У Путіна слабкий імунітет: дайджест пропаганди за 8 лютого

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 8 лютого.

1. Перші вуста Росії зізнаються в усьому
2. Кремль розкуркулює мільярдерів
3. Чому Москва бомбить не той Нью-Йорк
4. «Герої російської весни»: смерть під кутом 45º

Перші вуста Росії зізнаються в усьому

8 лютого президенти України Володимир Зеленський та Росії Володимир Путін опинилися на перших шпальтах світових видань. Бо перший – прилетів до Європи, а другий – з’явився на плівках Об’єднаної слідчої групи (JIT) з розслідування катастрофи рейсу MH17.

Щоб підтвердити тезу про відповідальність саме Путіна до цієї трагедії, JIT оприлюднила дві перехоплені телефонні розмови за участі російського чиновника – помічника гауляйтера Криму Аксьонова, яка датована липнем 2014 року, ще до того, як було збито «Боїнг».

В обох розмовах той неодноразово каже, що рішення про відправку «Бука» до Донбасу приймає «ніякий [не] генерал, ніякий не міністр оборони, а лише «особисто найперший»: «Як вони сказали, особисто відповідає перед народом перший, і тільки він приймає рішення», – сказав радник призначеного Москвою очільника окупованого Криму.

JIT опублікувала також перехоплення розмови Путіна з ексватажком «ЛНР» Плотницьким, яка датується листопадом 2017 року. В ній останній звертається до Путіна виключно «пан президент».

НАСПРАВДІ, це головний (що називається, з перших вуст) доказ «ефективного контролю» Росії над окупованими територіями України. Нагадаємо, Москва тривалий час це заперечувала, але 25 січня ЄСПЛ довів протилежне.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Москва вчергове програла в «настамнет»

Тому «опікування» президента РФ військовим та соціально-економічним станом на українській Луганщині, а також обміном полоненими (через Медведчука), так само як і благання Плотницького про особисту зустріч з Путіним «для вирішення нагальних питань» – прямі докази вторгнення Росії в Україну, яке відбулося ще на початку 2014 року.

Дігна ван Буцелар, прокурор Нідерландів, заявила: «Є вагомі свідчення того, що Путін на президентському рівні прийняв рішення про відправку в «ДНР» транспортно-пускової установки комплексу «Бук» або, принаймні, важких систем ППО».

Водночас у JIT наголосили, що в цих записах немає прямих вказівок на «Бук», а крім того, Путін, як глава держави, має імунітет, тому слідство тимчасово припиняє роботу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Конспірологія та несвіжі фейки. Як російська пропаганда відреагувала на вирок у справі MH17

Генпрокурор України Андрій Костін зазначив з цього приводу:

• Те, про що всі українці знали давно, нарешті озвучено на офіційному рівні.
• Тепер ні в кого немає сумнівів щодо причетності до трагедії найвищого керівництва РФ. Саме президент країни-агресора віддав злочинний наказ про надання озброєння угрупованням «ДНР» та «ЛНР». Саме це стало першопричиною трагедії, яка забрала життя 298 мирних людей.
• Опубліковано розмову, яка свідчить, що питання постачання зброї до окупованої території України вирішує особисто президент РФ.
• Члени JIT розкрили питання загального контролю вищим керівництвом РФ над так званими «ДНР» та «ЛНР», вирішення питань ведення бойових дій, призначення на керівні посади, постачання зброї.

«Деяких безпосередньо причетних до вчинення злочину вже засуджено до довічного ув’язнення. На жаль, складність отримання доказів та функціональний імунітет не дозволяє судити президента РФ в національних судах країн спільної слідчої групи. Ми будемо домагатися застосування всіх існуючих міжнародно-правових механізмів, щоб притягнути його до відповідальності», – пообіцяв Костін.

До речі, одна з найважливіших справ розглядатиметься у ЄСПЛ, куди родичі загиблих на МН-17 звернулися із 380 скаргами проти Росії. Ці скарги підтримали Нідерланди та окрему скаргу подала Україна. ЄСПЛ об’єднав усі три справи в одну і визнав її прийнятною для розгляду.

РФ завбачливо залишила Раду Європи (органом якої є ЄСПЛ), і бажання брати участь у подальших засіданнях не виявляла. Проте, для суду вихід РФ з Ради Європи не є перешкодою: він має повноваження розглядати справи, що належать до того періоду, коли країна ще була частиною міжнародної організації. А Росія тоді ще була. Тому – далі буде.

Ну а те, що президент України їздить не тільки у Вашингтон, Лондон, Париж та Брюссель, а й на Донбас в той час, як президент РФ 9 (!) років боїться відвідати «свої нові» території, вчергове доводить, що індики з Тюмені для Путіна безпечніші.

А ось поява в публічному просторі його непублічної розмови з Плотницьким розвінчує ще один міф – про бездоганну охорону та безпеку президента РФ. Якщо з’явилася одна розмова – з’являться й інші. У потрібний час. Перші вуста Росії зізнаються в усьому. І імунітет не допоможе. Бо він в нього слабкий. 

Кремль розкуркулює мільярдерів

А головною новиною в Росії стало те, що її уряд вже обговорює з великим бізнесом питання добровільного одноразового внеску до держбюджету.

НАСПРАВДІ, Центр стратегічних комунікацій вже прогнозував такий розвиток подій, коли наприкінці січня писав як «Abrams Охлобистіна» дав сигнал «дерипаскам». Але ситуація в фінансово-економічному секторі Росії через війну в Україні виявилася настільки жахливою, що рішення про розкуркулювання мільярдерів довелося прискорити.

Відзначимо, до цього часу компенсувати дефіцит бюджету, що тільки зростає через війну в Україні, доводилося виключно держкомпаніям та найбільшим експортерам. 

Наприклад, торік  Кремль не дав «Газпрому» виплатити дивіденди. Натомість вилучив у нього понад 1 трлн рублів у вигляді підвищеного податку на видобуток корисних копалин, чим довів одну з найпотужніших компаній світу фактично до самогубства.

Але й цих коштів не вистачило. Тому тепер заговорили про недержавний великий бізнес. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сєчин «розгойдує» путінський потяг

Поки тривають торги. Уряд запропонував мільярдерам одночасно виділити на його користь близько 200-250 млрд рублів. (А  розпочиналася ця розмова з суми приблизно вдвічі більшої).

Мільярдери у відповідь запропонували трохи «розмазати допомогу» – шляхом невеликого підвищення податку на прибуток (зараз він становить 20%).

Але якщо відкинути в бік неринкові торги й називати речі своїми іменами –  це банальне пограбування. У будь-якій країні уряд, який тільки заїкнувся б про якісь «добровільні внески» від бізнесу (поза законно встановленими податками), мусив би негайно вирушити у відставку.

Проте Путіну грабувати – не звикати. Що таке «уряд», чи якісь там підприємці, його взагалі не цікавить. На закон він також чхати хотів. Тому, чим усе закінчиться – відомо: скільки скаже – стільки й дадуть. Бо від суми і тюрми в Росії не зарікаються. 

Ця ситуація чудово ілюструє, до чого призводить мовчазне схвалення війни – не тільки маргінальними громадянами РФ, а насамперед заможними, які теж увесь цей час мовчали, погоджувались та фінансували всі рішення «партії та уряду», включно з війною в Україні. Спочатку за ними прийшли санкції, а тепер й сам Путін. Що ж, нехай мовчать і надалі.

Чому Москва бомбить не той Нью-Йорк

До того ж війна в Україні, з точки зору нормального бізнесу, немає жодного прибутку. Адже у війні має бути ціль. Але вона не зрозуміла вже нікому. Навіть пропагандистам. Маргарита Симоньян заявила, що «цілі спецоперації спеціально так незрозуміло сформульовані».

НАСПРАВДІ, це цілком цинічно-логічно. Якщо операція – спеціальна, то й цілі в неї спеціально заплутані: від «захисту наших людей на наших територіях», до «державної таємниці».

Нагадаємо, нещодавно виконавчий директор компанії-оператора «Північного потоку-2» і старий друг Путіна Маттіас Варніг розповів в інтерв’ю Zeit, що на його питання «Які ваші цілі? Ви говорите про Донецьк та Луганськ, а ваші війська хочуть взяти Київ. Вам потрібна Одеса, Харків чи вся Україна, чи навіть більше?», Путін відповів: «Це державна таємниця».

Згодом, коли війна в Україні пішла не за планом спецоперації, були негайно вигадані наративи про «ми воюємо з США» і тому подібна маячня.

Звісно, виникають цілком слушні запитання: якщо Росія воює з США, чому 8 лютого її снаряди зруйнували багатоповерхівку в українському Нью-Йорку, а не американському? Чому 24 лютого Путін не оголосив спеціальну воєнну операцію задля повернення «нашої» Аляски й тамтешніх жителів, які «страждають від вашингтонського режиму»? Чому після «звільнення», шляхом референдуму, їх негайно не возз’єднали з історичною батьківщиною? 

І таких «чому» на тлі українських подій буде й надалі з’являтися все більше. Але відповіді не буде. І не тому, що питання риторичні, а тому, що російська військова кишка занадто тонка для США. Через це російська моська гавкає на американського слона в районі українського Нью-Йорку. Але й там їй недовго залишилося.

«Герої російської весни»: смерть під кутом 45º

І наостанок про символічне. 8 лютого стало відомо, що засновник руху «Світла Русь», російський неонацист Ігор Мангушев таки віддав чорту душу. Страчений своїми ж. Це вчергове довело, що життя та смерть російського окупаційного мотлоху мінливе.

А символізм полягає в тому, що саме цього дня, але шість років назад, було знищено також проросійського терориста та колаборанта Михайла Толстих, більш відомого як «Гіві».

НАСПРАВДІ, за однією з версій, його ліквідували самі росіяни – вранці 8 лютого 2017 року. Підірвали біля кабінету в Макіївці, підозрюючи у зраді.

Як пише InformNapalm, за 5 місяців до цього у ЗМІ прокотилася хвиля звинувачень в тому, що «Гіві» хотів втекти з зони бойових дій. А звинувачення у зраді надійшло не від кого іншого, як від «друга» Гіві – російського «полковника-авантюриста» Валерія Гратова (на фото поряд з «Гіві» у береті). 

З цього приводу варто згадати про безславну смерть інших «героїв російської весни»:

Олексія Мозгового, командира незаконного збройного угруповання «Призрак» розстріляли у власному авто у 2015 році;

Арсенія Павлова («Моторолу»), командира терористичного батальйону «Спарта» – підірвали в ліфті багатоповерхівки в Донецьку. Ідентифікували лише по одягу.

Володимира Анданова (Ваху), який причетний до розстрілу військовополонених ЗСУ у Логвиновому, вбито в червні 2022 року під Харковом.

Євгена Жиліна, який був засновником бійцівського клубу «Оплот» і воював проти українських військових, вбили 19 вересня 2016 року у підмосковному ресторані «Ветерок». Пострілом в голову.

Валерія Болотова, перший очільник так званої «ЛНР» помер 27 січня 2017 року від гострої серцевої  недостатністі. Проте, за словами його дружини Олени, це сталося невдовзі після того, як він випив каву в одному з московських барів під час ділової зустрічі.

Олега Анащенка, який керував бандформуваннями «ЛНР», 4 лютого 2017 року підірвали у власному авто.

Олександра Беднова, командира терористичного угрупування «Бетмен» (у серпні 2014-го встиг стати «міністром оборони ЛНР»), вбили 1 січня 2015 року, привітавши його кортеж «дружнім вогнем».

Павла Дрьомова, «отамана банди «донських козаків», який був комендантом окупованої Кадіївки (Стаханова), підірвали 5 грудня 2015 року в день свого весілля. Його машину просто висадили в повітря.

Олександра Захарченко, який з 2014 по 2018 рік керував «ДНР». Загинув 31 серпня 2018 року від вибуху у ресторані з красномовною назвою «Сепар» у Донецьку.

Може, кого не згадали, то вони того й не варті. Але їх життя з безславною смертю під кутом у 45 градусів, підкреслює: у Путіна на Донбасі «своїх» немає. І подальша доля Плотницького, з яким він колись обговорював «соціально-економічне становище регіону», це тільки доводить. 

За законами жанру, його мають хоча б показати (якщо він ще живий) для того, аби він заперечив свої розмови з Путіним.

А нинішнім «героям» путінської війни з Україною слід згадати долю своїх попередників. І, можливо, замислитись. А найкраще – здатися. 

Центр стратегічних комунікацій