Хельмова_впадина.ua

Хельмова_впадина.ua

Протести в Грузії викликають у нас багато різних емоцій. Хтось згадує Євромайдан, якому судилось перейти в справжню Революцію Гідності. Хтось вірить, що наш друг здолає внутрішню пошесть. А хтось зловтішається. Всі три категорії я цілковито розумію.

Але що тут головне? Як на мене, одна проста річ, що об’єднує всі ці тези. Пострадянське суспільство тримає протест не як інструмент руйнування влади, а як єдиний засіб її очищення.

Все як у Декларації незалежності США. Право на бунт. Для нас це особливий аргумент.

Ми – спадкоємці клятого СРСР. І він випалив основу своїх республік, щоб вони ніколи не змогли бути республіками в справжньому розумінні цього слова.

Судіть самі, СРСР лишив нам у спадок економічну розруху, інвалідів з Афгану, роздовбану АЕС і масу помираючих заводів. Знищив суспільство як клас. Ба більше: наклепав якомога більше територіальних конфліктів, аби в разі власної смерті уламки не розбіглись надто далеко та загрузли у власних протиріччях.

Такі умови не дають часу на розкачку. Це на Заході можна культурно почекати три рочки до виборів та обрати когось іншого. Дискутувати про вади партій. Відстовбурчити мізинчик, наводячи аргументи.

У нас не Захід, поки що. Тут можна так чекати, що й виборів не дочекаєшся.

Те, що для Заходу є радикальною відсутністю терпіння, для нас – порятунок. Умовні США ніколи не полетять у прірву. Вони мають міцну державу, яка навіть в умовах «Ідіократії» вивезе громадян як мінімум до наступних виборів. Там сидіти й чекати не страшно.

Коли немає держави з міцними інститутами, радикальне перезавантаження припиняє бути забаганкою молоді. Це вже «маст хев».

Там, де живеться добре, революцій не буває. Це важливо.

Нас згадайте. 2004 рік не дав Україні скотитись у черговий Туркменістан із Янукович-баші. 2014 рік допоміг знести Янукович-баші, який таки зіграв на протиріччях та проліз до влади.

Так само і в інших державах пострадянського простору. Естонія та Литва не протестують масово, бо їх влада відповідає думці народу. Латвія також нормально почувається. З іншого боку, є більш авторитарні держави, де протестів немає з іншої причини – страшно, нікому, та й навіщо. Типові уламки СРСР. Фрагменти радянської м’ясорубки, що з’їла сама себе й цього не зрозуміла.

Тому протести в Грузії я сприймаю з усіх точок зору однаково. Держава просто намагається визначитись, хто вона: майбутня Латвія, Туркменістан чи просто помираючий уламок?

Звісно, визначатись їй заважають. У всіх нас є спільна болячка – неймовірно вдарений на голову сусід. Росія показує, як можна жити без прав, без людини та без бунту. Результат, щоправда, такий собі. Але імперія все одно вважає своїм головним обов’язком нагадати якомога більшій кількості держав – не бунтуй, буде тобі щастя. І газ дамо, можливо.

Росія загрузла в полях Донбасу та на півдні України. Вчиться ловити лобом наші дрони та голосити, що ці кляті укри зовсім озвіріли. Та хіба вона припинить лізти до інших? Ні.

Тому Грузія для неї зараз – чистої води страждання. Виграй Росія війну в Україні, під час протестів Іванішвілі вже кликав би до себе псковську десантуру та танкові колони Мурадова. На щастя, перші в нас гинуть. А те, куди діваються другі, показав Вугледар.

Звісно, в росіян лишаються спецслужби. Вони вміють хитати держави, грати на контрастах та використовувати як свою агентуру, так і корисних телепнів. Та є одне «але».

Спецслужби також не мають такого впливу, як раніше. Надто багато ресурсів іде на Україну. Надто велика частина репутації базувалась на «другій армії світу», яку лишень розсерди – прийде й мозок виб’є артою. Ну, ще росіяни надто багато часу втратили. Є таке правило: хто всюди, той ніде. Ось вони намагались бути всюди, а опинились в біде.

Чи може Росія відступитись? Ні. І в цьому наша перевага.

Ми тримаємо імперію за зябри, маючи тяжкі втрати. І не відпускаємо. Тому будь-яка спробо ворога сіпнутись в бік – це чудово, так зашморг затягнеться ще сильніше.

Україна добре вивчила свого ворога. І вже бачила, як Росія кинула всю свою міць на нас, щойно ми знесли прокремлівського довбня та захотіли жити нормально. Реалізували своє право на протест. Нам відповіли танками, окупацією та анексією частини держави. І все це на раз-два. Чисто щоб росіяни бачили: хто протестує, того бомбами закидають.

Імперія не може забити на такі події. Вона має показувати холопам, що вони холопами стали не просто так – і найкращим прикладом буде збройна агресія.

Імперія не може забити, але їй нічим вдарити. Все тут. А ми, як я вже казав, тримаємо цю зубасту поторочу за шию та поступово давимо. Шкода, що й самі несемо втрати. І зараз можемо сказати чесно, що протести в Грузії нам вигідні.

Зараз поясню, в чому цинізм. Коли на нас накинувся агресор, весь світ мовчав. Ну такоє, подивились трошки крізь пальці, позіхнули й пішли далі псувати повітря. Всерйоз реагували далеко не всі. Тому російська армія зруйнує цілий регіон та позбавить нормального життя покоління. Бо багатьом було чхати. Коли всі увімкнуться, Попасній вже буде байдуже. Вона зруйнована. І цілі області в нас як Попасна.

Згадайте, як ми вірили в підтримку Заходу десь 2014-го. Особисто я не те, щоб вірив… Сподівався.

Знаєте, це як поява ельфів у Хельмовій Впадині. Ти вже не чекаєш підмоги, аж раптом бачиш її та стаєш пліч-о-пліч. А потім ламаєш ворогу хребет. Дуже хочеться, щоб ламати ворожу спину довелось не самотужки, така вже людська природа.

Але тоді ніхто не прийшов. Україні довелось витрачати неймовірні зусилля на армію, збудовану з нуля. На дипломатію. Я ж пам’ятаю, як президент возив на міжнародні саміти фрагмент розстріляної маршрутки. Так вийшло, що проти нас порушили майже всі можливі заборони – і ми ще й опинились у ролі власного адвоката. Наче Україну підрізали в бік, змусили себе зашивати й потім у суді вимагати строк для винуватця.

І одна думка бриніла. Хоч би хтось, хоч би…

Та ніхто не поспішав. Все довелось робити самотужки, згодом росіяни збили MH17 і нашу біду хоча б помітили інші держави. Та я не забув, що стартові позиції були так собі.

Зараз ми для Грузії – ті самі ельфи. Той, хто прийшов, коли в це зовсім не вірилось.

Як я казав, Росія загрузла в нашому чорноземі та шукає спосіб заморозити конфлікт. Вона ослабла. Але вона також не може зробити вигляд, ніби в Грузії немає протестів, ніби там не загрожують проросійській владі, ніби там вільний народ не згадав про свої права.

Імперія на таке відповідає бомбами. Тільки їх немає, а українські ППО зменшують кількість російських літаків.

Імперія на таке відповідає танками. Втім, серед них популярний коктейль «Джавелін».

Імперія на таке відповідає агресією, лишень зуби застрягли в нашому Сході. Але імперія не може не відповісти. Коли їй нічим це зробити – вона хитатиме ненависну їй державу іншими способами, намагаючись завдати хоч якихось збитків.

Бажаю Грузії вдачі та сили. Ми триматимемо цих виродків стільки, скільки треба.

Бо й самі інакше не можемо.