Як маленька країна взялася за велику проблему – озброїти Україну: NYT про поставки зброї з Люксембургу

У Люксембурзі було створено спеціальну компанію, яка займається закупівлею снарядів для реактивних систем залпового вогню Град і передає їх Україні.

Про це пише американська газета New York Times, опублікувавши матеріал під назвою “Як маленька країна взялася за велику проблему: озброїти Україну”.

Газета вказує, що Збройні сили Люксембургу складаються з менш ніж 1 тис. військовослужбовців, одного вантажного літака, двох гелікоптерів, які використовуються спільно з поліцією, і менш ніж 200 вантажівок, починаючи від Humvees і закінчуючи 10 сучасними бойовими розвідувальними машинами Dingo.

– Тут немає танків, військових літаків або ракет ППО Patriot, щоб зробити свій внесок у зусилля Заходу з озброєння України, – йдеться в матеріалі.

Усе, що передав Україні Люксембург, – це 102 протитанкові ракети та 20 тис. набоїв до кулеметів, оскільки інакше він наражатиме на небезпеку власні оборонні спроможності.

– Тому Люксембург, країна з населенням 645 тис. осіб, вирішив використати своє значне багатство, щоб спробувати купити зброю для України на відкритому ринку, і підписав багатомільйонну угоду минулої весни на 6 тис. радянських ракет. У підсумку, однак, уряд поставив тільки 600 ракет і був змушений шукати способи витратити гроші, – пише NYT.

У той час, коли західні запаси радянської зброї та боєприпасів закінчуються, проблеми Люксембургу дають змогу поглянути на складну проблему постачання Україні зброї, необхідної їй для стримування Росії до прибуття сучасних західних ракет, ракет і танків наприкінці цього року.

З початку війни Україна витрачає боєприпаси з величезною швидкістю, покладаючись на союзників для поповнення своїх запасів. Але в Люксембурзі немає виробників зброї, і уряд уже надав усе, що, на його думку, він міг собі дозволити зі свого власного обмеженого арсеналу.

Однак, вирішивши зробити вагоміший внесок у військові зусилля, Люксембург незабаром після російського вторгнення створив команду з двох осіб, які займаються торгівлею зброєю. Вони зайнялися пошуком комерційних ринків зброї в Європі та США і демонстрацією того, що їхня країна прагне перемогти Росію не менше, ніж її більші партнери по НАТО.

– Ми занадто малі, у нас немає великої армії, і тому у нас обмежені запаси, і ми від самого початку хотіли допомогти Україні, – сказав у нещодавньому інтерв’ю міністр оборони Люксембургу Франсуа Бауш.

Він також є міністром транспорту і заступником прем’єр-міністра країни.

– Але ми гнучкі, тому ми можемо піти і купити на ринку те, що їм потрібно, і доставити це прямо до них, – додав він.

Бауш провів паралель з історією Люксембургу як захопленої держави під час Першої та Другої світових воєн.

– Ми були окуповані багато разів у минулому столітті, тому в нас є величезна чутливість до того, що це означає для того, що зараз відбувається в Україні, – сказав Бауш.

Міністр додав: “Ми не можемо дозволити Путіну робити те, що він задумав”.

Більшість країн НАТО роблять пожертвування зі своїх власних військових запасів, що є доволі простим процесом, але деякі також купують зброю для продажу на комерційних ринках.

Але це більш тіньовий бізнес, особливо під час купівлі радянської зброї, яка в іншому разі малопридатна для НАТО, у продавців, які, можливо, не хочуть бути названими, побоюючись поставити під загрозу свій бізнес, розлютивши Росію, зазначає NYT.

– Співробітники нового підрозділу Люксембургу із закупівлі зброї мало що знали про це, коли вирушили в подорож Європою. Незабаром вони виявили, що можуть розмістити замовлення на радянські ракети БМ-21 Град, які будуть виготовлені на заводі в Чеській Республіці – природний варіант, думали вони, для українських військ, уже навчених їхньому застосуванню, – пише газета.

Але, як це часто буває в непередбачуваному світі закупівель зброї, угода незабаром пішла шкереберть.

– У зв’язку з високим попитом на Гради після початку війни у чеського виробника закінчилися комплектуючі. Що ще гірше, більшість постачальників компанії перебували в Росії або країнах, які відмовлялися експортувати обладнання, яке могло бути використано для допомоги Україні. У підсумку Люксембургу довелося задовольнятися 600 ракетами, що становить одну десяту від початкової мети, – йдеться в матеріалі.

За словами Бауша, йому вдалося поставити або укласти контракт на поставку зброї та іншої військової допомоги для України на суму близько $94 млн від виробників із Великої Британії, Франції, Польщі та Нідерландів, що становить близько 16% оборонного бюджету Люксембургу.

– Але це була боротьба, і це все ще мізерна сума порівняно з мільярдами доларів безпекової допомоги, які держави НАТО, такі як Велика Британія, Німеччина і США, надали Україні з лютого минулого року. Тільки ці три країни зобов’язалися надати Україні майже $40 млрд, – зазначає газета.

Анна-Лена Гегенауер, доцент політології та міжнародних відносин в Університеті Люксембургу, сказала, що уряд, схоже, бореться зі своїми давніми сумнівами з приводу військового втручання, незважаючи на громадську підтримку України.

– У Люксембургу менше традицій і, звичайно, менше досвіду участі в конфліктах. Це трохи виходить за рамки зони комфорту маленької держави, яка не мислить військовими категоріями, – сказала Хегенауер.

Люксембург витрачає на збройні сили менше, ніж будь-яка інша країна НАТО, і був єдиною державою в альянсі, яка торік виділила на національну оборону менше 1 відсотка свого валового внутрішнього продукту.

При цьому Люксембург, чий ВВП перевищує 130 тис. доларів на людину – найвищий у НАТО, – згідно з даними, наданими його урядом, виділив Україні лише $25 млн у вигляді гуманітарної допомоги та внесків до програм НАТО і Європейського союзу, які підтримують Київ.

Це викликало закиди з боку союзників, які в інших випадках надавали б підтримку, особливо на тлі триваючого конфлікту в Україні.

Але люксембурзькі чиновники кажуть, що все набагато складніше. Навіть якщо уряд вирішить виділити більше грошей на постачання збройних сил України, сказав Бауш, у його департаменті недостатньо людей, щоб вирішити, як витратити гроші швидко і без ризику, що вони будуть використані не за призначенням.

Крім того, залишається проблема пошуку зброї для купівлі, як незабаром з’ясували два внутрішніх торговці зброєю – обидва офіцери, які побували в зонах конфліктів.

У великому інтерв’ю цього місяця, в якому вони наполягали на анонімності з міркувань безпеки, вони розповіли про копіткі, часто розчаровуючі переговори з комерційними брокерами, холодні дзвінки виробникам і навіть пошук у Google, щоб знайти зброю, яка, за словами України, їй необхідна.

Боєприпаси залишаються в списку, але часом то пошуки заходять у глухий кут, то ціни завищені. В інших випадках, за їхніми словами, інші покупці – включно з іншими країнами-союзниками – розхапували матеріали до того, як вдавалося укласти угоду.

За словами дилерів, можливості для переговорів за цінами невеликі, з огляду на те, що зброя користується таким високим попитом. І якщо все пройде гладко, що далеко не гарантовано, то на перевірку продажу, складання контракту і проходження необхідних узгоджень піде не менше двох тижнів.

Поки що, за їхніми словами, вони не купують зброю у держав Африки, Східної Азії, Близького Сходу і Південної Америки, в яких багато радянської зброї, через побоювання, що зброя може бути занадто старою і неефективною, або через потенційні вимоги про хабарі.