Твоя підпільна підстанція

Твоя підпільна підстанція

Після чергового ракетного обстрілу багато що хочеться обговорити. Якщо прибрати матюки, лишиться сама суть — зручність нашої енергосистеми як мішені.

Росія накопичує ракети для залпів заради однієї мети. Щоб у нас не лишилось вибору: або модернізація, або палеоліт. Будь-хто хоче жити добре. Ми не виняток, але треба враховувати — будь-які хороші новини з України ще довго підпалюватимуть сідала нашим північним сусідам. Без реакції нам доведеться відбудовувати чергову підстанцію й люто лаятись у бік кордону.

З таким ворогом не домовишся — він обмане і вистрілить. Та й системи ППО по всьому кордону не розставиш. А якщо уявити такий легіон, то його доведеться тримати в режимі бойового чергування століттями. Це якщо все по-старому, але з новими ППО.

Простіше згадати Тайвань. Якщо ти не можеш уникнути ризиків вторгнення, підіймай ціну вторгнення до небес. Туди, де F-16 не долетить.

Ось дивіться. Сьогодні вночі по Україні було випущено 81 крилату ракету. Чи можемо ми на це вплинути? Якщо чесно, то ні. Можемо бити у відповідь, цілячись в аеродроми з бомбардувальниками. Можемо робити диверсії проти флоту так званої РФ. Однак «вимкнути» її обстріли не вдасться, бо вони у ворога «вшиті» в кору головного мозку. Зараз ворог гасить усіма набоями по одній мішені. Жодних військових здобутків це не дає, просто наслідки йому настрій поліпшують.

Якась із випущених тварюк таки долетить і влучить — власне, це й сталось. Отже, треба реагувати. Наприклад, розвісити якомога більше мішеней.

Влучив, га? І сюди? А он туди? Лови «Стрижа» у відповідь, козел.

Не забувайте, реагувати нам треба без фантазій про власні можливості. Так, наші ППО стають дедалі сильнішими. Але як зробити їх застосування ефективнішим? Якщо результатом є забрані людські життя — треба винести цілі подалі від цих життів.

Усе важливе доведеться перенести за межі міста. Там зовсім інші можливості для збиття ракет чи дронів. А ще подумайте про тих, кому такі цілі треба збивати. За містом вояк не боятиметься вкласти ворожу ракету вам на балкон. Йому буде легше. Та й ціну помилки не рахуватимуть кількістю знесених поверхів у хрущовці. Тому слово «Модернізація» означає не лише заміну обладнання.

Це вже оновлення самої ідеї. Маємо нагальну потребу в подрібненні ключових об’єктів усюди, де тільки можна. Поділ, поділ, поділ. На щастя, диверсифікація — то наше все, а децентралізація — наша релігія.

Як у Stranger Things, але спробуйте відмотати у зворотному напрямку.

Так і живемо. Росія все централізує, нам доведеться робити навпаки. Самі бачите, який у нас сусід. Після війни йому не оминути хвилі реваншизму — а мені б не хотілося бачити нове будівництво щоразу, коли в сусідній державі комусь мозок поплавило.

Ви не хочете диверсифікувати об’єкти? Тоді в будь-який момент їх диверсифікує ворожа ракета. Ми не зможемо засекретити карту інфраструктури. Але нам до снаги зробити так, щоб по ній було набагато важче завдати вбивчих ракетних ударів. Зараз це питання критичного рівня. Поділивши велику мішень на низку малих, ми перетворимо ці ризики на дискомфорт (і це за найгірших умов).

Тим паче, частина енергетичної інфраструктури й так побита ворогом. Як на мене, найтупіша ідея з можливих — побудувати таку ж підстанцію на місці зруйнованої, не подумавши про план Б.

План простий. Що хочеш урятувати, те діли й розкладай за різними адресами. І тоді молись за здоров’я сил ППО, коли полегшив їм завдання. Ворогу дедалі важче до нас дотягнутись. Це факт. Немає великих запасів озброєнь, коли зі складів можна було випускати шалені кількості ракет. Те, що було зі складу, тепер стріляє «з коліс». Тож, коли вам кажуть, що він сам виробляє ракети й тому не витрачає на них гроші — можете посміятись.

Кожен пуск неможливий без обслуговування носія.

Кожен пуск вимагає саме серійного виробництва в умовах санкцій. Не штучного.

А ще кожен пуск логістики вимагає. Я не кажу, що Росія припинить стріляти по нас, просто натякаю: з кожним разом їй стає все важче.

Тож зробімо це найважчим викликом у її житті. Якщо їй так подобається по нас стріляти, пора розкласти мішені — і нехай частина ракет перекопає поле замість спального району. Ще частину зіб’ють наші сили ППО. Але якийсь дріб’язок (за відсотками, не в тоннах) таки влучить у чергову підстанцію. Якщо вона буде меншою та без критичного впливу на мережу — що ж, поремонтуємо, та вже без критичних наслідків.

Твоя велика підстанція стане маленькою і підпільною. Відносно. Хіба це кепсько?

Ось Росія тупо не вчиться. Тому українські снаряди та дрони били по ній, б’ють по ній та обов’язково битимуть надалі. А ми гарні учні. І можемо зробити це грою в одні ворота.

Йдеться не про сухі обговорення. Я пам’ятаю, як з усієї держави в Одесу звозили генератори, бо без електрики лікарні могли б стати моргом. Ось вона, реальність без плану Б. Прилетіло, виємо. Заламувати руки ніколи, генератор важкий. І не хочеться колись платити за нинішні помилки так, як ми зараз платимо за попередні.

Ви ж цього не хочете повторити? Що хитріші ми, то ворогу гірше.

А потім він почує наші «Стрижі».