Як опинився під завалами, перші дні з 24 лютого та на яких напрямках можливий наступ РФ – Синєгубов про незламний Харків

Зруйнований ракетними атаками Будинок рад. В частині будівлі, де впала одна з ракет, знищене перекриття між поверхами, 1 березня 2022-го там загинули десятки людей, серед них добровольці, волонтери.

Ми налаштовуємо світло й камеру – в цій залі до повномасштабної війни приймали міжнародних гостей.

– Обережно, люстра може впасти! – речниця голови облвійськадміністрації Олега Синєгубова просить його відійти в сторону.

– Все, що могло впасти, вже впало, – відповідає Синєгубов і продовжує стояти там, де стояв.

Олега Синєгубова президент України Володимир Зеленський призначив головою Харківської ОДА 24 грудня 2021 року. За два місяці на Харків підуть російські танки. А пресконференцію, присвячену річниці роботи на Харківщині, Синєгубов проведе в зруйнованій обстрілами будівлі облвійськадміністрації.

– Тоді, 1 березня ви могли тут загинути, – кажу я Синєгубову.

– Враховуючи, в якому стані мій кабінет, шанси на виживання були.

Ранком 1 березня 2022 року в Будівлі рад, розташованій на майдані Свободи, мала відбутися нарада під головуванням Олега Синєгубова, її незадовго до початку перенесли.

Голова Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов каже:

– У мене щодня проходила нарада о восьмій годині ранку, ракетний удар стався о 8:45. Так сталося, що ми проводили нараду в іншій будівлі. Це була селекторна нарада з відділками Національної поліції і тими територіями, які, зокрема, були вже під тимчасовою окупацією. Її  фактично було перенесено на годину пізніше. Ми домовилися з моїми заступниками,  керівним складом зібратися тут, у мене в кабінеті безпосередньо. Але о 8:45 був перший ракетний удар і через кілька хвилин другий. А 2  березня ми вже потрапили під удар в будівлі Головного управління Національної поліції в Харківській області.

– Ви опинилися під завалами?

– Було таке.

– Хто вам допоміг вибратися? Це вас не зламало тоді?

– Ні, не зламало, навпаки. Ми жили в такому ритмі, що не відчували годин, не відчували днів. Коли через тиждень після того, як це сталося, мене запитали, коли це було, я не міг назвати дату, тому що це було як один день. Ми спали рівно тоді, коли це дозволяла ситуація, і це могла бути одна година. Дві-три години – це вже розкіш була.

Доволі велика кількість питань, і ми як пружина були. І власне кажучи, ми налаштовані були на вирішення цих питань і тих завдань, які ставив Офіс президента, президент, військові. Викликів було багато, на роздуми часу не було. Скажу одразу, що підрозділи ДСНС прибувають за викликом досить швидко.

– Олегу Васильовичу, чи можна ці удари вважати спробою ліквідації влади в Харківській області?

– У нас є чітка відповідь на це запитання. Ворог розраховував, що Харків його зустріне, люди його зустрінуть. Коли він відчув такий шалений спротив військових, цивільних жителів, то вирішив знищити символи органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Тому саме 1 березня було завдано ракетного удару по адміністрації, а через кілька годин – те саме в бік мерії.

– Якби ворогу вдалося ліквідувати владу в ті дні, до чого це могло призвести?

– Я не можу сказати, до чого це могло б призвести, я знаю, що кожен робив свою справу на своєму місці. Це була така частинка єдиного організму, який називався Сили Оборони міста Харкова та області. Це були підрозділи ДСНС, Національної поліції, Національної гвардії, прикордонники, служби різних відомств, це були вищі навчальні заклади Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ. Тобто всі працювали над одним – максимально стримати ворога. І якщо ми позбуваємося того чи іншого механізму в цьому пристрої, звичайно, що це була би втрата.

– 24 лютого – як швидко просувалися війська в Харківській області, які громади були захоплені, о котрій годині російські війська вже підійшли до кільцевої?

– Тоді за кілька днів у нас було окуповано близько 30% території області, тому можна сказати, що російські війська просувалися доволі швидко. Одразу, в перші години були окуповані такі міста, як Вовчанськ і Куп’янськ, а вже через кілька годин перший державний зрадник виступив зі своєю публічною підтримкою ворога. Це був мер міста Куп’янська.

З перших днів ми були на постійному зв’язку з Національною гвардією, і коли їм було видано наказ висуватися на кільцеву або на свої бойові позиції, які проходили через неї, вони там вже потрапили на блокпост ворога, що стояв у напрямку Циркунів. Цей блокпост наші сили одразу ліквідували, просто знищили, і таких випадків було багато. Ми чітко розуміли, що кількісний склад ворога доволі великий, тож наші Збройні Сили поступово відходили, щоб ворог не проривався між позиціями наших військових, і врешті-решт стали в кругову оборону навколо Харкова.

– А хто дав перший бій російським військам?

– Я отримав перший наказ, але він був профілактичним, напевно, 23-го числа – блокувати аеропорт Харків, оскільки була імовірність висадки десанту. Але, знову ж таки, це була не якась пряма загроза, а просто ймовірність, тож це була така профілактика.

Ну а 24-го нам все стало зрозуміло. І щодо першого бою – у нас було чотири основні військові організми, які перебували тут, у місті Харкові, Харківській області. Вони формували основу Сил Оборони і дали перший бій. Перший бій  – це, звісно, наші прикордонні війська, які стояли безпосередньо на межі російської та української територій.

– Розуміємо, що все вирішувалося буквально в перші години, і кожен виконував свою роль на своєму місці. І в цей час, я пам’ятаю, як в пабліках поширювалася інформація про те, що, начебто, влада міста і області втекла. З’явилася паніка серед населення. Що це було? Вже зараз ми розуміємо, що до цього руку доклав, начебто, голова СБУ в Харківській області Дудін. Як ви думаєте, це була спроба захопити владу чи він просто не розібрався в ситуації?

– Знаєте, він на цій посаді був не один місяць, а кілька років, і говорити, що він не був готовий, щоб розібратися в тій чи іншій ситуації, не можна. Тим паче, якби хтось із ним не виходив на зв’язок або в нього була якась інформація про те, що хтось намагався втекти або залишити Харків або область, то це одна справа. А коли ти з людиною постійно спілкуєшся, фактично кожні 15 хвилин, коли є спільні завдання, то чітко розумієш, що це справді була спроба або державної зради через захоплення влади або намагання… ну, інших варіантів тут бути не може.

Коли людина телефонує і, знаєте, так провокативно просить запустити його працівників безпосередньо до твого  кабінету… А в мене там робоча обстановка, всі люди працюють на місцях. І після цього в кабінеті штучно вимикається світло, прибирається стіл, робиться фото і виставляється у соцмережі. І ці співробітники, – а ми одразу, умовно кажучи, через 5 хвилин після цієї публікації були на місці, тому що стояли фактично внизу, на подвір’ї адміністрації, – на запитання: “Шо ви робите?” дали чітку відповідь: “У нас наказ нашого керівника”.  Я зробив кілька спроб зателефонувати йому, але він просто не відповідав, і це про щось свідчить. Тобто є набір фактів, які, власне кажучи, оцінюватиме суд, і надасть правову оцінку його діям.

– А як це було? Вони вас вивели, забрали документи? І чи правда, що ви встигли набрати президента?

–  Після того, як це сталося, ми одразу повернулися до мого кабінету. Я, до речі, тоді був із мером (Харківський міський голова Ігор Терехов, – Ред.), тому що ми вирішували нагальні питання щодо розміщення Сил територіальної оборони,  гумштабів, людей, щодо призову – тобто величезну кількість питань. І так сталося, що ми в той момент перебували неподалік, піднялися до мого кабінету і попросили їх вийти. Вони вийшли, а пізніше повернулися зі спецпідрозділом Альфа і сказали: “У нас є чіткий наказ вивести вас з адміністрації разом з очільником міста”. Так, справді, я тоді поінформував і генерального прокурора, і секретаря ради Нацбезпеки та оборони, і Офіс президента. Я так розумію, що розбиратися саме в ту хвилину, що це було, що це сталося, ніхто не став. І це зрозуміло, тому що виклики були зовсім іншими, виклики були – просто зберегти місто Харків, Харківську область під українським прапором.

І ось  коли ситуація трохи стабілізувалася, безумовно, слід наводити порядок у своїх лавах, передусім давати правову оцінку діям кожного. Тим паче, якщо, знову ж таки, аналізувати всі факти того дня і тієї ночі, коли вони залишили адміністрацію без військової охорони,  – а ми чітко пам’ятаємо 2014 рік і спробу захоплення цієї будівлі, – це було спеціально чи не спеціально? Адже фактично ми з працівниками адміністрації залишилися самі.

Після цього я набрав керівника Національної поліції в Харківській області і попросив дати хоча б представників райвідділку сюди, щоб ми мали змогу хоча б встигнути якось відреагувати на ті чи інші події. Адже у цей час постійно з’являлися ворожі диверсійно-розвідувальні групи по 3-5 людей. У центральному парку було ліквідовано групу із 18 людей, 27-го (лютого, – Ред.). Була ДРГ, яку ліквідували на вулиці Шевченка – там близько 15 людей. Тобто це досить великі ворожі організми, які, можливо, мали на меті й ліквідацію представників органів державної влади та інших керівних структур. Тож ми ухвалюємо рішення залишити будівлю, при тому що її після того інциденту охороняла Альфа. Ба більше, згодом ми дізнаємося, що в ніч з 24-го на 25-те весь військовий склад Служби безпеки покинув Харків.

– Зараз в своєму оточенні ви всім довіряєте?

– У своєму оточенні… в якому? Це силовий блок, Національна поліція, ДСНС – ми всі перевірені вже часом, вже минув рік і, звичайно, що досить багато було пройдено, певні зроблені висновки і ті, хто залишився, це справді ті люди, на яких можна розраховувати не лише у мирний час. Адже, знаєте, такий собі тест на стресостійкість ми всі пройшли. Тому, до речі, ми вирішили залишатися у Харкові тоді попри те, що вже були спроби прориву військової ворожої техніки в місто. У нас фактично були вуличні бої, але все одно ми вирішили залишатися в Харкові, тому що влада має бути тут, на місці, координувати всі дії, сприяти нашим військовим.

– Ви згадали ворожі прориви до Харкова, один з них був 27 лютого. У цей час ви, здається, перебували в будівлі Національної поліції, чи справді ви були готові до бою і навіть взяли зброю в руки? Чи готові ви були стріляти?

– Я волів би на це не відповідати. Там така емоційна ситуація була, обстановка була досить важка. І всі, хто там був, в тому приміщенні, в цій будівлі, абсолютно всі були готові взяти в руки зброю і обороняти і ту безпосередньо будівлю, і весь Харків.

– Який момент ви вважаєте переламним, коли зрозуміли, що Харків вже не візьмуть?

– Досить важкими були перші два тижні, коли ми зрозуміли наші можливості, коли ми зрозуміли можливості ворога, справжні можливості, коли ми зрозуміли настрої людей, коли ми зрозуміли ту відповідальність, яка лежить на нас. Десь 2-3 тижні, напевно, і у нас вже було чітке розуміння, що ворогу не вдасться взяти Харків. Однак все одно, знаєте, це розуміння  – воно було внутрішнє відчуття, тобто вже не було сумнівів про те, що військові тут до останнього будуть боронити місто Харків. Тому що запеклі бої у нас фактично йшли лютий, березень, квітень, травень, навіть, в тому числі, до першого  контрнаступу саме наших ЗСУ, коли ми першу частину території звільнили, ось тоді вже було чітко зрозуміло, що ми йдемо відвойовувати вже своє. До того часу в нас всі сили були брошені саме на стримування ворога.

– Про контрнаступ. Чи очікували Ви, що він буде настільки блискавичним і миттєвим?

– Ми віримо в наші ЗСУ! Звичайно! Дивіться, про контрнаступ ніхто мову тоді не вів, бо тоді щодня йшли запеклі бої на кожній окупованій території, на лініях зіткнення, на лініях фронту по всій абсолютно території Харківської області. Це і північ, і північно-східний напрямок, і, відповідно, Балаклійські напрямок, Ізюмський напрямок, і ми знали, що в кожній із цих територій досить важка ситуація, і військова ситуація, і, відповідно, гуманітарна ситуація. Тому будь-яке посилення військових організмів, як е відбувалося тут у нас на місці, звичайно, нас тішило. Щодо контрнаступу, ну, слухайте, – це виключно планування, заслуга наших військових, їх правильне рішення, тому, що у нас же не змінилося оснащення за місяць там в рази, правильно? Тобто це десь маневрування військами, власними резервами, десь, звичайно ризик, знову ж таки, я переконаний, що це виключно заслуга і професіоналізм наших військових.

– Ситуація зараз в області напружена, ворог розповсюджує ІПСО, що зараз відбувається на Куп’янському напрямку, чи є потреба евакуювати людей звідти. І обов’язково хочу вас спитати ось про що. Начебто, якщо буде наступ російських військ, то він може відбуватися з трьох напрямків, в тому числі, й Козача Лопань і Богодухів, є така версія. Чи є загроза Харкову, чи є потреба евакуювати людей із Харкова?

– Щодо евакуації, перш за все ми проводимо евакуацію з лінії фронту, тому що там ведуться активні бойові дії, ворог, в тому числі, намагається відвоювати свої території, які він втратив, або позиції, які він втратив, які він займав навесні 2022-го року. Але наші військові стоять, свої позиції міцно тримають і ми це розуміємо, що сил у нас вистачить і на цю чергову спробу. Дійсно, ми очікуємо, прораховуємо можливий наступ на декількох напрямках, це і, як ви назвали правильно, Богодухівський напрямок, це і північ нашої області може бути, і, перш за все, Куп’янський, тому що там проходить активна лінія фронту і там проходять активні бойові дії. Ворог обстрілює населені пункти вздовж всього абсолютно кордону, а це 315 км і ми маємо від 12 до 30 населених пунктів обстріляними щодоби, шодня. Щодо евакуації міста Харкова, то наразі такої не необхідності або ризиків ми не бачимо.

– Якщо будуть такі ризики ви повідомите?

– Ну, звичайно, тим більше, що в нас вже є досвід, у нас є повна комунікація із Укрзалізницею, у нас є чітке розуміння шляхів евакуації тощо.