Навіщо Кремль розкасовує Росію: дайджест пропаганди за 27 лютого

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 27 лютого.

1. «Ввічливі люди» – офіційні терористи Путіна
2. Мирноград – як символ «захисту» російськомовних
3. «Хочете як у 90-х» повертається
4. Чи варті росіяни того, щоб їм знову «дали надію»

«Ввічливі люди» – офіційні терористи Путіна

27 лютого в Росії відзначався День Сил спеціальних операцій. Їх створення – також своєрідна спецоперація. Вперше про них стало відомо ще в березні 1999 року. І лише через 14 років начальник Генштабу Герасимов офіційно оголосив про початок їх створення (саме із березнем пов’язано багато дат ССО).

Чому ж головне російське «спецопераційне» свято призначене не на березень, а на лютий?

НАСПРАВДІ, все просто: саме цього дня 27 лютого 2014 року головні адміністративні будівлі кримської автономії були зайняті «невідомими людьми» у камуфляжі. Саме тоді й почалася війна проти України.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Терор як покликання: як з 2014 року втілювалася «Доктрина Герасимова»

Як піднесено писала «Российская газета», – Тріумфом російських ССО стало забезпечення мирного возз’єднання Криму з РФ у лютому-березні 2014 року… Озброєні люди із закритими обличчями, одягнені в красиве і дуже сучасне екіпірування, діяли в Криму строго в рамках законності, зокрема, міжнародного права. А ще їх вирізняла незвична для військових людей ввічливість. З того часу словосполучення «ввічливі люди» стало синонімом тих, хто отримав честь служити в ССО».

Та головне, що вирізняло цих добре озброєних і екіпірованих людей (і про що забули згадати в російській газеті) – це відсутність на формі знаків розрізнення і державної приналежності.

Гаазька Конвенція про закони і звичаї війни на суходолі чітко встановлює наявність такого знаку (емблеми) однією з обов’язкових речей, яка відрізняє солдата (комбатанта) від озброєного бандита.

Розпіарене поняття «ввічливі люди» і всіляке обігрування теми «ввічливості» відігравало у 2014 році приблизно таку ж роль, яка в 2022 році дісталася літері «Z». Роль лаконічного символу співпричетності та підтримки російських окупантів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Символічний кінець одного з символів війни

Натомість кримчани вигадали для російських вояк інше влучне прізвисько – «зелені чоловічки». Гра слів вказувала на колір екіпіровки «Ратник» і водночас саркастично підкреслювала абсурдну анонімність прибульців.

Анонімність, небажання брати на себе відповідальність та називати речі своїми іменами відтоді й дотепер – характерна манера російських окупантів.

Тих же «зелених чоловічків» у Криму Кремль довго намагався видати за «місцеві сили самооборони». Потім на Донбасі з’явилися такі самі «ополченці», «добровольці», «народні міліціонери» з шахтарів і трактористів. 

«По суті російські сили спецоперацій – звичайні терористи, солдати в руках терористичного уряду», – констатував у березні 2021 року відомий кримський журналіст Микола Семена.

Мирноград – як символ «захисту» російськомовних

У поздоровленні своїм ССО 27 лютого Путін зазначив: «Виконуючи наказ до кінця, ви прикривали собою товаришів, рятуючи жінок, дітей та старих, захищаючи від неонацистської загрози Росію, наших громадян та нашу землю».

НАСПРАВДІ, того ж дня путінської «спецоперації із захисту наших громадян» під ракетний обстріл потрапило маленьке донбаське місто з дуже символічною назвою Мирноград. Росіяни своїми С-300 пошкодили чотири приватні будинки та міський стадіон.

Крім символічності назви цього міста, цікаво й те, що до війни 26% його мешканців називали рідною мову українську, а 72% — російську. При цьому українцями себе вважали 64,2%, а росіянами 31,3%.

Зараз ці дані змінилися. І не на користь Путіна з його «захистом» та «майбутнім разом із Росією». У Мирнограді після обстрілу оголосили «обов’язкову евакуацію дітей-сиріт до більш безпечних територій України».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Кремль планує перетворити українських дітей на рашистів – плани до 2030 року

Відомий американський історик Тімоті Снайдер назвав одну з ключових помилок західних оглядачів у сприйнятті Росії та її війни проти України. Вона, на його думку, полягає у ставленні до путінського аргументу про «захист російськомовних українців». Про потребу якогось захисту ніколи не йшлося. Навпаки, каже він, російськомовні люди в Україні у 2014 році, на відміну від росіян в Росії, мали свободу вільно говорити те, що хочуть.

Саме вільний обмін поглядами російською мовою є однією з причин того, що Україна була проблемою для Москви, вважає Снайдер: «Росія не збиралася вторгатися в Україну, щоб захистити російськомовних. Вона планувала це зробити, щоб обмежити їх. Тому що російськомовні в Україні – це проблема для Росії».

«Хочете як у 90-х» повертається

Тему останньої об’єднавчої соломинки Кремля у вигляді страшилки про  розчленування Росії, яку ще 23 лютого виніс міністр оборони РФ Шойгу, далі просунув експрезидент РФ Медведєв, який похмуро пригрозив «не буде Росії – не буде світу».

Натомість Путін напередодні «творчо» вжив слово «розкасувати» і пояснив, що «можливо, нас і приймуть у так звану сім’ю цивілізованих народів, але тільки по частинах. І поставлять під свій контроль. Якщо ми підемо цим шляхом, то долі дуже багатьох народів Росії, і насамперед, звичайно, російського, можуть кардинально змінитися. Я не знаю навіть, чи може зберегтися російський етнос у такому вигляді, як сьогодні. Будуть московити якісь, уральці».

НАСПРАВДІ, слово «розкасувати» стало дуже популярним у влади РФ саме цього місяця. Голова МЗС Лавров ще 21 лютого заявив, що Захід намагається «розкасувати» пропозиції РФ щодо безпеки, прибравши деякі важливі моменти…».

Але меседж, який Путін почав останнім часом адресувати пересічним росіянам, звучить просто: «або вас і надалі вже звично контролювати буду я, або вас не буде». Він вперто переводить росіян у режим «обложеної фортеці», і продовжує експлуатувати їхній екзистенційний страх «розпаду Росії».

Цей страх сягає корінням у далеке минуле і передається з покоління в покоління. Востаннє росіяни дуже боялися китайської експансії на Далекому Сході та відокремлення Чечні. Саме так повертається старий путінський наратив: «ви що, хочете як у 90-х?»

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Настав час зупинити ядерного шантажиста

Нехай би вони, звичайно, й далі гралися у свої історично-генетичні фобії. Але спроба пов’язати їх із війною з Україною дає Путіну значно більшої свободи. І не стільки у виборі зброї в «війні за росіян», скільки для обґрунтування цього. Як свого часу він змусив повірити росіян в існування примарних українських неонацистів, так само, зрештою, він примусить повірити і в «західних розчленувачів» Росії.

Адже вперте просування наративу про «розділення РФ та зникнення росіян» має зрештою підвести їх до усвідомлення «загрози для самого існування держави». З усіма відповідними наслідками із ядерної доктрини РФ. Саме звідси й чергові «известия» від Медведєва про «не буде Росії – не буде світу».

Чи варті росіяни того, щоб їм знову «дали надію»

І наостанок про ті самі 90-ті. Те, що офіційна Москва активно просуває тезу, ніби «США сплять і бачать, як їм захопити Росію», розповідали ще на радянських політінформаціях.

Час від часу ця манія загострюється. Зараз той самий момент. І на неї хворіють усі: від Путіна до його божевільних «YouTube – бабусь», які регулярно виступають з різноманітними антиамериканськими перформансами.

НАСПРАВДІ, США постійно допомагали СРСР у дійсно скрутні часи. І так само постійно радянська влада (а зараз російська) приховувала цю допомогу. Так було і під час першого голоду 1922-1923 років, і під час ленд-лізу у Другій Світовій війні. Так є і зараз.

У лютому виповнився 31 рік з початку Provide Hope («Дати надію») – операції ВПС США з доставки гуманітарної допомоги до країн пострадянського простору. Проводилася вона з метою підтримати молоді незалежні держави у важкий перехідний період становлення демократії та ринкової економіки.

10 лютого 1992 року в перший день операції 12 військово-транспортних літаків ВПС США, що базувалися в Німеччині і Туреччині, доставили 500 тонн продовольства та медикаментів до Москви, Санкт-Петербургу, Києва, Мінська, Кишиніва, Єревану, Алма-Ати, Душанбе, Ашхабаду, Баку, Ташкенту та Бішкеку. У ході першої фази операції, що тривала до кінця лютого, ВПС США здійснили 65 вильотів (з них 22 до Росії). Саме тоді і з’явилися легендарні «ніжки Буша».

До серпня 1993 року було виконано 282 транспортні рейси та доставлено 7012 тонн вантажів. У червні 1997 року було здійснено 500-й рейс у межах Provide Hope. Завершальний етап операції полягав у будівництві лікарень, укомплектуванні їх персоналом та його навчанні по всьому колишньому Радянському Союзу.

А нещодавно напередодні першої офіційної зустрічі нового посла США в РФ Лінн Трейсі перед будівлею МЗС у Москві зібрали школярів та студентство з антиамериканськими плакатами. Заплатили їм за акцію по 800 рублів ($10). 

Тоді, на початку 90-х, американці казали: треба допомогти росіянам, які пройшли через усі жахи СРСР, і Москва більше ніколи не захоче воювати. І добрі американці допомогли. А ось так вже молоді росіяни – онуки тих, з 90-х – їм віддячили. 

Чи захочуть американці вдруге дати надію росіянам на майбутню свободу? Адже вона коштує набагато дорожче, ніж  10 доларів. Саме тому США та союзники підтримують українців. Бо ті довели, що дійсно варті свободи.