Олександр Мацієвський. Героя, якого розстріляли росіяни, опізнано

Цей подвиг просто перегортає усе всередині та стає одним з безсмертних символів незламності та патріотизму України. Воїни 163-го батальолну ТРО стверджують, що впізнали Героя, якого розстріляли росіяни за те, що на вимогу зняти шеврон ЗСУ він відмовився та гордо відповів "Слава Україні".

Мацієвський Олександр Ігоревич, солдат роти вогневої підтримки 163-го батальйону Територіальної оборони міста Ніжин 119-ї бригади сил ТРО.

Бійці відвідали мати загиблого воїна у місті Ніжин і отримали підтвердження від його родичів. Точна ідентифікація має ключове значення, тому інфотрмація про особу загиблого має бути аргументованою та підтвердженорю з кількох джерел. На фото є характерна деталь - закритий пластирем забій над правою бровою. Олександр отримав забій приблизно за два тижні до загибелі, прижиттєве фото забою мені надали. Також прикметою є зелений шеврон ЗСУ, якийц подарував бійцю його командир взводу, його фото у мене також є. І важливим фактом є посмертна судово-медична експертиза, яка була зроблена перед похованням Олександра у лютому. На фото з моргу, яке я отримав, чітко видно кульові отвори саме у тих місцях, де влучали кулі на відео.

Тим не менше, будемо чекати повного оприлюднення усієї інформації про обставини загибелі з офіційних джерел, яким надаємо усі наявні дані.

Ось що розповіли побратими про обставини життя та героїчної загибелі Воїна:

Олександр Мацієвський народився 10 травня 1980 року у місті Кишинів, Молдова, у 2008 році переїхав з родиною до України, до міста Ніжин, де проживає його мама. Олександр раніше не мав досвіду військової служби, але одразу після початку російсчького вторгнення 24 лютого пішов добровольцем у склад 163-го батальйону 119-ї бригади, яка захищала Чернігівську область.

Він був людиною з дуже жорстким характером, але на нього у бойовій обстановці можна було завжди коластися і товаришам і командиру. Надійний та вимогливий до усіх, але насамперед до себе.

У листопаді його підрозділ був перекинутий в район міста Бахмут, де він виконував завдання близько місяця. Олександр Мацієвський та його товариші мали певний рівень підготовки і вони стали обстріляним підрозділом. Коли фронт було прорвано під Соледаром, і треба було рятувати побратимів, які продовжували обороняти місто, 163-й батальйон було піднято по тривозі.

30 грудня з самого ранку рота вогневої підтримки, в якій Олександр Мацієвський мав посаду снайпера, зайняла позиції в районі міста Соледар Донецької області. Вони мали вийти у неконтрольовану зону, закріпитись та втримати лісопосадку, щоб прикрити напрямок, на якому вже не було наших військ. Ворог був близько, але інформації де знаходився противнику підрозділу не було, треба було діяти швидко, щоб врятувати наші війська у Соледарі.

Оскільки наших сил було мало, а фронт треба було контролювати широкий, взвод Мацієвського отримав низку окремих позицій у гущі чагарнику, які не дозволяли візуальне спостереження одна за одною. На крайньому фланзі на позицію було розміщено 5 бійців, включно з Олександром Мацієвським.

У наших бійців не було часу на вивчення обстановки, організацію оборони, розвідку, оскільки майже одразу сходу вони були атаковані противником, який вже висунувся на рубіж розгортання нашого підрозділу. Фактично зав'язався зустрічний бій, який тривав по усій позиції 12 годин. Ніжинська тероборона втримала лісопосадку, втримала усі позиції, крім однієї. Під час бою зв'язок з групою бійців та Олександром Мацієвським було втрачено. Спроби його взводу дістатись цих позицій зустріли вогонь ворога, було зрозуміло, що позицію захоплено.

Що саме трапилось під час бою невідомо. Олександр виходив у бій у повному бойовому спорядженні. Він був за посадою снайпером роти вогневої підтримки, але через певні обставини у цей бій він пішов зі звичайним автоматом.

Очевидно, відео зняте вже після того, як за невідомих обставин Олександр Мацієвський був захоплений у полон, оскільки ніякого спорядження на ньому на відео не було.

Побратими впевнені, що Мацієвський зробив усе належне, він не здавався, а був захоплений раптово, не маючи можливості вести бій. Це могло статися через складну обстановку зустрічного бою, оскільки ворог вже фактично досягнув наших позицій, їх могли обійти з тилу або з флангу".

У лютому тіло Олександра Мацієвського та двох його побратимів було повернуто додому, але на той момент ніякої інформації про обставини його загибелі не було. Результати судово-медичної експертизи відповідають пораненням, які видно на відео. Тіла ще двох зниклих бійців не повернуто, побратими чекають інформаціїх про їхню долю.

14 лютого Олександра Мацієвського було поховано на кладовищі у Ніжині: https://cntime.cn.ua/zaginuli-pered-novim-rokom-u.../

Таким чином можлива точна ідентифікація загиблого та відео розстрілу.

Побратимам відомо, що у героя є син 19-ти років.

Мама героя - Параска Михайлівна Демчук, проживає у місті Ніжин. Сьогодні її провідали товариші Олександра, повідомили про наявну інформацію про долю її сина.

Поведінка героя, якого було захоплено у полон під час бою, який виконував завдання у дуже складній обстановці, далеко перевищує звичайні вимоги до виконання війцськового обов'язку. Росіяни, які виклали відео, намагались принизити його пам'ять.

Але насправді увесь світ побачив жахливий злочин російських військових проти неозброєного бійця. Російська армія здає без бою захоплені міста, російські війська тікають з поля бою, якщо потрапляють в оточення, російсчькі військові легко здаються у полон, тому що для них ця війна - це лише великий заробіток, кар'єра, звільнення від засудження.

Україна веде війну за незаледність, українці йдуть у бій заради української нації, заради вільного майбутнього, українці віддають життя за свою землю, заради пам'яті загиблих героїв, заради гідності та честі.

У нас багато символів цієї великої війни. Але оці кілька секунд, коли Герой дивиться в обличчя смерті та розгорнутим на нього стволам росіян з усвідомленням своєї правоти, і на вимогу зняти шеврон ЗСУ відповідає неймовірно гідно та сміливо: "Слава Україні!" - це саме та сила, яка розгромила "другу армію світу", це той урок, який треба викладати у школах та на курсі молодоого бійця, це саме та честь, з якої складається воля та майбутнє України.

Ми переможемо, тому що у Росії нема жодного такого бійця, і тому що Україну захищають багато десятків тисяч таких героїв. Ми зробимо все, щоб усі обставини цієї історії були встановлені та подвиг Героя був спрваведливо відзначений та увічнений.

Тепер будемо чекати на офіційну інформацію, усі матеріали у слідства вже є.