Вигідні втікачі: у Трускавці переселенці вдвічі збільшили населення, що дало поштовх у розвитку міста

Приклад Трускавця показав, як велика війна і велика міграція переплела і об’єднала всіх українців і позбавила ворога можливості ділити українців на своїх і чужих, на схід і захід, на україномовних і російськомовних, і по берегу Дніпра.

За рік війни українці переселили всередині своєї території майже цілу країну розміром, наприклад, із Словаччину. Розселити людей, дати роботу, знайти місця для дітей у школах і садках - це величезний виклик для місцевих громад. У Міністерстві реінтеграції кажуть, що великі міста вже переповнені, тому опорними стають невеличкі містечка і територіальні громади. У знаменитому курорті Трускавець, скажімо, населення за рік війни подвоїлось. Нові мешканці дали відомому містечку нове дихання, йдеться в ТСН. 

Трускавець за рік війни перетворилось на місто біженців. Нині кожен другий мешканець містечка – не місцевий. На 20 тисяч місцевого населення припадає 15 тисяч тих, кого сюди привела війна. “Ми самі дивуємось де в нас місто вмістило стільки людей”, - каже керівниця гуманітарного штабу Наталія Пономаренко. 

Прихистком для сотні людей став молокозавод, який 8 років стояв без роботи. Його власниця Олена Меркулова перетворила офісні кімнати на житлові. Оскільки Трускавець - місто санаторіїв, тут набагато простіше розселяти людей,,ніж деінде. 6 державних курортів прийняли близько 1000 людей. Дитячий - «Джерело» - умістив до 300 дітей і жінок. “Фінансування з держбюджету йде на харчування і надання медичної допомоги. Надаємо медичну допомогу всю, яку вони потребують”, - кажуть у закладі. 

Трускавець в захваті від людей, яких привела до них доля. Ірина з Волновахи вирішила осісти тут, бо повертатись нікуди. “Ми втратили 2 квартири, які там лишились. В одній окупанти живуть, я за це намагаюсь не думати, то не найважливіше в житті”, - твердить Ірина. 

Її двоє дітей вже ходять до місцевої школи, а вона отримала роботу у благодійній організації, де волонтерила. Для дітей у Трускавці - аж 36 гуртків і усі безкоштовні. “Старша дитина в мене ходить на циркову, на танці, на малювання, на англійську, до логопеда. 5 гуртків мене дитина відвідує в 6 років. А в Запоріжжі такого не було”, - каже переселенка із Запоріжжя Ірина. 

У місцевого тренера Миколи Харитоновича стало втричі більше учнів. Вперше за 30 років у нього з'явились помічниці з Нікополя та Маріуполя, яких взяли на роботу.

Робота і житло у курортному місті – болюча тема. Зарплати 7-8 тисяч точно не вистачить, аби винайняти житло для родини. У Трускавці 40% нерухомості досі здають за курортними розцінками - подобово, а це щонайменше 400 гривень за добу. 

Хто роботи собі не знаходить, створює її собі сам. Микола і Наталя місяць тому востаннє були дома в Покровську, остаточно вивезти обладнання з кабінету подолога Наталі. У Трускавці вона орендує приміщення для роботи за 4,500 тисячі. У новому кабінеті Наталі запланований і куточок для масажного столу Миколи. Колишній підприємець виграв грант від данської ради у справах біженців і здобув нову професію - масажиста. “Я написав заявку на навчання, отримав 300 євро і Сергій мене навчив приїжджав сюди і вчив мене на моделях. Я робив хлопцям масаж, Наташа робила манікюр, педикюр. Саме в лікарні, де хлопці лежать”, - розповідає Микола. 

Несподівано Трускавець побачив переселенців зовсім з іншого боку. Внутрішня міграція принесла з собою підтвердження головній економічні тезі - ресурс будь-якої держави - перш за все - люди . Підтвердження очевидні, як на прикладі села Уличне, неподалік Трускавця, де з'явились теплиці. “Сам по спеціальності інженер, ніколи не думав, що буду фермером. Це гроші платників податків Канади”, - каже Ігор. 

Ігор Гриньків - місцевий, а тепличний бізнес почав завдяки родині з Запоріжжя, яку прийняв до себе пожити. “Коли ми прийняли ВПО, мене познайомили із представником однієї грантової компанії, які виділяють гранти. В розмовах за вечерею ми говорили про те, що треба щось зробити. Один каже, я вирощував огірок, а той каже, а я вирощував зелень і в тебе все вийде!”, - переповідає розмови чоловік. 

“Ми проживали в Запорізькій області поблизу міста Оріхів, у нас був невеликий сімейний бізнес, ми займалися вирощуванням пряно-ароматичних культур, їх переробкою, сушінням, зберіганням, подрібненням і виготовленням безпосередньо трав'яних чаїв. Це вже в нас був як бізнес”, - розповідає переселенка із Запоріжжя Анна Опанасюк. 

Земля Ігора, фермерські знання родини Опанасюків і грантові 30 тисяч доларів дали непоганий врожай огірків.

Так місто, яке на початку думало, як всіх розселити, нагодувати і одягнути, отримало буквально нове життя. “Ви бачили, як нас будівництво розвивається, як наші будинки ростуть. Минулого року, в період з вересня по грудень, місяць тільки в з ВПО купили 250 квартир”, - додає керівниця гуманітарного штабу. 

“Я от рахував навіть, 2000, які допомагає держава. Воно ж все пішло в економіку, люди пішли в магазин, купили собі хліба, їжу, якийсь одяг. Більше 200 000 гривень, це та допомога, яку отримали люди зареєстровані в Трускавці. А це все пішло в економіку міста”, - каже міський голова Трускавця Андрій Кульчинський.

Переселенці відкривають кав'ярні, магазини, швейні кабінети. Без діла не сидять і пенсіонери - 3 рази на тиждень збираються разом і вчать польську, англійську та українську, а ще плетуть маскувальні сітки.

Читайте також:

Ізюмчанка, рятуючи з окупації рідних, влаштувала евакуації незнайомців, а потім навела ЗСУ на росіян в своєму домі

Поляк вивчив фразу про корабель і зібрався до Києва на ровері з місією, а ще захопив "світло" для українських дітей

По 2000 росіян на кожні 90 метрів просування: підсумки тижня на фронті в огляді військового журналіста Андрія Цаплієнка