Центр Києва заполонили бойові кози: не бояться тривоги та скачуть по російських танках

Зіту та Миру можна побачити біля главку столичної поліції.

Кияни часто помічають в центрі столиці чоловіка, який гуляє з двома кізочками. Їх можна помітити у скверику біля головного управління поліції, будівлі МЗС України, на схилах біля Українського дому, а також на Пейзажній алеї. Кізочки та їхній господар живуть у Києві вже давно. Але мало хто знає історію цієї незвичної компанії. Аби дізнатись більше, сайт ТСН.ua поспілкувався з власником тварин.

З Валерієм Марченко зустрічаємся в скверику біля Софійської площі. Разом з ним кози - Зіта та Мира. Вони випрошують у господаря сухарики та вишукують на кущах листя.

Чоловік розповідає, що головна його коза – безрога Зіта. Вона навіть знає правила дорожнього руху і перебігає вулицю лише на зелений сигнал світлофора. А ще добре виконує команди: "Стій", "Не можна", "Не чіпай".

Коза їхала до Києва у СВ-вагоні

"Скільки себе пам’ятаю, моя мама тримала кізочок, казала, що молоко у них цілюще, може декілька днів не скисати. Ось і я продовжив цю справу. Я родом із міста Барвінкове, Харківська область. Сім років тому, приїхав туди за Зітою, вона, до речі, по паспорту Квітка. Їй було тоді два роки. Вирішив забрати її до Києва. Зіта їхала у СВ-вагоні, як принцеса. На пероні було багато людей. Провідниця не помітила, що до вагону зайшла коза, а коли побачила, то хотіла нас висадити. Але я її показав паспорт кози, пояснив, що купе у спальному вагоні я викупив. Вона викликала начальника поїзда, але він, дякую йому, сказав, що все в порядку – люди були не проти, щоб з ними у вагоні їхала коза. Так і доїхали до Києва", - розповідає Валерій Марченко.

З того часу кияни бачать в центрі біленьких кізочок. Зіта виходить на вулицю в ошийнику, але без повідця. Такі ж нашийники були у всіх її діток, аби тварину можна було відтягнути від куща, чи безпечно перевести через дорогу.

Скільки дає молока?

Валерій розповідає, що перед війною продав кіз, залишив собі лише Зіту, вона як раз мала народити козенятко.

"Кізочок продаю, бо багато мені їх не треба, не прогодую. У покупців питаю для чого беруть. Якщо заради молока – продаю. Моя Зіта – коза полтавської породи. Їх ще називають "полтавками". Її молоко немає неприємного козячого запаху, жирне. Взимку коза багато молока не дає – 2 літра, не більше. А з квітня по липень, коли з’являється соковита рослинність, наша Зіта дає 5 літрів молока. Дою її сам, або син допомагає. Молоко п’ємо та продаємо охочим", - розповідає чоловік.

Назвав козу Мирою, щоб настав мир

Валерій працює охоронцем. Разом з сином живуть у закинутому будинку на Софійській вулиці. Поруч є гараж, який обладнано для утримування кіз. Ось чому кияни так часто бачать цих тварин у центрі міста.

"Зіті вже дев’ять років – доросла мудра тітка, продумана і дуже хитра, інколи шкоду робить. Якщо хоче "весілля", то ми відвозимо її до цапа, це недалеко від Києва – ціна питання 350 гривень. Мира – донька Зіти. Вона народилася 26 березня минулого року, коли під Києвом стояли російські війська та велися активні бойові дії. Назвав її Мирою, бо усім нам хочеться миру і щоб закінчилась ця страшна війна", - розповідає власник тварин.

Чоловік каже, що важко було прогодувати кіз в березні та квітні минулого року в умовах мегаполісу та ще й під вибухи ракет. Мира, ще була зовсім маленькою, доводилось шукати харчі.

Не бояться людей у формі

"По-різному бувало. Допомагали сусіди, приносили очистки від картоплі, буряка та капусти. Кози таке люблять. А ще вони не бояться повітряних тривог - звикли до них. Чекають поки перестане ревіти сирена, а тоді вже готові йти на погулянку. Зіта та Мира люблять герцювати по спалених російських танках, які виставлені на Михайлівській площі. Можуть і на башту залізти, гризти там щось. Я часто кажу перехожим, що це наші бойові українські кози, які не бояться ні танків, ні росіян", - розповідає Валерій Марченко.

Зіта і Мира дуже допитливі. Їм цікаво все, що їх оточує. Вони не бояться людей у військовій або поліцейській формі. Підходять до них сміливо, дозволяють себе погладити.

Дарують перехожим позитив

"Коза в Києві, та ще й в центрі, це було спеціально задумано мною. Чому? Для радості в очах дітей, для посмішок на обличчях у дорослих. Часто помічав, йде дорослий чоловік весь у турботах, а тут бачить козу біля Михайлівського собору, і суворе обличчя враз стає світлим, з’являється посмішка. А діти? Де вони ще побачать козу? Лише в зоопарку або в мультику. А тут вона поруч, її можна погладити, погодувати, обійняти. Мої кози для людей – позитив, якого так усім не вистачає", - пояснює Валерій Марченко.

Чоловік гуляє з козами на Пейзажній алеї – там є кущі і залишилось трохи листя на деревах. Також часто їх можна побачити біля фунікулера.

"Ми ходимо з кізочками в такі місця, де є кущі. Вони не їдять штучну траву, яку висаджують рулонами. Люблять обгризати гілки на кущах, листя, а також викопують та поїдають каштани. Інколи допомагаю їм, обриваю з дерев листя. Раніше нам дуже допомагало свято Хелловін. Після нього у ресторанів і кафе в центрі залишалася багато сіна і гарбузів, які вони після свята віддавали безкоштовно. Це дуже виручало, а цього року такого вже не було через війну. Тому з кормами є проблеми, хоча ми заготовили для них чимало листя", - розповідає власник тварин.

Мріє створити серіал про кіз

Валерій по професії режисер-постановник театральних п’єс, каже що раніше працював в театрах, будинках культури.

"В мене є така задумка - запустити мікро-серіал про життя кіз. Кожна серія на дві хвилини, і публікувати це в інтернеті. Хочу знімати смішні моменти з козами, бо вони видають приколи кожну хвилину. От, наприклад, людина поставила на хвилинку пакет. А козячі морди вже у пакеті, перевіряють, що там є. Хочеться ділитися смішними моментами з людьми, щоб комусь стало світліше на душі. Поки мені не вистачає технічної бази – озвучування, музика, монтаж. Але сподіваюсь, що мрія стане реальністю", - каже чоловік.

Нагадаємо, нещодавно в Києві помітили поні, яке заходить до станції столичного метрополітену. Це трапилося під час повітряної тривоги.