Знищили елітний полк РФ: командир спецпідрозділу КОРД уперше розповів про переламний день в обороні Харкова

Ранком 28 лютого на 5-й день війни ми разом з оператором Ігорем Тамбієвим знімали для Єдиного марафону наслідки ворожих ударів по Харкову.

Напередодні місцева влада категорично наголошувала – перебувати в укриттях, в місто прорвалася ворожа ДРГ, йдуть вуличні бої.

Ми їдемо вулицею Шевченка – в кілометрі від нас ворог накриває приватний сектор артилерією, горять будинки.

Ліворуч зруйнована школа – тоді ми думали, що це ворог знищив навчальний заклад.

Зараз дивляться.

Поруч спалені ворожі Тигри з Z-ткою.

Ми знімали наслідки бою і ще не усвідомлювали, що напередодні 27 лютого тут був бій, який стане одним з ключових в обороні Харкова.

Ранком 27 лютого група російських військових та Тиграх прорвала оборону міста з боку Олексіївки і швидко просувалася в напрямку центру.

Поблизу обласного управління Нацполіції зав’язався бій.

Начальник поліції Харківщини Володимир Тимошко впевнений, росіяни хотіли захопити одну з адмінбудівель в місті, повісити триколор і посіяти паніку, мовляв, Харків впав.

Врятував весь екіпаж та бойову машину: героїчна історія українського танкіста.

Він припускає – окупанти знали куди їхали, адже на початку війни керівник обласного управління СБУ Роман Дудін і більшість його підлеглих виїхали з міста, ворота й двері обласної СБУ відчинили.

Коли поліцейські зайшли всередину – були шоковані – приміщення було завалене зброєю.

І якби росіяни там закріпилися – доля Харкова могла б бути іншою.

Після бою під управлінням Нацполіції росіяни обстріляли торговельний центр і рушили до школи.

Саме там відбувся ключовий бій, коли оборонці Харкова розбили елітний російський спецназ.

Цей день називають переламним в обороні міста, більше ворожі колони в Харків не проривалися.

Олександр – командир харківського КОРДУ вкрай рідко дає інтерв’ю, не любить говорити про звитяги, вважає, що оцінку діям має поставити час.

Він тривалий час відмовлявся від інтерв’ю, але врешті ми зустрілися на руїнах школи, де 27 лютого 2022 року його штурмова група разом з військовими 92-бригади і добровольцями Фрайкору спалили найкращих путінських десантників.

– Ми ухвалили нестандартне рішення – підпалили будівлю, зробили коктейлі Молотова, і дві групи під прикриттям зайшли.

Ми не піднімалися нагору, хотіли підпалити будівлю із самого початку, із землі, якщо можна так висловитися.

Будівля повністю була охоплена вогнем, язики полум’я з верхнього поверху сягали висоти 5-7 метрів.

Близько 5-7 осіб вилізли на дах у протигазах і почали вести вогонь, їх було знищено, – розповів Олександр, командир спецпідрозділу КОРД.

Цьому передували важкі бої, які тривали з самого ранку до вечора.

Олександр в подробицях розповів про той день.

– Близько 08:00 ранку до мене підходить командир батальйону 92-ї бригади, позивний Філософ, і каже: Ти командир? Я кажу: Так! Мої, каже, зараз взяли в оточення в школі на Шевченка ДРГ противника, нам потрібна ваша допомога.

Я набрав начальника Головного управління (Нацполіції в Харківській області – Ред.) доповів йому про ситуацію і попросив дозволу висунутись та надати допомогу 92-й бригаді, – згадав він.

На під’їзді до школи почули стрілецький бій, за 500 метрів до епіцентру спинилися і через приватний сектор дісталися школи.

– На той момент координації дій не було.

Там були хлопці з Фрайкора, територіальна оборона, 92-га бригада.

Під’їхала техніка – один танчик і БТР.

Де перебував супротивник ми точно ще не розуміли, на якому поверсі, в якій частині будинку! Бачили, що стрілянина йшла з того боку.

Звичайно, ми в цей сектор відкривали вогонь, – розповів командир спецпідрозділу КОРД.

На вулиці Шевченка біля школи стояла підбита ворожа техніка.

Відповідно до технічних характеристик припустили – в бронемашинах могло вміститися зо два десятки військових РФ.

Хто там, представники яких військ і як озброєні – не знали.

– Вони прорвалися на бронеавтомобілях Тигр.

Коли ми прибули, їхня техніка була підбита і трохи далі стояв наш БТР, який вони підбили – він горів, – згадав Олександр.

Порадились і вирішили заходити в школу з так званого чорного входу, щоб точно визначити місце перебування супротивника і, у разі необхідності, вступити з ним в бій.

Втратив дві ноги та пережив сепсис, але зберіг жагу до життя: історія українського героя.

– Вирішили, щоб з тилової сторони будівлі БТР проламав паркан, його задача була відпрацювати другий та третій поверхи, де, як ми припускали, розташувався противник.

Потім БТР відсунувся.

Танк зробив близько п’яти пострілів, потім у нього була якась технічна проблема і він теж відсунувся.

Після того, як танчик відпрацював, десь після 9-ї – близько 10-ї ранку, в одного з бронеавтомобілів Тигр, який стояв безпосередньо перед точкою входу, здетонував БК (бойовий комплект – Ред.), і ми чекали поки він до кінця знищиться, – сказав боєць.

Будова школи незручна для проведення тактичний дій – широкі коридори, великі сходові прольоти, для успішного штурму потрібна більша кількість бійців.

Під прикриттям кулеметників і гранатометників штурмовики зайшли в школу і зачистили перший поверх.

Піднялися на другий, в коридорі побачили залишену російськими військовими вогневу точку і припустили – коли по школі працював танк, окупанти втекли нагору.

– Там стояв крупнокаліберний кулемет на тринозі, ручні РПГ, зброя, гранати.

Ми пройшли другий поверх – ніякого контакту не було.

Піднялися на третій поверх.

І вийшло так, що я почав огляд.

Це вже був вихід на горище.

Десь на середині сходового прольоту я почув характерне клацання і побачив одну чи дві гранати, які були вкинуті в мій бік.

Я вигукнув команду: Граната! В цей момент відбулася стрілянина і в нас почався бойовий контакт, – каже він.

Бій тривав хвилин 10, у росіян більш зручна позиція – оборонці міста вирішили відступати, прихопивши ворожий бойовий комплект.

На той момент захисники вже знали – всередині близько двох десятків окупантів.

Припускали, скільки в них зброї і в якому секторі вони переховуються.

– Були розставлені кулеметні, гранатометні, снайперські розрахунки.

Дали команду з періодичністю вражати цей сектор.

Ми вже розуміли, що заходити й вступати з ними у безпосередній контакт не було жодного сенсу, оскільки ми могли понести великі втрати серед особового складу.

Було прийняте рішення ще раз задіяти танк.

Близько 12-ї години, я можу помилятися в хронології, під’їхав танк і відпрацював 15-17 пострілів.

Відпрацював у тих секторах, які ми визначили, – сказав він.

Після того штурмова група знову зайшла в будівлю.

Пройшли кілька поверхів і в тій же точці знову зав’язався бій з російськими десантниками.

Штурмовики знову відступили.

По ворогу вели постійний вогонь з вулиці, не давали йому перепочити і чекали танк, який поїхав на перезяряджання.

Міст між фронтом та далеким тилом: як бути воєнкором в Україні після 24 лютого.

– Близько третьої години дня до нас під’їхали наші брати з Омеги, ми вирішили заходити під прикриттям бронеавтомобілів.

Зайшли на перший поверх, зачистили другий, зачищаємо третій, підходимо до цієї точки і знову вогневий контакт.

Там була маленька кімнатка, де зберігали для дітей соки, водичку.

Ми заскочили туди – там розривається, стріляє! У нас вже, як-то кажуть, пересохло.

Стоїмо, п’ємо дитячий сік.

І вони над нами, виходить! Ну що, у них вихідна позиція, класти особовий склад бездумно ніхто не збирався.

Тоді ми звернули увагу, що стеля зроблена з так званої дранки.

Ми прийняли рішення, що в момент відходу практично весь БК, який у нас був, ми розстріляли в стелю.

Я розумію, що це може не мало ніякого тактичного успіху, але це був один із шансів на той момент.

Знову ж таки, під прикриттям бронетехніки, ми відійшли із будівлі, – розповів Олександр.

Час грав не на руку оборонцям міста – темніло рано, тепловізорів чи приладів нічного бачення не було, ворог міг просто втекти.

Одна спроба вже була, тоді кількох окупантів ліквідували, одного взяли в полон.

Він брехав, що є радистом, насправді, він був розвідником, каже Олександр.

– Яку кількість ракет було випущено – важко сказати.

Все, що було у нас з хлопцями, ми використали.

Коли під’їхав БТР, він мав відношення до хлопців з Омеги, почав працювати кулеметник, в цей момент був, як я розумію, вогневий контакт, і один з хлопців з Омеги отримав смертельне поранення.

В тому напрямку знову вели кулеметне і стрілкове ураження, чекали – години до четвертої-п’ятої повинен був приїхати танчик.

Ще раніше один хлопець з оборони отримав поранення, ми надали першу допомогу, – розповів боєць.

Коли танк під’їхав, оборонці визначили три сектори, по яким він мав завдати вогонь.

А будівлю вирішили підпалити.

– Не було жодного місця, де будівля не горіла б, в принципі, це видно на відео і з руйнувань зараз.

Після чого ми вирішили – заходити (в школу – Ред.) ніхто не буде, звісно, потиснули один одному руки, хлопці поїхали далі виконувати бойові завдання, – згадав командир спецпідрозділу КОРД.

Пізніше захисники, що залишились на місці, розказали Олександру чим все закінчилось:.

– Близько 5-7 окупантів, не більше, вилізли на дах у протигазах і почали вести вогонь.

Звичайно, вони були знищені.

Одна чи дві людини впали, стрибнули з поверху, – зазначив Олександр.

Це була не диверсійна група, а добре підготовлені десантники та розвідники російського спецназу.

– Шалені дії вони б не робили, все було продумано.

Школу вони розглядали як об’єкт, у разі чого можна було б там сховатися і чекати підкріплення.

Вони заходили з боку Олексіївки, а друга група їхньої ж розвідроти заходила з боку Малої Рогані, яка на той момент була під контролем російських окупантів.

Але тій групі не вдалося прорватися, – розповів командир.

Чи був цей день переламним в обороні Харкова, Олекандр каже:.

– Певного роду так.

Але зараз говорити переламний, не переламний… Ну, нехай історія розсудить.

Ми просто виконували свою роботу.

Тричі брали в полон: жахлива історія жінки, яка пережила окупацію.