Нова доктрина комунікацій України: Путін акцептував наративи української перемоги

Російський диктатор промовив уголос важливі слова, які допомагають нам сформулювати послання до народів, поневолених його режимом.

Цикл публікацій «Нова доктрина комунікацій України» я почав навесні 2022 року. Ось матеріали, які вже в нього увійшли:

«Нова доктрина комунікацій України»,
«Нова доктрина комунікацій: як вести інфовійну з Росією»,
«Воно боїться! Як побудувати нову доктрину комунікацій України з усім світом одночасно»,
«Нова доктрина комунікацій України: як і кому говорити про перемогу».

У річницю повномасштабного російського вторгнення в «Укрінформі» ми представили результати роботи експертів, які працювали в межах стратегічної сесії, організованої Інститутом постінформаційного суспільства, а також «Маніфест сталого миру», створений величезним і дуже поважним авторським колективом. Матеріал про результати цієї роботи вже був майже готовий, коли в мережі з’явилося відео Путіна, на якому він фактично легітимізує сценарій закінчення війни, написаний нами. Тому статтю довелося переписувати, бо те, про що ми тільки мріяли, фактично же відбулося.

Путін легітимізував наратив деколонізації Росії

У попередній статті я говорив, що наратив, який ми маємо просувати на Захід, стосується «трансформації Росії, яка може призвести до відродження придушених ідентичностей і деколонізації поневолених імперією народів».

У спілкування з десятками колег із західноєвропейських країн і США я чув, що на цю тему ніхто навіть говорити не буде, оскільки «не хочуть давати поживний матеріал для кремлівської пропаганди». Адже тоді доведеться нібито спростовувати факт, що Захід хоче розчленувати Росію.

Я намагався контраргументувати у двох напрямках. По-перше, що те, чого бояться мої візаві, і так уже сталося. Весь російський політичний та медійний мейнстрім говорить про злісні плани заходу розірвати Російську Федерацію. По-друге, що не можна вести чи не вести дискусію про гострі теми, виключно орієнтуючись на те, чи подобається це людям у Уремлі, чи ні. Адже, попри десятиріччя плекання наративу анти-ЛГБТ в Росії, цивілізований світ з Україною включно не припинив вести дискусію про необхідність і важливість проведення ЛГБТ-прайдів. Чому ж у такому разі ми ігноруємо пропагандистську істерію російських медіа навколо ЛГБТ-прайдів, бо права людини для нас понад усе, але не хочемо говорити про деколонізацію народів, поневолених Російською імперією?

Очевидно, що прямої відповіді у західних колег на це питання немає. Ну, крім «вы не понимаете, это другое!» Однак насправді очевидною мотивацією відмови від продовження цієї дискусії є страх, що паралізує. І сьогодні сам Володимир Путін зробив потужний крок до позбавлення людей цього страху, адже сам промовив уголос важливі слова. Включаючи дивний термін «раскассіровать», який ще рік тому пропагандистські телеграм-канали використовували, щоб пояснити політику щодо України.

Ключові тези, озвучені Путіним, точно відображають причини екзистенціальної необхідності української перемоги для всього світу.

По-перше, він визнав, що «Російська Федерація — це основна частина Радянського Союзу», тоталітарної держави, побудованої на геноциді етносів, які в нього входили. Руйнування Радянського Союзу не завершене, доки Російська Федерація продовжує існувати як його головний моноліт.

По-друге, Путін визнає, що «етноси, поневолені Російською Федерацією, будуть прийняті в сім’ю цивілізованих народів». І це правда, бо всі люди, що живуть на пострадянському просторі, варті демократичного розвитку та спроможні самі визначати своє майбутнє у рівній мірі. Але, доки існує імперська сутність Російської Федерації, включення цих народів (в тому числі росіян, які мають спокутувати свою вину за розв’язання агресії) до цивілізованої сім’ї не є можливим.

По-третє, Путін прогнозує, що Захід прагне «поставити ці етноси під свій контроль». Очевидно, він має на увазі той міфічний контроль, який, на його думку, США має над Україною. І це фейк, який легко спростувати. Адже, якби США контролювали Україну, то ніякої України давно б не було. Оскільки задокументований факт, що західні розвідки давали Україні 72 години. А минуло вже більше 365 днів. Це означає, що ніякого контролю не існує.

По-четверте, Путін визнає, що в разі деімперіалізації Росії «долі багатьох народів Росії, і в першу чергу російського народу, можуть кардинально змінитися». З цим неможливо не погодитися, оскільки без імперської системи управління розвиток народів і етносів, які населяють Росію, буде відбуватися дуже інтенсивно, чому посприяє швидке відновлення торгівельно-економічних зв’язків окремих державних чи квазідержавних утворень, які з’являться на території Росії, з країнами світу. Постійний політичний ризик, який генерували кремль та «Газпром», просто зникне, залишивши місце нормальному business as usual.

По-п’яте, Путін хвилюється, що «такий етнос, як “русский народ”, не зможе зберегтися у формі, в якій він є сьогодні». З цією тезою також важко не погодитися, оскільки справді в такій формі, як зараз, «русский народ» зберегтися не може. Бо зараз він виконує роль титульної нації в імперії, яка гнобить і асимілює інші етноси.

Тож Володимир Путін допоміг чіткіше сформулювати наратив для мешканців території Росії: «Руйнація імперської і тоталітарної спадщини Радянського Союзу і Російської Федерації як його основної частини є невідворотним історичним процесом, який рано чи пізно прийде до свого завершення. Коли люди, що мешкають на території, ураженій імперіалізмом, зможуть скинути з себе тоталітарне ярмо, вони стануть частиною цивілізованого світу, в якому не треба буде стидатися свого російського паспорту, а назва “уральці” або “сибіряки” і навіть “московити” (якщо хтось захоче себе так називати) буде не якоюсь лайкою чи приниженням, а викликатиме поважне ставлення.

Ніхто більше не буде вказувати цим людям, якого губернатора слухатися, куди і кому віддавати свої гроші, з ким іти воювати і куди відправляти на смерть своїх синів і дочок. Єдиний контроль, який є над цими людьми — це контроль імперців-кадебешників. Ні США, ні будь-яка інша держава міфічного Заходу не має на меті когось контролювати чи перетворювати на рабів. Такий намір є лише в самого Путіна.

Доля народів, що населяють тоталітарну імперію, зміниться. Вони стануть вільними і будуть визначати свою долю. Якщо вони захочуть жити у складі федерації або конфедерації, то самотужки приймуть таке рішення і створять відповідний конституційний договір про це. Права всіх етносів, в тому числі “русского”, будуть збережені. Але жоден з них більше не зможе панувати над іншими».

Як відкрити конкурс на менеджерів із реструктуризації Росії

Наші західні партнери не втомлюються повторювати, що майбутнє Росії мають вирішувати самі росіяни. Але саме Володимир Путін у своїй заяві наголосив, що така сутність, як «народ Росії», є синтетичною, тобто штучно зібраною з десятків інших етносів, яким заборонили бути самими собою і наказали бути росіянами. Якщо росіяни мають право визначати своє майбутнє, то таке саме право визначати своє майбутнє мають і татари, башкири, чуваші, удмурти, чеченці, марійці, кабардинці, балкарці, осетини, буряти, якути, інгуші, комі-пермяки, карачаївці, калмики, адигейці, понтійці, ногайці, хакаси, алтайці, черкеси, евенки, ханти, чукчі, месхетинці, шапсуги та інші етноси. А їх ні у Радянському Союзі, ні у Російській Федерації ніхто і ніколи не питав, чого вони хочуть. Між тим, поразка Росії може стати і обов’язково стане перемогою цих народів у боротьбі за свою свободу.

Але щоб почути їх бачення майбутнього, потрібно принаймні говорити з їхніми представниками. На жаль, реєстрові російські ліберали цього не озвучують. Дванадцять місяців війни знадобилося Олексію Навальному, щоб підтвердити офіційно безальтернативність відновлення територіальної цілісності України у кордонах 1991 року.

Михайло Ходорковський та Володимир Мілов — представники російської ліберальної опозиції за кордоном — публічно висловлюють несприйняття концепції, коли з кимось потрібно домовлятися. Вони вперто звертаються виключно до держав Заходу зі своїми пропозиціями, для втілення яких Україна спочатку повинна перемогти Путіна у війні. При цьому в деталі цього плану самих українців вони не втаємничують і взагалі уникають дискусії з нами.

Це означає, що попри відсутність в українському суспільстві здорової дискусії про так званих «хороших русских», потреба в такій дискусії відпадає сама по собі, як і потреба у «хороших русских». Як виявляється, справжнім «хорошим русским» є, наприклад, той самий «уралець», якого ненавидить Володимир Путін. Але не просто «уралець», а той, хто усвідомлює себе уральцем і розуміє, в чому він подібний до «хорошого русского», а в чому відмінний від нього.

До слова, так склалося, що Москва системно генерує ненависть до Уралу загалом і до Єкатеринбурга зокрема. Так, наприклад, черговий виток скандалів навколо Євгенія Пригожина стосувався саме його чергової чвари з губернатором Свердловської області Євгеном Куйвашевим. Ця ненависть відобразилася і в короткій заяві Путіна, в якій він прирівняв московитів і уральців до людей другого сорту.

Це підводить нас до думки, що серед тих же уральців та інших етносів, що населяють Росію, є багато тих, хто підтримує розв’язану Путіним війну проти України. Але в певний момент вони захочуть і зможуть стати менеджерами з реструктуризації Росії та перетворення її на щось відмінне від імперії, на державу, в якій регіони мають свої права і можуть їх відстоювати.

Нашим завданням є знати цих потенційних менеджерів і знайти можливість співпрацювати з ними в той момент, коли процеси реструктуризації Росії стануть невідворотними і дуже швидкими.

Перемога України як франшиза

Не секрет, що, з комунікаційної точки зору українська війна стала своєрідною «паличкою-виручалочкою» для багатьох європейських політиків, які мали внутрішньополітичні проблеми в себе на батьківщині. Київ став для них місцем сили, а паломництва до Володимира Зеленського відігравали роль індульгенцій за внутрішньополітичні проколи.

В обмін на енергію, яку їм надавало це місце сили, вони давали гроші, зброю, політичну підтримку та добрі слова на адресу українців. Нашою задачею є вдосконалити та максимізувати цей чесний обмін.

Перемога України має стати перемогою всього світу над екзистенційним злом. Європейці мають розглядати це як перемогу європейської ідеї, яка саме завдяки Україні продемонструвала свою спроможність. Африканці мають бачити в цьому свою перемогу як утвердження недопустимості колоніальної політики щодо іншої держави чи народу. Індійці мають розуміти свої вигоди від перемоги України так, щоб вона принесла їм зрозумілий зиск.

Очевидно, що Євросоюз відіграватиме в цьому процесі одну з ключових ролей, і саме до нього звернуті наші комунікаційні спроможності. Попри це, Париж, Берлін і Брюссель поки що не демонструють повного розуміння сценаріїв виходу з ситуації. А Відень і Будапешт (яких самі росіяни називають у телеграм-каналах «нащадками Австро-Угорської імперії») підіграють російським імперцям у продовженні агресії проти України.

Важливо переконувати Західну Європу, що омріяний business as usual може повернутися до них виключно після перемоги України. Тільки після української перемоги він буде ще більш прибутковим, безпечнішим та системним, без непередбачуваних партнерів у вигляді «Газпрома» чи Кремля. Не кажучи вже про безпекову ситуацію на кордонах Євросоюзу, яка була чудовим чином протестована, коли Росія та Білорусь використали «міграційну зброю» проти литовців і поляків, забезпечивши коридори біженців із Близького Сходу через територію Білорусі. Перемога України у війні забезпечить посилення та відсунення кордонів Євросоюзу аж до східних кордонів України.

Від перемоги України у цій війні може виграти кожен мешканець цієї планети, включаючи тих, хто зараз живе на території Росії під внутрішньою окупацією тоталітарно-терористичного режиму.