Адвокат Юрій Сухов: Ситуація з антикорупційними органами в Україні є унікальною

Про це пише Главком.

Уже понад пів року Україна – країна кандидат на вступ до ЄС. У списку рекомендацій для вступу – приведення законодавства до вимог ЄС, і одна з основних вимог – це боротьба з корупцією.

Шлях створення антикорупційної інфраструктури розпочався понад 10 років тому. Перші кроки було зроблено ще у 2009 році, коли було запроваджено антикорупційну експертизу нормативно-правових актів тощо. І зараз створено та функціонує максимальна за весь період незалежної України кількість органів, покликаних перемогти корупцію.

Про ефективність антикорупційних заходів ми поговорили з Юрієм Суховим, урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики (2009-2010 роки), сьогодні - адвокатом-практиком.

Боротьба з корупцією сьогодні не сходить з порядку денного. Обшуки у політиків, чиновників, звільнення за підозрою у корупції керівництва держорганів. Чи ці події матимуть продовження у судах?

Знаєте, тут потрібно звернути увагу спочатку на тих, хто проводить і здійснює ці обшуки. У країні багато правоохоронних органів й деякі з них вже зарекомендували себе такими, що доводять справу, як мінімум, до логічного завершення - направлення до суду, а деякі справи так і залишаються у стані проведення обшуків, арештів майна, обрання запобіжних заходів… і ці справи зникають. Які з цих справ матимуть продовження, а які – ні, зараз не можу прокоментувати, можу сказати лише, що останнім часом найбільш ефективно в цьому плані працює НАБУ (Національне антикорупційне бюро). Ця структура доводить справи до свого логічного завершення – направлення до суду. Інші органи за моїми спостереженнями, на жаль досить часто, поки «розслідують» лише в ЗМІ, не направляючи справи до суду.

Які справи ви зараз ведете? Чи пов’язані вони з діяльністю антикорупційних органів?

Останнім часом веду дуже багато справ клієнтів, які мають відношення або «беруть участь» в кримінальних провадженнях, що розслідує НАБУ. З цим зараз виникає дуже багато питань і запитів. Є й позитивні моменти, про які можна зараз казати, але так само є багато негативних, на жаль.

Одним із ваших клієнтів є директор СЕТАМ Віктор Вишнев. Розкажіть про судовий процес. Які перспективи і чому виник інтерес?

Щодо кримінального провадження відносно Віктора Вишньова виникла доволі специфічна ситуація. Про його перспективу дуже важко сказати зараз, але для мене, як адвоката з досвідом роботи у державних органах, ця справа цікава тим, що сторона обвинувачення будує це кримінальне провадження й обвинувачення, посилаючись на те, що були «пролобійовані» урядові рішення в інтересах певних державних органів та підприємств для того, аби таким чином заволодіти майном та грошовими коштами. Насправді пролобіювати нормативно-правовий акт (положення чи порядок), який буде діяти тривалий час, для того, щоб його використовувати на шкоду державним інтересам, але в угоди цих певних службових осіб – це практично неможливо. Підготовка проєкту нормативно-правового акту Кабінету міністрів України передбачає багаторівневу експертизу цього проєкту в багатьох центральних органах виконавчої влади. Вплинути на цей процес й підлаштувати певне рішення під інтереси якогось відомства так, щоб цей проєкт не відповідав закону чи Конституції – практично неможливо.

Коли будують обвинувачення на твердженні, що якесь рішення прийнято для того, щоб робити незаконні дії, на мою думку, це відбувається через те, що ті, хто формують це обвинувачення, вони взагалі не розуміють сутності державного управління, роботи/взаємовідносин державних органів.

Щодо самого Вишньова. Йому намагалися обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. По-перше, у нас зберігся радянський рудимент щодо необхідності обрання запобіжного заходу та ще й у вигляді тримання під вартою. Суспільна думка з цього приводу – добре, що заарештували, але ніхто не вникає в суть, зокрема утримання під вартою. Це не є покаранням, а є засобом забезпечення здійснення кримінального провадження. Це виключний запобіжний захід й він має застосуватися за наявності дійсно виняткових обставин.

Також запобіжний захід має застосуватися лише в тих випадках, коли існують ризики. Якщо їх ж нема? На жаль, у роботі правоохоронців превалює необґрунтована потреба обирати запобіжний захід. Іншого варіанту вони не бачать й це абсурд!

Якщо все ж таки ставити питання про обрання запобіжного заходу, то Кримінальний процесуальний Кодекс та положення Конституції України, щодо презумпції невинності, зобов’язують сторону обвинувачення доказувати обґрунтованість підозри, існування ризиків з посиланням на відповідні матеріальні, а не уявні докази. Тобто в суді сторона обвинувачення має доказати існування певних обставин для обрання запобіжного заходу.

Моя позиція в суді у справі Вишньова була чітка – прокурор жодної обставини, на які він посилається, не доказав з посиланням на конкретні докази. Й за таких обставин обирати запобіжний захід, зокрема той, який просив прокурор – утримання під вартою, не було жодних підстав. Слідчий суддя погодився з нашою позицією, що немає підстав заарештувати людину, оскільки пан Вишньов належно виконує свої процесуальні обов’язки, але, на жаль, суддя все ж обрала запобіжний захід у вигляді застави. Й, на мою думку, розмір цієї застави є непомірним для Вишньова й, відповідно, ми подаємо апеляцію, оскільки вважаємо, що таке рішення не відповідає вимогам чинного законодавства.

Як можете оцінити ефективність антикорупційних органів у подоланні корупції?

Болюче питання зачепили. Боротьба з корупцією – це необхідна вимога для існування державних інституцій та громадянського суспільства. Оскільки цей напрямок був не дуже ефективним за часів Незалежності України, то Рада Європи та ЄС при формування Плану дій щодо членства України в європейських співтовариствах, зокрема при перемовинах щодо безвізового режиму, наші партнери наполягали на підвищенні ефективності здійснення антикорупційних заходів, зокрема на реформі відповідних органів.

Першим кроком в цьому напрямку було створення посади урядового Уповноваженого з питань антикорупційної політики у 2009 році. Я працював на цій посаді. Головним завданням було забезпечення Урядом реалізації антикорупційної політики в країні. Одним з таких важливих завдань для мене було розробка стратегії реформи антикорупційних органів. Всі розуміли, що існуючі інструменти неефективні й не мають у цьому сенсі жодної користі. Потрібно створювати нові інституції, проводити відбір кадрів, їх професійну підготовку, формування нового мислення до неприйняття корупції суспільстві, щоб переламати існуючу у суспільстві парадигму.

Після 2010 року це питання певний час було поставлено на «стоп», але після Революції Гідності наші напрацювання, які були зроблені в 2009-2010 роках, стали актуальними. Тоді були запущені процеси створення НАБУ, САП, НАЗК. У тій реформі не було передбачено запровадження Державного Бюро розслідувань, але ставили питання про створення окремого слідчого органу в державі.

АРМА було створена, щоб контролювати дії з майном, бо там дуже великі суми й багато проблем, й цей орган був зарегульований таким чином, щоб його процеси здійснювалися в електронному форматі. До речі, на базі цих принципів було створене й ДП СЕТАМ, яке й відповідає за електронні торги, щоб уникнути вплив людського фактору, оскільки цей фактор є головним корупціогенним чинником у всіх правовідносинах, які відбуваються в державі.

Чи відбулися ці органи? На мою думку, вони ще знаходяться у стадії становлення. Є багато позитивного, вже ніхто не каже, що можна «вирішити» питання в НАБУ, САП, ВАКС. Як адвокату, це дуже мені приємно. Питання переходить в площину інтелектуального юридичного протиборства в кримінальних провадженнях. Є й недоліки – інколи кримінальне провадження виглядає як «війна з відьмами». Це відбувається після зміни влади, уряду. Лише після цього проти відповідних службових осіб відкриваються кримінальні провадження й вони розпочинають активно переслідуватися. Контроль за їх діяльністю має відбуватися постійно, й як тільки виявляють факти правопорушень, потрібно реагування, але цього не відбувається. Й що? Продовжують тривати відповідні кримінальні правопорушення, завдається шкода державі. Й вже коли закінчуються повноваження, лише тоді правоохоронні органи починають ними займатися. Це абсолютно неправильно й в багатьох випадках, з кримінального провадження ті, хто бере участь зі сторони обвинувачення, суду або представники держави, намагаються отримати свої публічні, а інколи навіть й політичні дивіденди. Це певною мірою негативно впливає на об’єктивність й свідчить про не досить якісну роботу правоохоронних органів. Разом із тим, спотворюючи інформаційний простір, вони намагаються компенсувати свої слабкі боки у фазі юридичної протидії. Безумовно, прослідковуються факти вибірковості здійснення правоохоронної та судової функції. Не щодо всіх відбуваються викриття проваджень, ефективне кримінальне переслідування, а лише відносно тих певних осіб, щодо яких, мабуть, «знімаються відповідні заборони».

Наскільки робота українських антикорупційних органів зараз близька до європейської практики?

Повинен сказати, що наша ситуація з антикорупційними органами є унікальною. Я не можу навести приклади існування аналогічних органів в розвинутих європейських країнах. Це є наслідком високого рівня корупції й тому потрібно було створювати нові органи аби забезпечити їх належність та ефективність роботи. Слід констатувати, що НАБУ, як правоохоронний орган, працює інтелігентно, більш якісно, але з іншого боку зробив свою роботу надто закритою, що інколи заважає стороні захисту виконувати свою функцію ефективно, були факти зухвалих дій співробітників, що також є проблемою для досягнення об’єктивності у здійсненні кримінального переслідування.

Головним є не публічність процесу й не великі покарання усіх корупціонерів, а невідворотність такого їх покарання. Превенція корупції не досягається збільшенням покарання. Навпаки, чим більше покарання за антикорупційні діяння, тим жорсткішими і зухвалішими будуть ці корупційні діяння. Бо людина розуміє, як вона може постраждати, тому вона збільшує свої вимоги.

Нам не потрібні показовість й лякання великими строками, потрібно створення ефективної системи невідворотності покарання для корупціонерів. Якщо будь-який державний службовець буде знати, що за незаконні дії обов’язково понесе покарання, будь-яке адекватне і це не обов’язково 5-10-15 років в’язниці, він з більшою вірогідністю відмовиться вчиняти такі дії.