Росія заплатить за все: дайджест пропаганди за 3-5 лютого

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 3-5 лютого.

1. Малофєєв – «проба пера» від Мінюсту США
2. Лавров поїхав переймати репараційний досвід
3. Навіщо Кремлю бюст Гагаріна у Конго за $2,2 млн
4. З життя та смерті окупаційного мотлоху

Малофєєв – проба пера Мінюсту США

В Росії давно відчували, що її арештовані рахунки підуть на репарації, але не чекали, що так скоро. Генпрокурор США Меррік Гарланд дозволив першу в історії передачу конфіскованих російських активів для використання в Україні. Йдеться про $5,4 млн так званого православного олігарха Костянтина Малофєєва (голови ради директорів групи медіа-компанії «Царьград»). 

Він потрапив під санкції ще у 2014 році. Цікаво, що сам Малофєєв заявив, що його перші гроші забрали ще тоді: «В 2014 році я відправив на гуманітарну допомогу Севастополю один мільйон доларів. Уся сума була незаконно заморожена і залишилася у цих покидьків». Малофєєв тоді пообіцяв, що «порахуємось після перемоги».

НАСПРАВДІ, порахувати доведеться ретельно. Адже економічні втрати України від тимчасової окупації Криму лише станом на липень 2021 року становили $135 млрд, за даними Центру економічних стратегій.

Збитки рахували для таких груп: економіка, держава, громади, фінансовий сектор, громадяни, приватний бізнес.

–   Втрати суспільства від окупації становлять близько $55,3 млрд. Зокрема, це втрата посівної площі в Криму (близько 755 тис. гектарів станом на 2013 рік) – $3 млрд. А також втрата запасів корисних копалин – газу, сирої нафти, будівельного і флюсового вапняку (загальна вартість близько $52,3 млрд).

–   Збитки держави оцінені в $13,9 млрд. Сюди увійшли втрати активів українських державних підприємств – $9,9 млрд, майже всю цю суму становлять збитки від втрати активів «Нафтогазу». Активи кримських держпідприємств  – $2,7 млрд. Найбільшими з них до окупації були «Чорноморнафтогаз» і Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами.

–   Приблизні збитки громад – від втрати активів комунальних підприємств – $1,7 млрд. Банки внаслідок окупації Криму втратили $2,8 млрд.

–   Втрати приватних компаній – $18,5 млрд. На момент окупації Криму на півострові було зареєстровано 20 тисяч підприємств, чиї активи потім були втрачені. Серед втрачених галузей – генерація і розподіл електроенергії, розподіл газу, переробна промисловість, будівництво, частина рекреаційного комплексу, інші види послуг.

–   Збитки населення від втрати житла в Криму експерти оцінили в $42,8 млрд  – це загальна ринкова вартість житла на півострові до окупації. На початок 2014 року в Криму було понад 366 тисяч житлових будинків і більш як 935 тисяч квартир. Загальна площа житлових приміщень до окупації складала 49 млн квадратних метрів.

До речі, «Важные истории» склали список основних московських рейдерів українських кримських активів. Як і можна було припустити, на перших місцях – друзі Путіна, серед яких і Малофєєв. Отже, крім інших причин, в основі повномасштабної агресії лежить і бажання пограбувати всю Україну.

Тому Малофєєв – це лише, так би мовити, проба пера. Прецедент створено. Далі – буде.

Лавров поїхав переймати репараційний досвід 

Цікава з цього приводу реакція Москви. Там рішення США назвали «крадіжкою», «відкриттям скриньки Пандори», запропонували у відповідь «заморозити всю власність американських фізичних та юридичних осіб у РФ» й т.д.

НАСПРАВДІ, Малофєєв, який очолив так званий Союз добровольців Донбасу, що запропонував Путіну «йти широким фронтом на Київ», помилився – рахувати почали вже, ще до перемоги України. Після остаточного її звільнення з’являться справжні рахунки. І цьому сприятиме резолюція Генасамблеї ООН щодо репарацій РФ.

Відзначимо, саме вона дала поштовх до переходу від абстрактного бажання – заплатити за оборону та подальше відновлення України російськими грошима – до конкретного. 

У звичайних умовах компенсаційний механізм могла б затвердити Рада Безпеки ООН. Однак РФ, як відомо, постійно накладає на це вето. В України не було іншого вибору, окрім як вийти за межі Радбезу. Саме для цього потрібен мандат легітимності, який мало надати світове співтовариство. І кращого місця, ніж отримати його на Генасамблеї ООН, немає. 

Зараз йдуть переговори про створення цього механізму, і результатом його роботи має стати виплата репарацій і компенсацій усім, хто постраждав від війни: людям, компаніям, державі.

На сьогодні, окрім США, механізм конфіскації активів РФ на користь України схвалила Канада. У червні там було ухвалено зміни до Закону «Про спеціальні економічні заходи» (Special Economic Measures Act).

Крім того, Естонія планує запровадити правову базу для конфіскації російських активів, просуваючись вперед у спробі передати Україні кошти, заморожені санкціями Європейського Союзу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Резолюція ООН щодо репарацій РФ: чому нервує Москва

Нагадаємо, Рада безпеки ООН створила в 1991 році компенсаційну комісію іракської агресії в Кувейті. Жертвам війни було сплачено $52 млрд. Остання частина виплат була здійснена рівно рік тому, у лютому минулого року.

Загалом, до речі, було подано близько 2,7 млн вимог на суму $352,5 млрд, але ООН затвердила виплату у розмірі $52,4 млрд, що покриває 1,5 млн висунутих претензій.

Найбільший позов – $14,7 млрд – було ухвалено щодо Кувейтської нафтової корпорації. Їй відшкодували збитки, завдані іракськими військами, які зруйнували нафтові свердловини корпорації.

До слова, 5 лютого очільник МЗС РФ Лавров прибув саме до Іраку. Мабуть, щоб перейняти досвід виплати майбутніх репарацій.

Навіщо Москві бюст Гагаріна у Конго за  $2,2 млн

Ірак – перший пункт його чергового турне країнами Близького Сходу та Африки. Як очікується, він також відвідає Малі, Мавританію та Судан.

Саме з ООН та створенням власного лобі в ній і пов’язана велика дипломатична активність Росії на африканському континенті. Європа вже давно закрита для Росії. Навіть, Сербія в останню мить скасувала візит Лаврова.

Фактично, з усіх можливих євроадресатів в Лаврова залишилася лише Угорщина. Але – вона не Сербія. Вона – країна НАТО та ЄС. Навіть за умов «поблажливого» ставлення  Будапешту до Москви, офіційний візит її високопосадовця буде сприйнято, різко негативно. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Путін, втративши Європу і Америку, відкриває Африку

Нещодавно Лавров відвідав ПАР, Еритрею, Анголу та Есватині. Протягом усього його вояжу пропаганда волала про «африканський поворот від колоніального Заходу до дружньої Росії».

Навіть «…надцятий» ешелон путінської влади почав казати про якісь нові горизонти у співдружності з Африкою. В тому числі й у тимчасово окупованому Криму.

НАСПРАВДІ, видимість контролю Росії в Африці забезпечує не  авторитет Путіна, не його «турбота про голодних африканців», не «боротьба з колоніальним Заходом», а російські гроші.

Ось приклади того, як Росія купує лояльність африканців:

Еритрея: утримання від голосування щодо резолюції Генасамблеї ООН проти російської агресії, засудження знесення пам’ятників в Одесі – на заміну на обіцянки задовольнити потреби країни у сфері оборони, щорічний імпорт товарів на $9 млн.

Ангола: підтримка російського вторгнення посольством країни у РФ, утримання від голосування щодо резолюції ООН про відшкодування збитків Україні – на заміну відкриття культурних центрів, АЕС і промислових комплексів, щорічний імпорт товарів на $184 млн.

Есватині: обіцянка координації «підходів на міжнародних майданчиках, перш за все, в ООН» – на заміну постачання зерна та добрив, щорічний імпорт товарів на $650 тисяч.

Конго: відкриття бюста Юрія Гагаріна, збереження нейтралітету в ООН – на заміну щорічного імпорту товарів на $2,2 млн.

Крім того, ці поїздки Лаврова мають на меті та звичайну пропагандистську ціль. Для Кремля важливо, що та частина російського суспільства, яка вірить телевізору,  подивиться новини та скаже: та немає ніякої ізоляції!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Війна РФ проти України в онлайн-медіа: як кремлівська пропаганда дискредитує Україну в Африці

Лавров в Африці читав мантру на кшталт: «Київський режим – це європейські маріонетки Заходу, який також пригнічує Африку, натомість Росія принесе її народам процвітання».

Просуванню цих наративів активно сприяє і дедалі більше зростаюча кількість проросійських ботоферм, що працюють на одурманення африканців. Мета та сама – погіршення відносин між континентом та Заходом, блокування підтримки України на майданчиках ООН.

З життя та смерті окупаційного мотлоху

І наостанок про чергову напівтемну історію з життя та смерті окупаційної нечисті в Україні. 

У так званій «ЛНР» в ніч з 3 на 4 лютого кулю в потилицю отримав засновник руху «Світла Русь», російський націоналіст Ігор Мангушев. Популярність йому свого часу приніс стендап із нібито черепом українського військового з «Азовсталі».

Мангушев паплюжив людські останки і розповідав зі сцени про війну з «ідеєю, а не людьми, яка не передбачає ліміту вбивств українців».

НАСПРАВДІ, Мангушев заробив кулю в потилицю в далекій від фронту Кадіївці. Заробив її від своїх. Це схоже на страту. Його дружина Тетяна, перебуваючи за кордоном, пише, що Мангушеву не надають медичної допомоги: «У тій лікарні, де він знаходиться, його відмовляються оперувати, посилаючись на відсутність технічної можливості та необхідної апаратури». Також вона скаржиться на те, що не проводиться розслідування, його не транспортують на «велику землю» й т.п. Вона звертається по допомогу до МО та СКР РФ, адже її чоловік був капітаном 4-ї бригади 2-го АК 8-ї армії ЗС РФ.

Таким чином, вчергове підтвердилося, що в «дикій дивізії Шойгу» тривають позасудові страти: одні свої стріляють своїх інших. І це давно не таємниця. Того ж Мангушева, як виявилося, попереджали ще у 2015-му.

Ось, Мангушева й зачистили. Але ж, чому йому не надають кваліфікованої медичної допомоги? Хоча б заради пропаганди. Адже, ще в середині грудня начальник Головного військово-медичного управління МО РФ Трішкін запевняв, що «систему вже налаштовано: військовослужбовець, який отримав складні чи важкі поранення, надходить до центрального та головного госпіталю протягом доби».

Залишається тільки здогадуватись, скільки ще окупантів загинули через «відсутність технічної можливості та необхідної апаратури в лікарнях», якщо лікарі відмовляються  оперувати навіть таку «медійну» персону, як Мангушев (якого, до речі, називали навіть політологом Пригожина).

Власне, це не суттєво. Історія подібних персонажів лише вчергове демонструє абсолютно маргінальне обличчя російських окупантів в Україні, бандитські стосунки між ними, і головне – ставлення до них Москви.

Для неї подібні «мангушеви» («мотороли», «гіві», «жоги», «стремоусови» й т.д.) – настільки незначний мотлох, що й бензину на їх транспортування витрачати шкода. Тим паче в умовах, коли з 5 лютого почало діяти ембарго ЄС на нафтопродукти з Росії. Ось тут вона понесла дійсно значні витрати. А крім того в майбутньому ще й репарації Україні доведеться сплачувати.