На другому році війни у Путіна лише один шлях: дайджест пропаганди за 23 лютого

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 23 лютого.

1. З кожним ударом ЗСУ Росія впадає в ядерний угар
2. Остання «об’єднавча» соломинка Кремля
3. Як розчленування України призвело до «розчленування» РФ
4. «Червоні лінії» виявилися жалюгідним пунктиром

З кожним ударом ЗСУ Росія впадає в ядерний угар

За рік після того, як не вдалося взяти Київ за три дні, з федеральних телеекранів Росії пролунали заклики просто знищити його і на «руїнах матері міст руських поставити наш прапор». Це запропонував депутат Держдуми, генерал Андрій Гурульов.

Також іншою принциповою ціллю «СВО» ним визначено «дезорганізацію української армії шляхом знищення президента Зеленського». Отже, через рік у РФ все ж визнали, що той не просто «маріонетка в руках Заходу». Вже успіх.  

НАСПРАВДІ, трохи раніше Гурульов визначав мету для ядерних ударів Росії. Це Німеччина і Велика Британія. За його словами, «застосовувати ядерну зброю проти України Москві нецікаво, оскільки росіяни будуть тут жити».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Настав час зупинити ядерного шантажиста

Як росіяни збираються жити на руїнах Києва генерал-депутат, звісно, не пояснює. Ці та інші заяви від решти «гурульових» свідчать про те, що російський пропагандистський ядерний угар з кожним ударом ЗСУ тільки зростає. А удари були потужними.

За цей рік Сили оборони України звільнили 40% окупованої території. Звільнення правобережної Херсонщини разом з обласним центром довело загальну площу деокупованих територій до 41 200 кв. км. З них 14 000 кв. км – це частини Чернігівської та Сумської областей, 12 000 кв. км – північ та схід Харківської області, 6800 кв. км – північ Київської області, 8200 кв. км – частини Миколаївської області та правобережна Херсонщина.

Остання «об’єднавча» соломинка Кремля

Міністр оборони РФ Шойгу на засіданні на честь Дня захисника вітчизни заявив, що «Росії загрожує серйозна небезпека — Захід прагне її розчленувати та позбавити незалежності, використовуючи київський режим».

НАСПРАВДІ, Україна бореться в межах своєї території, визнаної міжнародними угодами (в тому числі десятками угод з РФ, з «Великого договору», починаючи 1997 року).

Проте, цей «розчленований» наратив використовується як остання соломинка, за яку схопився Кремль. Адже уся наступальна риторика, якою супроводжувався початок війни, протягом цього року перетворилася виключно на «оборонну».

Якщо раніше пропаганда єднала російський народ заради «звільнення України», то тепер вона намагається зробити це під гаслом «захисту Росії від Заходу».

Захід при цьому, звісно, загниваючий та бездуховний, а Росія – велика, духовна та прекрасна. Самі росіяни в цю маячню вже не дуже вірять і за всякої зручної нагоди тікають з батьківщини. Про це свідчать і офіційні цифри за цей рік.

У 2022 році притулку в Євросоюзі попросили 17 тисяч росіян. Для порівняння: у 2021-му лише 7,2 тисячі. Ще страшніші для Кремля цифри підготувала прикордонна служба США. За її даними, 22 000 росіян зробили спробу в’їхати до їх країни з території Мексики після початку мобілізації. У другій половині 2021 року на кордоні з Мексикою було затримано 467 росіян, а за цей же період минулого року понад 20 000. Такий еміграційний стрибок стався після оголошення мобілізації.

Загалом за два роки кількість росіян, які спробували в’їхати до США, збільшилася на 4560%.

Цікаво було б дізнатися у Прикордонної служби РФ, скільки американців та європейців намагалися переїхати за цей час до «великої та прекрасної Росії».

Від розчленування України – до «розчленування» Росії

Ця об’єднавча соломинка Кремля поки що працює виключно за гроші. Останні «соціальні ініціативи» Путіна, проголошені ним у посланні Федеральним зборам, фактично звелися до того, про що вже писав Центр стратегічних комунікацій – населенню не пропонується, а нав’язується жорстка «угода з дияволом»: небачені гроші та пільги існуватимуть доти, доки діятиме ліцензія режиму на «сафарі-мобілізацію».

Скільки це триватиме – важко сказати, адже росіяни – історично пригнічений народ. Та больовий поріг у них теж не безмежний. До того ж наступальна Z-пропаганда за цей рік підлаштувалася і під їхні в цілому апатичні настрої щодо війни в Україні. Тепер їх лякають розчленуванням Росії. І те, що цього досі не трапилося, мешканцям, наприклад, Тамбова подають як «подвиг» тих, хто зараз гине під Бахмутом.

НАСПРАВДІ, тема захоплення всієї України (а потім коли цього не вдалося – її розчленування) була лейтмотивом пропаганди увесь цей рік.

В цей процес Росія, намагалася включити також Польщу, Угорщину, Румунію, Словаччину.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Москва знову хоче поділити Україну на два береги

Проте, не вдалося й цього. Керівництво цих країн рішуче відкинуло такі непристойні пропозиції. Це було схоже на велику істерику. Адже Москві не вдалося головного – розчленувати Україну за географічно-мовною ознакою. Російськомовні українці (через територіальну близькість до агресора) відчули на собі сповна жахи  російського вторгнення.

Кривавий наступ першого етапу повномасштабної війни розвіяв у них залишки ілюзій щодо «братньої доброзичливості Росії». Багато хто з них нині почав опановувати українську мову та занурюватися в українську культуру.

Політичний розкол з приводу того – з ким Україна більше пов’язана: з Росією чи з Заходом – також остаточно вирішився. Україна за цей рік офіційно стала кандидатом на членство в ЄС (до цього вона йшла довгі роки). 86% українців хочуть, щоб їх країна вступила до НАТО (порівняно з 50% до лютого минулого року).

По-справжньому оригінальних ідей у пристаркуватих мешканців Кремля мало. Тому, не впоравшись із розчленуванням України, вони взялися залякувати своє населення «розчленуванням Росії». Спостерігати за цим навіть цікаво. Хоча б з огляду на те, коли вже всіх «тамбовців» у рамках тотальної мобілізації поженуть захищати свій спокій під український Бахмут.

«Червоні лінії» виявилися жалюгідним пунктиром

А те, що після чергових успіхів Сил оборони України це відбудеться – можна не сумніватися. І знову це буде подано Кремлем як черговий перетин «червоних  ліній». Хоча, на думку Путіна, їх Україна та Захід перейшли ще задовго до повномасштабного вторгнення. 

Проте, цікаво, що після визнання Росією «ЛДНР» (ось, що дійсно було «червоною лінією) у Москві оголосили, що саме таким чином і «вдалося уникнути великої війни і величезних жертв».

НАСПРАВДІ, це просто черговий напівзабутий штрих у загальну картинку російської брехні. Такої самої, як і інші російські брехливі «червоні лінії».

Вперше їх озвучив Путін ще задовго до повномасштабного вторгнення. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Про що насправді говорить Путін, коли заявляє про «загрозу» НАТО

Востаннє – коли декілька днів тому грізно виходив із Договору про стратегічні наступальні озброєння. Але потім МЗС РФ тихенько повідомив, що попри це, Москва буде його дотримуватися.

Так само й з рештою жирних «червоних ліній», якими так лякав Путін Захід, і які, насправді, виявилися жалюгідним пунктиром.

–        Ще до початку війни багато хто побоювався застосування РФ кіберзброї, але, насправді, виявилося, що їм цілком можна протистояти – як на Заході, так і в Україні.

–        Високоточна зброя, якою ЗС РФ планували вражати конвої з західною військовою допомогою (як «законні цілі») – насправді, виявилася не високою і не точною.

–        Саме через це пропаганда й волає зараз про те, що «Захід вирішив вести війну до останнього українця накачуванням зброї». А з недавнього часу (що дуже симптоматично) перейшла на наратив: «чим більше далекобійної зброї постачатиметься Україні, тим далі нам доведеться відсувати свої кордони».

–        Започаткована ще до 24 лютого Кремлем газова війна проти Європи, насправді, мало того, що її не заморозила, а й не знизила рівня підтримки України. За останніми даними Eurobarometer: 91% громадян ЄС виступають за надання Україні гуманітарної допомоги, військової – 65%. За фінансову підтримку Україні – 77%, а за запровадження економічних санкцій проти Росії – 74%. 67% європейців продовжують підтримувати заборону мовлення російських державних ЗМІ. 

–        Після втрати за перший рік («спецоперації, що йде за планом») 40% окупованих українських територій, Путін нервово призначив очільником окупаційних військ Суровікіна – «генерала Армагеддона», який, насправді, протримався на посаді лише 95 діб. Начальник Генштабу ЗС РФ Герасимов, який тепер особисто керує «СВО», за допомогою зеків Пригожина (і одночасної публічної лайки з ним) приречено штурмує Бахмут.

–        Врешті Росія запустила мобілізацію та почала бомбити українську інфраструктуру. Насправді, мобілізація призвела хіба що  до створення низки мемів про «могилізацію», а інфраструктурна війна не принесла бажаного результату. Суттєвої шкоди енергетиці України, звичайно, завдано, проте електрика є, теплогенерація також, залізничне сполучення працює, а через подальше насичення засобами ППО, ефективність російських ударів знижується. Та й весна вже наближається.

Що залишається Путіну надалі? Навіть тактика випаленої української землі через нестачу боєзапасу вже не приносить результату. Тому у нього є лише один шлях. Адже у своїх «проповідях» він так часто його згадує. Україна та її партнери на другому році війни зроблять усе, щоб вони нарешті зустрілися. А що Путін там буде пояснювати – нехай буде на кривавих залишках його сумління.