Рік вторгнення. Несподіваний результат у санкційній війні

Попередні прогнози про те, що Москва прогнеться, виявилися дещо передчасними. Проте й Путін припустився певних прорахунків

«Російська економіка на шляху до скорочення наполовину», – заявив Джо Байден у березні минулого року, оголошуючи запровадження санкцій проти Росії після її повномасштабного вторгнення в Україну.

Анналена Бербок, міністр закордонних справ Німеччини, пообіцяла, що санкції «вдарять по путінській системі... в самісіньке її серце». У той же час Ліз Трасс, її колега з Великої Британії, прогнозувала, що путінським олігархам не буде де сховатися. Президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що санкції ЄС «працюють, аби підірвати здатність Путіна фінансувати свою військову машину».

Незадовго до вторгнення, у січні 2022 року, представники Державного департаменту США заявили, що Вашингтон готовий запровадити санкції «з масштабними наслідками, які не розглядалися в 2014 році, коли Росія анексувала Крим, а це означає, що поступливість закінчилася».

Інститут міжнародних фінансів (IIF) спрогнозував падіння російського ВВП у 2022 році на 15%. Банківський холдинг JP Morgan передбачав скорочення на 12%. Самі ж російські технократи приватно попереджали Путіна про можливе падіння на 30%.

Однак реальність була дещо іншою. Тож аналітики називали пихатою самовпевненість Заходу щодо швидкості, з якою санкції, узгоджені з безпрецедентною координацією G7, могли завдати шкоди Росії.

Минулого року російська економіка скоротилася лише на 2,2%. Безробіття, згідно сумнівних офіційних даних, зараз становить 3,7 %. Будівельний сектор значно зріс, навіть попри те, що автомобільна та електронна промисловість постраждали. Високий врожай сприяв зростанню аграрного сектору.

За прогнозами Міжнародного валютного фонду, у 2023 і 2024 роках економіка Росії зростатиме швидше, ніж Великої Британії. Навряд чи зараз можна говорити про фінансовий апокаліпсис.

З наближенням першої річниці війни 24 лютого дебати про те, чи є санкції ефективними, посилилися.

Захисники санкцій кажуть, що показники рубля і валового внутрішнього продукту є жахливими, частково тому, що російська статистика або засекречена, або маніпулюється як частина військових зусиль. «Будь ласка, не запитуйте мене про цифри ВВП. Вони не мають значення», – сказала Еліна Рибакова, заступник головного економіста Інституту міжнародних фінансів.

Володимир Мілов, колишній заступник міністра енергетики Росії та автор доповіді Центру Мартенса про санкції, сказав, що, можливо, більш повчальним буде відстежувати десяток «м'яких показників», таких як продаж алкоголю, кількість розлучень, крадіжок у магазинах, витрати на продукти харчування, опитування громадської думки, настрої клієнтів банків або податкові надходження.

«Не дивіться на годинник щоп'ять хвилин, аби побачити, чи працюють санкції. Проявляйте стратегічне терпіння», – сказав Мілов, союзник ув'язненого російського опозиціонера Олексія Навального.

Агата Демаре, автор дослідження про американські санкції «Ефект бумерангу: Як санкції змінюють світ проти інтересів США» (Backfire: How Sanctions Reshape World Against U.S. Interests), зазначила: «Це скоріше марафон, ніж спринт, але фінансувати війну стає дедалі важче».

Економісти з Київської школи економіки йдуть далі, стверджуючи, що вирішальний переломний момент, можливо, вже досягнутий, оскільки зростаючий дефіцит російського бюджету, викликаний додатковими витратами на оборону і падінням доходів од видобутку вуглеводнів, змушує російський центральний банк витрачати свої резерви.

Початковий фінансовий бліцкриг

«Зрозуміло, що Захід дещо захопився на початку, що й призвело до помилкових очікувань палацового перевороту», – сказав Чарльз Лічфілд, заступник директора Атлантичної ради, американського аналітичного центру.

Зрештою, росіяни з початку війни почали бігти до банкоматів, побоюючись черг у банках. Рубль обвалився, впавши з 70-75 за долар до майже 140.

Ворота до європейських ігрових майданчиків олігархів були закриті, а їхні показушні іграшки (яхти – ред.) поставлені в сухий док. Втрата мобільності та респектабельності стала важким ударом, особливо у Лондоні, де консервативний уряд раптово ударив по російських багатіях після десятиліть їхньої недбалості та відмивання репутації. Упродовж чотирьох місяців російські активи на суму близько 13,8 млрд євро (12,3 млрд фунтів стерлінгів) були заморожені.

Навіть найменші транзакції ризикували застрягти на кореспондентських рахунках банків на тижні, якщо не місяці, оскільки міжнародні фінансові установи стали остерігатися сприяти переказам російських клієнтів. Загалом ЄС запровадив санкції проти 1 386 фізичних осіб та 171 юридичної особи.

Сотні великих західних фірм – від McDonalds до транснаціональних ІТ-компаній – «самосанкціонували» себе, призупинивши або згорнувши свою діяльність у Росії, навіть якщо деякі з них насправді й не пішли звідти. Німецький хімічний концерн BASF зазнав збитків у розмірі $7,9 млрд, навіть якщо він і сподівається перекласти їх на плечі платників податків.

Але в ключовій битві, що відкрила санкційну кампанію, російський центральний банк, який, за іронією долі, значною мірою складається з ліберальних прагматиків, що виступають проти вторгнення в Україну, здобув перемогу над Заходом. За повідомленням центрального банку країни, 28 лютого 2022 року Захід спробував влаштувати «засідку» в Росії, заморозивши приблизно $300 млрд або (40%) її загальних валютних резервів, що зберігалися за кордоном. Решта не зберігалася в західних валютах. «Мета полягала в тому, щоб ускладнити захист валюти, збільшити витрати на фінансування війни і розпалити інфляцію», – сказала Демаре.

Але голова російського центрального банку Ельвіра Набіулліна відреагувала на це доволі рішуче, підвищивши 28 лютого 2022 року ключову процентну ставку до 20%, фактично зупинивши іпотечне та корпоративне кредитування, але зробивши депозити надзвичайно привабливими. Це утримало громадян від паніки та зняття всіх грошей з рахунків. 7 березня 2022 року, вперше в сучасній російській історії, центральний банк повністю заборонив продаж і зняття доларів і євро, покладених до 24 лютого. Росія також домовилася про те, щоб деякі її банки, зокрема Газпромбанк, залишилися в глобальній системі фінансових повідомлень Swift, оскільки вони обробляли платежі, пов'язані з експортом нафти й газу, від якого значною мірою залежав ЄС. Після короткого періоду стресу в березні 2022 року структурна ліквідність більш-менш повернулася до рівня, що існував до запровадження санкцій. До червня рубль стабілізувався.

Санкційна війна на ногах. Але не всі йдуть в ногу з часом

Після того, як початковий фінансовий бліцкриг, таємно підготовлений у Державній скарбниці США ще за кілька місяців до війни, був відбитий, Захід був змушений переглянути свою стратегію, неявно визнаючи, що він ще не досягнув вершини санкційної драбини, і йому ще треба піднятися на наступні щаблі. Другий етап мав стати війною на виснаження, постійним пристосуванням і досягненням консенсусу в ЄС.

Згідно з дослідженням Данського інституту міжнародних досліджень, Європейська комісія перейшла до санкційної війни. «Формальні процеси, які традиційно займали кілька тижнів, були завершені упродовж одного дня», – йдеться в документі.

Але вигулькнули недоліки. Оскільки пакети санкцій ЄС вимагають одностайності, ідеологічні аутсайдери, такі як Угорщина, мали величезні важелі впливу. Особистий зв'язок Віктора Орбана з конкретними російськими олігархами став очевидним. Наприклад, у вересні минулого року угорський прем'єр-міністр попросив, ймовірно, в обмін на послуги Путіна, виключити трьох російських олігархів із санкційного списку ЄС. До 15 березня, коли закінчився термін поновлення санкцій, Орбан пролобіював виключення цієї трійці плюс ще шістьох. На кількох засіданнях Європейської Ради його міністри погрожували застосувати право вето, затримуючи ухвалення ключових санкційних рішень. Недавно Орбан безпричинно образив Україну, назвавши її «нічийною землею, схожою на Афганістан».

Деякі країни ЄС виявили, що вони не мають законів та відділів з дотримання законодавства або процедур для впровадження санкцій, узгоджених у Брюсселі. Лише зараз Європейська комісія працює з державами-членами, наприклад, над створенням єдиного контактного центру з питань правозастосування та імплементації санкцій, що мають транскордонний вимір.

Російський імпорт з Туреччини зріс до понад $1 млрд на місяць, що вдвічі перевищує показники попереднього року

Відмінність, з якою енергією застосовуються санкції, стала разючою. За даними ЄС, Греція заморозила лише 222 тис. євро російських активів, а Мальта – лише 200 тис. євро. Ці ж дві країни у квітні намагалися заблокувати заборону на вхід суден під російським прапором до портів ЄС. Австрійські компанії навряд чи поспішали покинути Росію. За однією з оцінок, 43 австрійські фірми залишилися, і лише дві пішли повністю. Бельгія лобіювала збереження 500-літньої алмазної промисловості в Антверпені для російської гірничодобувної компанії «Алроса».

Серед членів НАТО відмова Туреччини приєднатися до санкційної коаліції стала серйозною проблемою.

До третього кварталу 2022 року російський імпорт з Туреччини зріс до понад $1 млрд на місяць, що приблизно вдвічі перевищує показник за аналогічний період попереднього року.

Туреччина стала для Росії маршрутом для імпорту життєво важливих товарів західного виробництва – наприклад, промислових деталей. Деякі економісти помітили мінібум у торгівлі між Італією і Туреччиною, припускаючи, що підприємливі італійські торговці розглядають Стамбул як корисний пункт доступу на заборонені російські ринки.

Джерела в Міністерстві фінансів США стверджують, що підхід Туреччини до торгівлі з Росією став питанням першорядної важливості у двосторонніх відносинах.

США дивляться скоса й на іншого союзника – Об'єднані Арабські Емірати. Дослідження групи берлінських аналітиків, які вивчили понад 500 тис. банківських транзакцій після початку війни, показало, що у вартісному вираженні 66% коштів, знятих клієнтами-нерезидентами російських банків, були переведені на користь бенефіціарів, розташованих в ОАЕ. Це на 40% більше, ніж у попередньому році.

Путін веде гру в енергетичний покер з фальшивою картою

Дивовижна стійкість російської економіки пов'язана передусім не з технічним професіоналізмом чиновників центрального банку чи неясними санкціями, а з яскраво очевидним структурним недоліком санкцій: залежність Європи від російського експорту нафти й газу, який є джерелом 40% доходів російського бюджету.

«Відсутність ембарго на російський експорт на ранньому етапі призвела до рекордно високого торговельного та бюджетного профіциту, що дало режиму Путіна величезну фінансову подушку, достатню для того, щоб витримати багато місяців війни, – сказав Олег Іцхокі, російсько-американський економіст. – Бойкотувався лише путінський імпорт, у той час як його експорт продовжувався. У результаті російська автомобільна й електротехнічна промисловість зазнала краху. Але не експорт нафти й газу».

Різні групи західних економістів, серед яких Рюдігер Бахманн, Моріц Шуларік, Бен Молль і Крістіан Байєр, упродовж березня і квітня намагалися переконати німецьких політиків, що припинення постачання російських енергоносіїв не призведе до краху німецької економіки.

Молл згадував: «Невдовзі після початку війни німецькі політики робили заяви про те, що енергетичне ембарго матиме драматичні економічні наслідки. Наприклад, міністр економіки сказав, що буде масове безробіття й бідність. Ми просто вважали, що важливо подивитися на дані і систематично все обдумати. Тому зібрали команду економістів-енергетиків, мікро– й макроекономістів і дійшли висновку, що це може призвести до рецесії від 0,5 до 3%, але не до економічного Армагеддону. Не всі з нас були згодні з енергетичним ембарго. Але профспілки та промислове лобі засудили наш аналіз, а на національному телебаченні канцлер взагалі назвав нас «безвідповідальними», що є відображенням великого впливу корпоративної Німеччини".

Молл вважає, що в ретроспективі його аналіз гнучкості та адаптивності системи виявився правильним.

Але ЄС може від'єднатися від російської енергетики лише з тією швидкістю, з якою Німеччина, найбільш вразлива до енергетичного шантажу з боку Путіна, була готова це витримати.

Лише в червні, після приватного лобіювання з боку США та доказів військових злочинів в Україні, ЄС у своєму шостому пакеті санкцій погодився на загальноєвропейську заборону на експорт російської нафти. Але ця заборона мала набути чинності лише у два відтерміновані етапи. Заборона на купівлю, імпорт чи передачу російської сирої нафти, що транспортується морським шляхом, не мала застосовуватися до 5 грудня, а заборона на інші продукти переробки нафти, такі як дизельне паливо, набула чинності 5 лютого.

Ціна обережності Європи добре відома. За винятком 2020 і 2018 років, нафта й газ забезпечували 60% російського експорту товарів щороку, починаючи з 2002 року. Але початок літа 2022 року став справжнім святом для російської скарбниці, оскільки вона отримала вигоду від рекордного зростання цін на енергоносії. У березні Росія заробляла 1 млрд євро на день від експорту енергоносіїв. Доходи від нафти й газу зросли з 40% до 60% російських бюджетних надходжень. Сама лише Німеччина з моменту вторгнення купила російського викопного палива на 24 млрд євро.

Європа фінансувала російську військову машину, яку ж сама й засуджувала. Профіцит поточного рахунку платіжного балансу Росії за рік склав $227,4 млрд – це на 86% більше, ніж у попередньому році, і більш ніж удвічі перевищує попередній рекорд. Це сприяло зміцненню рубля, що зробило імпорт дешевшим. Це, своєю чергою, допомогло поступово знизити інфляцію, знявши певний тиск на реальні доходи пересічного російського населення.

Європа фінансувала російську військову машину, яку ж сама й засуджувала

До літа російська державна скарбниця настільки роздулася, що Путін відчув себе досить впевнено, щоб розпочати контратаку, сповільнивши постачання газу до Європи. Оскільки 40% газу до Європи надходить з Росії, у квітні Путін зажадав, аби будь-яка країна, яка відмовляється платити за газ у рублях, була відрізана від нього. Європа обурилася, але підкорилася. У червні Путін почав втручатися в роботу газопроводу «Північний потік-1», що йде з Росії до Німеччини. Спочатку скоротив поставки газу на 75%, зі 170 млн кубометрів на день до приблизно 40 млн. У липні газопровід був закритий на 10 днів, посилаючись на потребу технічного обслуговування. Опісля потік скоротився до 20 млн кубометрів на добу.

26 вересня невстановлені спецслужби підірвали цей газопровід і ще не введений в експлуатацію сусідній газопровід «Північний потік-2». На дні Балтійського моря залишвлись понівечені уламки і нерозкритий злочин.

«Путін сам собі прострелив ногу, оскільки перекривши газовий кран, повністю змінив розрахунки в Європейському Союзі і дав поштовх Європі до диверсифікації від російського газу, – сказала Демаре. – Він зробив рішення для Європи значно простішим».

Завдяки поєднанню планування і везіння, Європа за шість місяців значною мірою відвикла від російського газу. Відновлювані джерела енергії отримали поштовх, термін експлуатації атомних електростанцій було продовжено, а термінали зрідженого природного газу були побудовані з блискавичною швидкістю. Європейська комісія відправила групи спеціалістів у Марокко, Катар, Анголу, Венесуелу, Норвегію та Нігерію для пошуку альтернативних джерел енергії. Це була форма «шокової терапії», підказана Путіним.

Ще одним ударом для Путіна стало те, що «генерал Зима», який колись вважався найбільшим союзником Росії, не з'явився на службу. Температура в середньому була значно вищою за норму, а рекордно високі зимові показники були побиті в Нідерландах, Ліхтенштейні, Литві, Латвії, Чехії, Польщі, Данії та Білорусі. Це знизило попит на енергію, так само як і самообмеження європейських споживачів, вражених рекордними рахунками. Рівень заповнення газових сховищ у Німеччині в січні становив 90%, що є найвищим показником за весь час спостережень за цей місяць.

Експорт російського газу до Європи впав більш ніж на 75% порівняно з довоєнним періодом. Денна ціна природного газу на амстердамській біржі Euronext, яка після вторгнення досягла піку в понад 300 євро за мегават-годину, зараз впала значно нижче 100, до менш ніж 60 євро, що все ще є високим показником за мірками 2020 року. Інфляція повільно знижується по всій Європі, і Німеччина, схоже, уникнула широко прогнозованої рецесії.

Путін розіграв свою найкращу карту економічної війни – скорочення експорту газу до Європи – і вона виявилася провальною. І залишиться такою й наступної зими, якщо ЄС контролюватиме попит. За рік Путін зруйнував газовий міст Росії до Європи, який був центральним елементом російської післявоєнної економіки.

Куди ми рухаємося?

Питання зараз полягає в тому, як швидко Путін зможе побудувати інший міст на схід і таким чином утримати російські фінанси на плаву.

Росія експортує природний газ зі східних родовищ до Китаю через 2500-мильний газопровід «Сила Сибіру 1», але західні родовища, які обслуговували європейські ринки, не підключені до цього експортного маршруту і не можуть бути легко перенаправлені до Китаю. Зрештою, трубопровід «Сила Сибіру 2» з'єднає ці два родовища, але орієнтовна дата завершення будівництва – 2030 рік. Китай також не є надто прибутковим ринком. За оцінками, Росія стягує $3 за метричний мільйон британських теплових одиниць (ММТЕ) за постачання до Китаю трубопроводом «Сила Сибіру», в той час як орієнтовна ціна за постачання до Європи становила $10-25 за ММТЕ.

Путіну також загрожує небезпека бути пригвинченим до підлоги через нафту – його найбільшу коштовність. Після наполегливого лобіювання з боку Міністерства фінансів США, Захід доповнив заборону ЄС на експорт російської сирої нафти безпрецедентною ринковою інтервенцією, яка має на меті встановити світову ціну на російську нафту, що постачається морським шляхом, на рівні 60 доларів за барель. Починаючи з 5 грудня (тієї ж дати, що й заборона ЄС на імпорт) будь-яка фірма, що надає платежі, страхування, фінансові послуги або брокерські, бункерувальні, лоцманські послуги суднам, що перевозять російську нафту, не зможе отримати страхове покриття, якщо нафта купується за ціною понад 60 доларів за барель. Якщо США або ЄС спіймають якусь компанію на викривленні ціни або наданні фальшивого сертифікату, G7 може накласти санкції на цю компанію. Велика Британія пропонує штрафи у розмірі $1,2 млн.

Путін розлютився, заявивши, що упродовж п'яти місяців не постачатиме нафту жодній країні, яка дотримуватиметься цього цінового режиму з 1 лютого. Втім це може бути блефом. Адже Китаю та Індії не треба прямо підтримувати обмеження, але вони можуть скористатися його існуванням і своєю купівельною спроможністю, щоб домовитися про значні знижки порівняно з нафтою марки Brent.

Ціновий ліміт перебуває в зародковому стані, і оскільки ціна на морську нафту марки Urals у січні становила в середньому $49,48, що нижче граничної позначки в 60 доларів, танкери ЄС – переважно грецькі – можуть на законних підставах продовжувати транспортувати нафту до Китаю та Індії. Звіти свідчать про те, що завантаження нафти з російських портів досягло багатомісячного максимуму. Україна та її група експертів-радників з питань санкцій на чолі з колишнім послом США Майклом Макфолом заявляють, що верхня межа має бути знижена вдвічі, особливо якщо її мета – пробити діру в російському бюджеті.

Але Міністерство фінансів США, встановлюючи ліміт, балансувало між різними цілями – зменшенням доходів Росії та збереженням достатнього запасу нафти в морі, щоб уникнути чергового стрибка цін. Це вимагає обережності, бо через ціну Путін вирішить, що видобувати чи експортувати нафту невигідно. США намагаються відкласти перегляд верхнього ліміту до березня, щоб зібрати більше доказів.

Київська школа економіки наполягає на тому, що цифри на російській інформаційній панелі блимають червоним кольором. У грудні щомісячний дефіцит бюджету Росії досяг рекордних 3,9 трлн рублів, а загальний дефіцит бюджету на 2022 рік склав 3,3 трлн рублів – або 2,3% ВВП – проти прогнозованого річного профіциту в 1,3 трлн. Загальні видатки у 2022 році були на 7,3 трлн рублів вищими за прогноз – ймовірно, через значні витрати на оборону.

У федеральному бюджеті на 2023 рік Путін планує витратити 6,3% ВВП на оборону та національну безпеку, подвоївши витрати на оборону до понад 10 трлн рублів. Виникає питання: як довго можна буде утримувати такий рівень витрат, якщо доходи від продажу енергоносіїв так швидко падають?

Демаре заявила, що першими ознаками серйозного напруження буде незапланований випуск боргових зобов'язань і продаж частини 310 млрд юанів (37,5 млрд фунтів стерлінгів), єдиної валюти в російських резервах, яка може бути використана для інтервенцій на валютному ринку.

Існують різні оцінки, але дехто вважає, що заплановані витрати Росії, ймовірно, є прийнятними за умови, що ціна нафти Urals становитиме $70 за барель. За даними Bloomberg Economics, Росія не витратить свої запаси юанів цього року, якщо ціна на нафту Urals не знизиться вдвічі і не становитиме в середньому $25 за барель.

За оцінками американського банку Citigroup, для вичерпання наявних юаневих ресурсів уже в 2023 році достатньо середньої ціни у $35.

Але, як показав минулий рік, Росія не сидить склавши руки перед загрозою цінового обмеження. Переймаючи досвід свого союзника, Ірану, вона зібрала старіючий флот з невеликих старих кораблів, що перевозять сиру нафту переважно до Китаю та Індії. Ухилитися від сплати податків намагатимуться різними способами: зручними прапорами, змішуванням нафти, російськими страховими схемами або простими маніпуляціями з документами. Вже з'являються нові центри перекачування сирої нафти. Все залежатиме від того, чи перетвориться цей таємний ринок на життєздатну альтернативу ліміту, встановленому «Великою сімкою», і від ціни, за якою нафту купуватиме Китай.

Зрештою, міжнародна санкційна війна – це гра в кішки-мишки, в якій обидві сторони шукають підказки, використовують дезінформацію, щоб спробувати передбачити кроки іншої сторони.

Зрештою, це не так вирішально, як на полі бою. Але якщо Захід зможе дотримуватися вибраного курсу, то Путін може виявити, що його можливості звужуються. Якщо він виживе, це буде величезним ударом по силі долара, який не залишиться непоміченим у Пекіні.

Джерело: The Guardian

Переклад з англійської Вікторії О. Романчук,
відповідального секретаря журналу «Універсум»,
членкині Національної спілки журналістів України,
членкині Organisation Mondiale de la Presse Periodique (Brussels, Belgium)