Астролог-хароший русскій-інсайдер_про_Путіна

Українська журналістика, не встигнувши вийти із маніпулятивних олігархічних пасток потрапила в нову.

Я це називаю умовно — "астролог-хароший русскій-інсайдер_про_путіна". І це також часто маніпуляції, а не журналістика чи інтерв’ю.

Бо, здається, навіть споживачі новин з вайбера вже знають, що якщо ти не запрошуєш оце все, ютуб тебе не надто полюбить і велику аудиторію ти не збереш.

І треба чесно казати: складно інакше заробляти — тільки Швець, тільки Арестович, тільки Влад Росс, тільки "великий наступ одночасно з 15-ти напрямків, з моря, неба і космосу".

В цьому місці хочеться зробити — фізично — доземний уклін усім тим редакціями, які тримаються і цього не роблять, не запрошуючи це все, жертвуючи великими цифрами переглядів.

Але — відтак — ти лузер. Тобі не так і легко довести донорам чи рекламодавцям, що у тебе є якась якість журналістської роботи, хоча б відносно перевірена інформація (з огляду на умови), до тебе приходить люди, які мають експертизу хоч у чомусь.

Ти постійно змагаєшся з бажанням народу тричі за вечір слухати "однокласника путіна" з протухлим інсайдом, з диктатом алгоритмів ютуба і вимушена/ий залежати від невеликого розуму і неперебірливості масових аудиторій.

І це велика загроза для української аудиторії в умовах війни, але у мене немає рішення.

Мені складно уявити, як великі гравці на ринку діджитал, які є передусім бізнесами, візьмуть і за доброю волею відмовляться годити диким пристристям людей до астрологів і магів різного штибу, і раптом почнуть думати про інфогігієну.

І замість безумних агрегаторів шок-контенту спробують створити агрегатори новин суспільного інтересу - або хоча б додатково такі агрегатори.

Бо, зокрема, незалежна журналістика існує не просто для того, щоб критично мислити.

А і щоб розуміти, що є різні сценарії нашого майбутнього. Що є купа змінних і чинників, які на це впливають. Що ми повинні намагатися думати за різних обставин, навіть за дуже виснажливих і емоційно болючих.

Я веду до того, що, на жаль, не все лежить лише у площині редакційної політики та дотриманні етичних і професійних стандартів.

Але задля справедливості треба сказати, що похід в ютуб — частково вимушений.

По-перше, там аудиторія, по-друге, в умовах єдиного марафону кудись же треба піти, щоб її знайти.

Тепер про медіа споживання і аудиторію.

Війна породила цілу когорту шоуменів нового сорту. Усі ці люди, яким є щовечора (щовечора, вдумайтесь!) що сказати про війну в стилі потішної експертизи.

І є немала частина аудиторії, яка хоче ілюзій, а не реалізму, хоче емоційного розхитування, і це їхнє повне право.

Звикли люди до цього.

У нас же було багато різноманітних телеканалів. На одному — як різана, верещала Панченко, на іншому — сидів Мураєв зі своїм рускім міром, на третьому - всілякі Ківи з тим самим і виряченими очима.

Десь плювалися жовчю на "бариг", а десь - на "бубочку".

Люди підсіли на цю зраду-перемогу, на це чорно-біле сприйняття, на своїх і чужих.

І тут зробили єдиний марафон, де усі звітують рядочками, що перемога ось-ось.

І у людей наче витягли дофамінову крапельничку з руки (чи з мозку).

Їх позбавили звичного відчуття суцільного шапіто. Їм якось тривожно стало через це.

Не всі ж воюють, не всі ж волонтери, не всі ж чекають з фронту чи просто працюють до темних плям в очах.

У Шарія в тг каналі — мільйон підписників. Просто усвідомте. І частина з них — точно з України.

Люди шукають звичний інформаційний бруд — з одного боку. Але шукають і альтернативну подачу до єдиного марафону — з іншого.

Це природно.

Я припускаю, що ОП хоче на єдиному марафоні в'їхати прямісінько у вибори. І це найбільше вражає, з огляду на невизначеність в обрисах перемоги і тривалості війни.

Ви можете уявити марафон ще рік-два? Я ні, але хто знає.

Тому я переконана, що найдоступніші джерела інформації (такі, як, наприклад, телевізор) повинні повертатись до урізноманітнення і дискусійності.

Якісні ЗМІ повинні вчитися конкурувати на усіх платформах. Але поки що це для мене лише декларування, я не надто оптимістична в цьому.

Але головне - люди повинні вчитися хоч трохи бачити зв'язок між власними медіавподобаннями, власним мисленням, власними діями і наслідками для себе і країни.