Проповідь Блаженнішого Святослава під час Молебню за Перемогу України

Дорогі в Христі брати і сестри!

Сьогодні Україна, наш народ і світова спільнота спогадують сумні роковини. Цей день, 24 лютого, увійшов у нашу історію, особливо тут, у Києві, як початок повномасштабної російської агресії, нападу сучасного російського окупанта на нашу мирну землю. Ми спогадуємо, бо, як каже наше християнське сумління, не маємо права про це забути.

Ми пам’ятаємо, що війна розпочалася не рік тому. Ми пам’ятаємо сумний і трагічний початок 2014 року. Ми пам’ятаємо Слов’янськ і Краматорськ – початок хресного шляху нашого народу. Ми пам’ятаємо російську окупацію Криму, біди наших братів і сестер на тому особливому клаптику української землі, трагедію цілого народу кримських татарів. Ми пам’ятаємо Савур-Могилу. Ми пам’ятаємо Іловайськ. Ми пам’ятаємо Дебальцеве. До цієї вервиці, позначеної кров’ю синів і дочок України, 24 лютого минулого року долучилася історія нашої столиці, золотоверхого Києва, який наші князі будували як новий Єрусалим – місто, де Бог мешкає зі своїм народом.

Можливо, цей день кожен із тут присутніх пережив по-своєму. Але всіх без винятку тоді сколихнуло страшне слово «війна». Цей наш Патріарший собор відразу в чудесний спосіб перетворився на новозавітний Ноїв ковчег на берегах сивочолого Дніпра і від перших хвилин цієї новітньої трагедії почав наповнюватися людьми. Його крипти слугували простором порятунку життя, коли на Київ падали ракети, бомби і над нашими головами кружляли ворожі гелікоптери. Сьогодні ми це спогадуємо і хочемо провести цей день сумної річниці в молитві, пості та добрих ділах.

Один зі святих Церкви, Петро Хризолог, стверджував, що молитва, піст і милостиня, властиво, є однією духовною дійсністю. Він казав, що піст є душею молитви, а добрі діла – життям справжнього посту. Те, про що ми в молитві стукаємо до неба, можемо випросити в пості, а через діла милосердя та любові отримуємо від Бога те, про що молимося.

У цій молитві ми маємо насамперед подякувати Господу Богові, що Він нас не покинув у ті найстрашніші, найдраматичніші моменти нашої історії, а був і є з нами. Навіть більше, у ті драматичні моменти Він заново воплотився в тіло нашого стражденного народу. І щоразу, коли ми бачили смерть, рани, кров – споглядали рани розп’ятого Христа в тілі нашого народу. І саме завдяки тому, що Він був у нас і серед нас, ми змогли вистояти. Коли хтось сьогодні запитує, у чому секрет стійкості нашого народу, ми можемо впевнено сказати: «Бог серед нього, воно не похитнеться; Бог йому допоможе перед світанком» (Пс. 45 (46),6). Коли Господь Бог є серед міста – воно не похитнеться. Це слова, які написані на апсиді Оранти собору Святої Софії в Києві. А цей біблійний світанок коли Київ не похитнувся ми саме і згадуємо сьогодні.

Ми поминаємо тих, хто став на захист Батьківщини і віддав своє життя, починаючи від захисників Гостомеля і продовжуючи героями всіх інших полів битв на землі й на морі. Складаємо вдячність Господеві за українське військо, за наших захисників, які подарували нам життя. Ми нині живемо, працюємо і молимося, тому що в ці хвилини там, біля Бахмута й Авдіївки, біля Куп’янська і Вугледара хтось віддає своє життя. Згадаймо сьогодні в молитві всіх невинно убієнних в Україні впродовж того трагічного року: дітей, жінок, старців, нашу молодь. Згадаймо тих, кого закатували російські злочинці в Бучі й Бородянці та в усіх інших катівнях на тих територіях, які ворог стоптав своїм грубим чоботом. Згадаймо, зокрема, людей із Бородянки, яких засипало в підвалах під багатоповерхівками та які не змогли дочекатися визволення. Так хочеться згадати на ім’я всіх, хто віддав своє життя за Батьківщину, хто був невинно вбитий в Україні впродовж останнього року! На жаль, це неможливо, тому що йдеться про десятки чи навіть сотні тисяч людей. Проте ми віримо, що їхні імена записані на небі. Просімо, щоб ангели перед Божим престолом разом із нами зачитали у цю мить ім’я кожного з них.

Ми цього дня також постимо. У такий спосіб ми виявляємо солідарність із тими, хто сьогодні не має що їсти і пити, хто перебуває на окупованих територіях, кого утримують у російському полоні і хто взиває до небес, очікуючи на звільнення. Тоді як світ думає, як торгувати українськими територіями, ми кажемо: ні, ми не можемо торгувати душами і життям наших братів і сестер на окупованому Донбасі, на окупованому Запоріжжі та на окупованій лівобережній Херсонщині, – не можемо не молитися про окупований Крим.

Хай ця молитва і нинішній піст стануть підтримкою для всіх тих, хто бореться: наших героїчних військових, волонтерів, рятувальників, медиків – усіх, хто щодня виборює перемогу України.

Дотримуючись посту, ми хочемо бути солідарними з усіма, хто втратив рідних, помешкання і майно. Мільйони українців були змушені покинути домівки. Мільйони опинилися поза межами Батьківщини. Через цей піст ми єднаємося разом з усіма ними.

Ми хочемо цього дня чинити добрі діла. Лише той, хто дає, може отримати, той, хто ділиться останнім, ніколи не буде відчувати брак чогось, бо це Господь помножує наші ресурси, сили та можливості. Водночас ми дякуємо всім тим, хто впродовж цього страшного року був солідарним з Україною, хто поспішив нам на допомогу, хто намагався голодних нагодувати, спраглих напоїти, нагих зодягнути, подорожніх у дім прийняти, і тих, невпинно чинив діла милосердя навіть до тіл наших померлих і загиблих. Завдяки вселенській солідарності ми сьогодні можемо сказати: незважаючи на те, що ця війна спричинила гуманітарну кризу небачених у третьому тисячолітті масштабів, на тих територіях, які українське військо змогло обстояти або звільнити, завдяки руці жертводавця ніхто не помер з голоду, від спраги чи холоду. Завдяки світовій солідарності ми переживаємо цю найстрашнішу в історії України зиму, чого не можемо сказати про окуповані території – там дуже багато людей померло від голоду, спраги і холоду (їх число, мабуть, ще напише історія).

Цього дня пам’яті ми молимося, постимо, чинимо добрі діла. І відчуваємо, що Господь Бог дарує нам перемогу, про яку в молитві стукаємо до неба і яку випрошуємо у пості, і яку можемо одержати через діла милосердя. Ми наближаємо перемогу кожним днем нашої праці й молитви.

Ми можемо сьогодні сказати, що росія вже програла, але ми ще не перемогли. Тому просімо Господа Бога цими словами давнього тропаря, яким величаємо Хрест Господній: «Спаси, Боже, людей Твоїх і благослови спадкоємство Твоє, дай перемогу благовірному народові Твоєму над супротивниками і Хрестом Твоїм охорони люд Твій». Амінь.