київського «Динамо» Каха Каладзе. Його для великого футболу відкрив Валерій Лобановський. Ім’ям якого названо київський проспект, де ракетний обстріл призвів до руйнування багатоповерхівки у перші дні війни.
•  У листопаді минулого року Каладзе заявив, що через санкції мерія відмовилася купувати вагони метро у російської компанії «Метровагонмаш». Але 1 лютого стало відомо, що Тбілісі вирішив не розривати контракт з російською компанією.

Зважаючи на все це, поки не виглядає, що окуповані Абхазія та Південна Осетія для чинного керівництва Грузії дійсно важливіші за російські вагони метро.

Проте, сама ідея включити деокупацію всіх загарбаних Росією територій (і не лише в Грузії, а й у Молдові) в майбутню мирну угоду слушна.

Адже якщо Кремль, після поразки в Україні, збереже свій контроль бодай над одним підкореним за межами власних легітимних кордонів містом – імперські рецидиви неминучі. А це вже проблема для нашої національної безпеки.

Українці не можуть погодитись з угодовською позицією офіційного керівництва Грузії. Але водночас вони не можуть не розділяти горе і біль простих грузинів, молдаван, чеченців, сирійців, які так само постраждали від російської агресії.

І, звісно, всім грузинам, які з власної волі допомагають Україні у війні словом, а головне – ділом, велика-велика вдячність  і доземний уклін.