За допомогою яких тактик російська пропаганда змальовує Україну «колискою корупції»

У кінці січня в Україні спалахнули корупційні скандали. Наприклад, ексзаступнику міністра оборони В’ячеславу Шаповалу висунули підозру за ймовірне лобіювання укладення договорів про постачання продуктів та інших речей для військових за завищеними цінами; колишньому виконувачу обов’язків директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міноборони Богдану Хмельницькому — за ймовірну розтрату коштів і закупівлю неякісних бронежилетів; Костянтинові Слюсару, чинному службовцю Міноборони повідомили про підозру в заволодінні коштами та службовій підробці. Цим скандалам передували журналістські розслідування, перш за все публікація Юрія Ніколова у «Дзеркалі тижня». На цьому тлі з’явилися й меседжі російської пропаганди, в яких Україну змальовують як чи не одну з найкорумпованіших держав світу; владу звинувачують у наживі на війні і стверджують, що саме заради грошей і корупційних схем вона не припиняє бойові дії; лякають, що через корупцію західні партнери України вже от-от припинять постачати зброю й не допомагатимуть у боротьбі з Росією.

Російські пропагандисти вже не вперше використовують тему корупції в Україні. Новини про «найкорумпованішу державу Україну», яка сама себе погубить, були в російських ЗМІ ще десять, п’ять чи два роки тому. Тобто тема корупції в Україні — один із поширених наративів російської пропаганди.

Для просування дезінформаційних наративів російська пропагандистська машина використовує різні набори тактик та інструментів. У цьому тексті фокусуємося на тих, які пропагандисти використовують для просування наративу, що Україна — найкорумпованіша держава в Європі. Також пояснюємо, як саме російські пропагандисти маніпулюють темою корупції в Україні й для чого це роблять.

Як російські пропагандисти маніпулюють темою корупції в Україні

Російські медіа та анонімні телеграм-канали, які транслюють проросійську риторику, підхопили новину про хвилю відставок та корупційних скандалів в Україні. Незалежно від того, що відбувається в Києві, Росія використовує корупційні скандали, намагаючись дискредитувати Україну. Зокрема, агітпроп запевняє, що корупція — це ідеологія українського народу. Нібито корупція пронизує українське суспільство: від освіти, медицини, сфери послуг, спорту до рівня правоохоронців, судів, муніципальних та центральних органів.

Російські пропагандисти стверджують, якщо Україна ще так-сяк боролася з корупцією, в яку скотилася після розпаду Радянського Союзу, на початку двохтисячних, то після Євромайдану вже ні. За версією агітпропу, після 2014 року Україна скотилася до рівня латиноамериканських держав, які перебувають під владою корумпованої клептократії. Після 2014 року в Україні з’явилася низка антикорупційних органів, та пропагандистські джерела скептично оцінили цю тенденцію й вирішили, що українці змавпували американську модель, навіть заступником керівника НАБУ призначили іноземця. Пропагандисти часто посилалися на слова тодішнього американського посла в Україні Джеффрі Паєтта, який припустив, що корупція інколи страшніша, ніж російські танки. Спекулювали й словами тогочасного віцепрезидента Джо Байдена, який назвав корупцію в Україні раковою пухлиною. Нібито корупція надто вже глибоко сидить в печінках Заходу, ще трохи — й він перестане підтримувати Україну.

Постійний акцент на корумпованості влади викликає в суспільства, з одного боку, недовіру до керівництва держави й державних інституцій, а з іншого — до ефективності боротьби з корупцією на шляху до членства в ЄС і НАТО. Російська пропаганда тут працює водночас на внутрішнього споживача: демонструє недолугість України, яку Захід ось-ось «кине». Мовляв, бачите, до чого призводить гра в демократію та євроінтеграцію. Також агітпроп просуває меседжі й на українську аудиторію, намагаючись усталити думку, що система влади в Україні настільки прогнила, що її вже нічого не змінить; у держави немає майбутнього, не говорячи вже про перспективи членства в ЄС чи НАТО.

Однак пишучи про корупцію в Україні й те, що в нашої держави начебто через це немає шансів на майбутнє, агітпроп уникає згадок про корупцію в Росії. Наприклад, із січня по липень 2021 року в Росії зафіксували 24,5 тисячі випадків корупції. У 2017 році керівник російської Рахункової палати Олексій Кудрін заявив, що відомство виявило порушення на 1,865 трильйона рублів. Тобто корупція в Росії теж є, ба більше — є й боротьба з нею. До прикладу, опозиціонер Олексій Навальний «наступив на мозоль» Кремлю, зробивши ряд гучних викриттів масштабних корупційних діянь можновладців, за що був ув’язнений. Також агітпроп уникає згадок про те, що навіть в умовах повномасштабної війни Україна намагається боротися з корупцією.

Які тактики використовує Росія, щоби просувати наратив про Україну як найкорумпованішу державу Європи

Для просування цих дезінформаційних меседжів Росія використовує сталий набір тактик та інструментів. Ось деякі з них.

1. Дискредитація — підрив авторитету до інституції чи людини для зниження довіри та легітимності. Прийоми реалізації: безпідставні звинувачення, глузування, применшення успіхів, навішування ярликів, використання метафор із негативним забарвленням.

Наприклад, Росія намагається позиціонувати Україну як державу «ближнього зарубіжжя», яка має схожу до Росії політичну культуру та однакові політичні вади. Зокрема, корупцію. «Україна — глибоко корумпована країна. Політиків підкуповують, зброю провозять контрабандою, а людей продають у рабство. У цьому сенсі вони швидше як Росія, ніж як Західна Європа», — йшлося в Inosmi.ru.

Також Росія з усіх сил намагається втримати імідж України як «найбільш корумпованої держави Європи» та наголосити, що антикорупційна політика української влади — це лише імітація прозахідних реформ. Насправді ж, мовляв, в Україні нічого не змінюється, а лише стає гірше. Приводом для маніпуляцій на цю тему стають новини про передачу Україні зброї від держав-партнерок. Зокрема, в анонімних телеграм-каналах, які транслюють проросійську риторику і якими керує російська розвідка, повторюється меседж, що українська влада недобросовісно ставиться до розподілу західної зброї між підрозділами своєї армії, ба більше — заробляє на цьому, продаючи цю зброю. На такий меседж аналітики «Детектора медіа» натрапляли й під час дослідження російської дезінформації в інфопросторах держав Східної Європи.

Окрім цього, пропагандисти намагаються висміяти євроінтеграційні реформи та буцімто придумані «західними компрадорами» антикорупційні структури. На думку пропагандистів, від таких реформ мало користі. Реформування України в межах вимог для вступу в ЄС і НАТО називають, наприклад, проявами зовнішнього впливу: «Український народ дав свою оцінку всім цим соросятським реформам та їх наслідкам! 65 % громадян згодні з тезою, що Україна перебуває під зовнішнім керуванням!».

Ба більше, сам Путін у 2017 році так охарактеризував антикорупційну політику України: «Мало тільки кричати: “Тримай злодія!”. Треба ще й самому не красти». Іншими словами, агітпроп позиціонує боротьбу з корупцією в Україні як пусті балачки, які не перетворюються на реальні кроки для подолання проблеми. Щоби пояснити цю неефективність, пропагандисти використовували й думку проросійськи налаштованого експрем’єра України Миколи Азарова, який запевняв, що «майданні технології лягають на неусталену суспільну систему», тому не спрацьовують в українському суспільстві. Майданні технології — пейоративний термін, який використовується пропагандистами, щоб таврувати Євромайдан та знецінити його досягнення.

Використовуючи тактику дискредитації боротьби з корупцією в Україні, Кремль намагається продемонструвати, що Україна — держава-невдаха, не здатна вирішити власні проблеми.

2. Гіперболізація — надання певному явищу чи події надвеликого значення, яке йому в певному контексті не властиве. Прийом реалізації — нагнітання, акцентування на негативних факторах чи наслідках, фаталізм, сарказм.

Йдеться про намагання переконати російську аудиторію, що Захід, якщо ще не зрікся, то от-от зречеться України. Безумовно, корупційні скандали підживлюють очікування Росії, що Захід перестане підтримувати Україну, не надаватиме більше фінансову, гуманітарну й військову підтримку, а без мільярдних вливань в економіку України вона просто перестане функціонувати.

Втім самі по собі корупційні скандали, які супроводжуються обшуками, арештами і кримінальними провадженнями, свідчать, що боротьба з корупцією триває й Україна — на шляху до подолання проблеми. Коли корупційний скандал виникає в якійсь сталій демократії, з цього зовсім не випливає, що ця держава перестала бути демократичною. Адже тут ідеться про сталість і роботу антикорупційних інституцій. «… Активізація звинувачень оточення Зеленського у корупції. Сьогодні до Києва прибули ревізори зі США. Вивчатимуть розтрату американської допомоги. І знайдуть. Влада Зеленського починає танути. Справами проти журналістів чи настоятелів монастирів намагаються відвернути увагу від патріотично вкрадених мільярдів», — ішлося, між тим, в одному з телеграм-каналів, що транслюють проросійську риторику.

Мета тактики гіперболізації — викликати негативні почуття: страх, невпевненість, боязнь імовірних фатальних подій. Іншими словами, це гра на емоціях, а не логічна та обґрунтована аргументація; це «вангування» майбутнього, яке неможливо верифікувати чи довести.

Неправдоподібне перебільшення масштабів і наслідків має на меті залякати того, на кого націлена пропаганда. Спочатку пропагандист констатує певний факт, який викликає негативні відчуття (злість, недовіру, прагнення помсти тощо), тоді підбирає песимістичні (при цьому малоймовірні) сценарії і вибудовує каскад найбільш фаталістичних і катастрофічних наслідків. Використовуючи цю тактику, пропаганда доводить реальність до абсурду: малозначна негативна подія неодмінно має призвести до катастрофи вселенського масштабу.

3. Фальшиве трактування — співставлення подій, між якими немає зв’язку, та приписування їм невластивих значень. Іншими словами, це виведення хибного висновку з реальних засновків. Це роблять за допомогою пересмикування фактів, використання необґрунтованих доводів та намагання «підігнати» їх під вигідне трактування.

Цю тактику ілюструє такий меседж: Захід вважає, що і сама корупція, й реакція на корупцію (кадрові ротації та розслідування) дискредитують Україну. «Отримання хабарів та крадіжка на найвищому рівні стало офіційно визнаним фактом із боку Заходу. До відставок та кримінальних звинувачень Київ підштовхнув їхній головний покровитель — Вашингтон. Оприлюднивши інформацію про корупцію, США мають намір безпосередньо виявляти корупціонерів в Україні, для цього під їхньою егідою було створено спеціальну гарячу лінію», — ідеться в одному з матеріалів російського медіа mk.ru. Насправді ж Вашингтон заявив, що не має доказів зловживання західними коштами, речник Держдепу США Нед Прайс пообіцяв, що буде «суворий моніторинг», щоб гарантувати, що американська допомога не перенаправлялася.

Також російська пропаганда стверджує, що Зеленський конфліктує із Залужним, тож нинішній скандал із корупцією перетворився на зведення рахунків між Офісом президента України та командуванням армії. «Зеленський та його команда, м’яко кажучи, не дуже ладнають із Залужним і давно хочуть посадити на місце Залужного свою людину, генерала Сирського. Ці чутки підтвердила депутатка Безугла, яка скерувала праведний гнів на командування ЗСУ», — пишуть у російському медіа kp.ru. Відомо, що Міноборони займається постачанням озброєнь та забезпеченням армії загалом, а Головнокомандувач армії та Генштаб — плануванням та веденням бойових дій. Іншими словами, зв’язку між оприлюдненими підозрами в корупції, надуманою виною генерала Залужного та намаганням «звести з ним порахунки» просто немає.

Вдаючись до цієї тактики, пропагандисти схиляють свого читача побачити «неочевидні» зв’язки між фактами, які між собою не пов’язані. Приміром, той факт, що навесні прилітають лелеки і навесні з’являються на світ діти, геть не означає, що лелеки приносять дітей. Російська пропаганда намагається зробити так, щоб читач повірив, що між непоєднуваними явищами існує тісний взаємозв’язок.

4. Теорії змови — трактування будь-яких подій крізь призму змови впливової групи людей (політичної еліти); зазвичай ця група непублічна, важелі її впливу та методи роботи — таємні. Прийом реалізації — приписування наслідків реальних подій нереальним групам, які нібито у змові між собою.

Один із меседжів «корупційного» наративу — Заходу вигідна корупція в Україні, він отримує від цього колосальні прибутки й захищатиме державу як свій бізнес-проєкт. Зокрема, в матеріалі Федерального агентства новин, приміром, ішлося: «Для правлячих кіл США Україна дає чудову нагоду привласнювати гроші американських платників податків, які виділяються у вигляді фінансової чи військової допомоги». «Схема», стверджують пропагандисти, така: США дають кредити своїм корумпованим ставленикам, ті вішають борг на народ, а ставленики повертають назад своїм американським партнерам ті самі гроші через офшорні рахунки. Жодних вагомих підтверджень цій тезі не існує.

Схожу тезу озвучили в Інституті країн СНД — російській організації, яка займається антиукраїнською пропагандою: «Корупція є інструментом Заходу для управління державами третього світу. Якби не було корупції, цих злодійкуватих та нечесних людей, — як би Захід утілював свою політику?» Вашингтон і фінансист Джордж Сорос нібито створили підконтрольні антикорупційні відомства для збирання компромату на українських політиків та бізнесменів й у такий спосіб тримають їх на гачку. Але насправді державні органи протидії корупції — це норма будь-якої сучасної держави, антикорупційні органи є навіть у Росії.

Ще один приклад теорії змови: Україна — поле битви між республіканцями та демократами в США, а з думкою Києва ніхто не рахується. Україна не є самостійним актором геополітики, нічого не вирішує, адже нею керують «західні куратори». Це давня пісня російської пропаганди, яка любить у всьому шукати ознаки боротьби між партіями США та применшувати суб’єктність України. Приміром, у матеріалі видання vm.ru ішлося: «Республіканці у США створили комісію для розслідування справ про корупцію в Україні — вони підозрюють чинного лідера Джо Байдена та його сина Хантера Байдена в участі у цьому корупційному механізмі». В американських політиків є досить місця на політичній шахівниці всередині держави, щоб вести змагання; і без того є достатньо легальних механізмів, якими вони можуть протистояти одне одному — Україна тут ні до чого.

Застосовуючи теорії змови, пропагандисти вкотре намагаються позбавити суб’єктності Україну, зневажити її геополітичну вагу та нівелювати цінність як міжнародного партнера. У такий спосіб Кремль прагне зобразити Україну як розмінну монету; спірну територію між Заходом і Сходом, між НАТО і Росією. Пропаганда змушує українців повірити у власну приреченість і малозначність. Тобто прагне створити видимість, що українці — народ, який ні на що не впливає: всі рішення приймають світові еліти, групи людей, які перебувають у змові, й ніщо не може вплинути на хід подій.

Яка ж ситуація з корупцією в Україні насправді?

Україна посіла 116-те місце зі 180 держав в індексі сприйняття корупції від Transparency International за 2022 рік. Цей індекс ґрунтується на дослідженнях 13 авторитетних міжнародних організацій та дослідницьких центрів. Він бере до уваги корупцію лише в державному секторі. Визначальним показником індексу є кількість балів, а не місце в рейтингу. Індекс вимірює саме сприйняття, а не фактичний рівень корупції. Україна набрала 33 бали зі 100 (де 100 — майже відсутній рівень корупції). Це найкращий результат за останні 10 років. За підсумками року, Україні вдалося увійти до списку із 25 держав, які відчутно покращили свої результати в боротьбі з корупцією.

Раніше корупція була системнішою, а боротьба з нею — радше епізодичною, зараз — навпаки. Згідно зі звітом Transparency International за 2021 рік, Україна була другою за корумпованістю державою Європи після Росії. Звіти Transparency International свідчать, що Україні слід зробити багато системних змін у сфері антикорупційної політики. Організація визнала деякі кроки, вжиті командою президента Зеленського за останні роки, вдалими. Але у 2021-му заявила, що боротьба з корупцією в Україні зайшла у «глухий кут».

Торік Україна офіційно стала державою — кандидаткою на вступ до ЄС. Брюссель чітко дав зрозуміти, що Києву вкрай необхідно буде посилити боротьбу з корупцією, якщо Україна хоче стати повноправною членкинею ЄС. Попри системні зусилля російської пропаганди дискредитувати антикорупційну політику України, спостерігаємо позитивну динаміку рейтингу Індексу сприйняття корупції за останні десять років (+8 балів). Україна поступово запроваджує важливі системні зміни, хоча ці процеси могли би бути швидшими. Чистячи вертикаль від корупційних ланок, влада зміцнює довіру як всередині держави, так і поміж американських та європейських союзників. На думку юридичного радника Transparency International Ukraine Олександра Калітенка, повномасштабне вторгнення Росії в Україну призвело до того, що громадський контроль та доступ до реєстрів обмежений, і це негативно впливає на індекс сприйняття корупції. Водночас динаміка останнього року лише доводить, що нульова толерантність до корупції в Україні зростає, а громадянське суспільство не дасть шансу на відкат у цій сфері. Наступними кроками в боротьбі з корупцією стануть відновлення звітності партій, завершення конкурсів на керівні посади антикорупційних структур, реформа Конституційного суду, більше відкритих даних та моніторинг закупівель.