Авіапрорив на "Азовсталь": стали відомі деталі унікальної спецоперації ГУР у Маріуполі

Загалом в усій операції було втрачено три вертольоти, але всі 16 бортів змогли доправити до Маріуполя все необхідне для тривалої оборони.

ГУР Міноборони України повідомило про невідомі досі деталі унікальної повітряно-десантної спецоперації в оточеному ворогом Маріуполі. Тоді до міста було здійснено сім бойових вильотів 16 вертольотами і кожен – як останній.

Про це йдеться у першому фільмі з документальної трилогії Артема Шевченка "Воєнна розвідка України: на морі, у небі, на землі". 

Оточення Маріуполя

Маріуполь опинився під загрозою оточення вже на початку березня 2022 року – всього через тиждень після повномасштабного вторгнення РФ до України.

"Ми не думали, що противник дійде маршем у такій великій кількості з території Херсонщини і Запоріжжя. Та кількість сил і засобів, яка пішла зі сторони Криму, це була така досить неприємна несподіванка. Хоча про цю несподіванку нам начальник розвідки доповів ще 25 числа ввечері: ми вже знали, що противник досить швидко рухається і до 1 числа ми точно будемо в повному оточенні", – розповів начальник штабу зв’язку оборони Маріуполя, офіцер ОЗСП "Азов" з позивним "Мольфар".

Металургійний комбінат "Азовсталь" розташований всередині міста на самому березі моря в гирлі річки Кальміус – вона там природний бар’єрний рубіж. За неї ж вирішили відходити і тримати оборону до останнього, якщо ворога таки не вдасться стримати на підступах до Маріуполя.

"І з географічної точки зору, і з військової, "Азовсталь" була найбільш підходящим для цього об’єктом. Оскільки ми розуміли, що якщо ми будемо зав’язуватися спочатку на рубежах навколо міста, – а ми тримали там рубежі – то в подальшому треба буде все одно відходити. Якщо доведеться тримати рубежі всередині самого міста, то місто буде знищуватися. Саме тому була ідея відходити на територію "Азовсталі", – пояснив "Мольфар".

Під заводом розташовані понад 30 підземних бункерів – така собі промислова добре укріплена фортеця. Саме в цих бункерах, окрім поранених військових, ховалися від ворожих бомбардуваль і до 1000 цивільних маріупольців.

Небо над Маріуполем контролювала російська бойова авіація, а з моря місто щільно заблокував ворожий флот. І кораблі, і літаки противника стирали Маріуполь з лиця землі. Ситуація щодня ставала дедалі критичнішою. Окупанти атакували місто 500- та 1000 кілограмовими бомбами, а також найбільшими – тритонними бомбами ФАБ-3000.

"Гарнізон "Азовсталі" на той момент вже вів оборону винятково стрілецькою зброєю. Хлопцям, які там тримали оборону, потрібні були засоби ураження броньованої техніки: NLAW, Javelin. Потрібні були засоби ураження авіації – як-от Stinger. Потрібні були засоби зв’язку", – розповів офіцер групи спеціального призначення ГУР МО України з позивним "Флінт".

Чому розвідка вирішила влаштувати авіапрорив

Окрім цього, треба було терміново вивезти поранених, передусім важких, яких дедалі більшало у бункерах "Азовсталі". Просто там у підземному шпиталі їм проводили надскладні операції, зокрема й ампутації уражених кінцівок. Поранені ризикували померти. 

За організацію ризикованої операції постачання припасів захисникам Маріуполя та евакуації їхніх поранених взялася військова розвідка України.

"Задум цієї операції виник, виходячи з реалій, з якими ми зіткнулися в той час, коли місто Маріуполь було вже повністю оточене і відрізане від будь-якого зовнішнього постачання. Ми маємо на увазі – від постачання як людей, так і озброєння, боєприпасів, медикаментів, продовольства та іншого. Тому іншого варіанту, окрім як прориватися до своїх через повітря, просто не існувало. Оскільки вже на той час вся південна частина була окупована противником", – пояснив очільник ГУР Кирило Буданов.

Небо і справді давало шанс на прорив, хоча й туманний. Військова розвідка вирішила вертольотами спробувати прорватися до міста. 

Як готували операцію

"У нас досить непогано побудована система розвідки, тому ми чітко розуміли, де і в який час знаходиться противник і його вогневі засоби. І ми змогли розробити операцію, при якій для мене особисто стало цілком реальним провести повітряну операцію. Маршрут проробляли з армійською авіацією. Інформація постійно оновлювалась і просто безпосередньо перед вильотом вносилися певні корективи. Час і місце визначали пілоти, виходячи з погодних умов – це перше. І друге – це час зльоту", – розповів Буданов.

Бойові пілоти-вертолітники армійської авіації Сухопутних військ ЗСУ з перших днів вторгнення нещадно били ворога. Але те, що їм треба було зробити тоді – у березні 2022 року – одразу мало вигляд, як нездійсненна місія.

"Потрібні були добровольці зробити політ на Маріуполь. Маріуполь вже був у щільному оточенні, у двох кільцях. Зранку командир мене побачив і я прямо думи думав, як можна пройти на Маріуполь. Тобто сказати, що прямо "я піду" – ні, тому що ця місія видавалася абсолютно божевільною і неможливою. У нас, наскільки я пам’ятаю, ніхто ніколи в історії авіації не виконував таких польотів у умовах щільної ешелонованої ППО противника", – розповів командир екіпажу Олексій Гребенщиков.

Бойові порядки російських сил, які оточили і штурмували Маріуполь, були насичені стаціонарними і переносними ЗРК.

"На той час я знав, що в них знаходяться ЗРК "Тор", "Панцир. У всіх підрозділах є ПЗРК і також стрілецьке озброєння", – повідомив штурман вертолітної ланки Ігор Харченко.

У самому місті тривали запеклі бої. Нічого не було відомо й про майданчики посадки. У таких умовах навіть долетіти в один бік туди здавалося чистим самогубством. А повернутися назад неушкодженими – і поготів. 

"Я вже не зміг відмовити. І не хотів, і не міг. Пішов до свого штурмана Ігоря. Він палив цигарку на вулиці. Він нічого не знав про це. Я йому говорю "Ігоре, підеш зі мною на Маріуполь?" А він такий: "Та піду, чого ж не піти?" Красунчик!" – розповів командир екіпажу.

На відміну від ударів по ворожих цілях, цього разу треба було навпаки прошмигнути бойові порядки противника якомога швидше і бажано – непоміченими. На штурмана Ігоря впала найвідповідальніша підготовча робота – ретельно прорахувати маршрут першого польоту. Від цього залежало, чи стане він квитком в один бік.

"Мені дали карту з точками. Я собі всі переніс. Їх було 48 і прямо до посадки на майданчику. Також мені потрібно було розрахувати час, паливо", – розповів Харченко.

Контрольні точки на маршруті польоту вертолітники отримали від військових розвідників.

"Керівництво ГУР чітко відстежувало всі пересування пересувних зенітно-ракетних комплексів і стан оборони на цій конкретній ділянці, яку планували до прольоту. Тому ця ситуація була дуже живою, зокрема у зв’язку з тим, що наш перший рейс був відкладений практично на добу і ситуація на маршруті змінювалася залежно від пересування їхніх сил", – розповів "Флінт".

"Вищим керівництвом була проведена певна розвідувальна підготовка. Наш маршрут був ретельно прорахований. Але це ми зараз знаємо. А тоді ми думали, що це якась фігня, чесно кажучи. Нам сказали, що там буде найменша протидія противника", – розповів командир екіпажу.

Політ першого екіпажу

Екіпаж з двох пілотів на кожному з двох вертольотів буде вирішено посилити й двома офіцерами-спецпризначенцями з воєнної розвідки.

"Завдання я отримав безпосередньо від свого командира Буданова Кирила Олексійовича безпосередньо в його кабінеті, на що сказав, що так, я готовий. Взагалі це було за сім годин до старту", – розповів "Флінт".

"Та то була звичайна машина зі штатною бронею. Єдине що оці фахівці ГУР, які з нами летіли, в них були додаткові кулемети. Тай усе", – розповів Гребенщиков.

"У випадку, якщо б ситуація складалася так, що нас намагалися б обстрілювати, нашим завданням було відкривати вогонь у відповідь і здійснювати вогневе прикриття. Тому що борти, які летіли, з них було зняте все озброєння. Зі всього озброєння був лише бортовий кулемет і стрілецька зброя, яка у нас знаходилася", – розповів офіцер групи спецпризначення ГУР.

"Завдання номер один – це звичайна діяльність бортового стрільця. Але от завдання два – це реально наявність офіцерів спеціального призначення всередині повітряного судна додавало впевненості у діях пілотів, які були за штурвалам. Без розуміння того, що є всередині наші хлопці, не були готові здійснити такі ризиковані маневри. Всі розуміли, що коли є наші офіцери всередині, навіть коли зіб’ють, досить великий шанс того, що вони їх звідти потім можуть кудись вивести", – пояснив Буданов.

У разі падіння чи приземлення вертольотів на ворожій території, спецпризначенці ГУР  були б останньою надією для тих, хто, можливо, зміг би вжити на борту. Задля цього спецпризначенці переодяглися у цивільний одяг і залишили всі документи на базі перед вильотом.

Пілоти зазнаються, що не спали в ніч перед вильотом, а оточення на них дивилося, майже "як на мерців".

"Всі розуміли, що задача, мабуть, в один кінець", – розповів штурман.

Настала ніч 21 березня. Останні приготування були позаду. Дві тонни корисного вантажу розмістили по всьому десантному відсіку гвинтокрила. Вилітати перша пара вирішила ще до світанку. Два вертольоти Мі-8 злетіли з аеропорту Дніпра і взяли курс на південний схід у напрямку міста Пологи Запорізької області і далі на Донеччину через лінію фронту, потім узбережжям Азовського моря просто до Маріуполя.

"38 хвилин – до лінії фронту, 42 хвилини – до "Азовсталі". Все життя буду пам’ятати", ­ – каже Гребенщиков. 

Після перетину лінії фронту всі розуміли – якщо їх побачать ППО противника, навряд чи вдасться врятуватися.

"Потрібно розуміти, що наша техніка – все є таки це транспортний вертоліт. Ві не броньований настільки, щоби від всього вберегти. Теплові пастки розраховані на кілька хвилин бою, тобто їх не могло вистачити в жодному разі. Та взагалі всі ці польоти – це голий фарт, м’яко кажучи", – розповів командир екіпажу.

Аби збільшити свої шанси, вертолітники летіли на максимальній швидкості, але не мінімальній висоті.

"Я дивився тільки на висоту та вперед, щоб нікуди не врізатись. Скільки в нас було, Ігорю? П’ять, сім метрів, три, чотири – як попало. Ну колесом один раз ми по дереву вдарили. Літати на таких висотах, як ми говоримо, це злочинно малі висоти. Але ризик бути ураженими засобами противника набагато вищий, ніж ризик врізатися в землю на такій висоті, тому ми обираємо висоту", – зізнається Гребенщиков.

Тим часом у самому Маріуполі ставало дедалі пекельніше. Ворожі танки розстрілювали впритул багатоповерхівки, літаки закидували місто бомбами, артилерія рівняла квартали з землею.

"Чесно кажучи, навіть ніхто не вірив, що це наші гелікоптери. Тобто коли ми почули звук гелікоптерів, ми думали, що це гелікоптери противника, тому що від початку операції жодної української авіації над Маріуполем не працювало. Тому ми не вірили, що гелікоптери долетять до нас, не те що вони там ще щось доставлять і когось заберуть", – розповів мольфар.

Попереду у пілотів була остання серйозна перешкода – найвища на маршруті ЛЕП поблизу морського берега на висоті 30-40 м. Її треба було швидко перестрибнути, а це означало стати помітнішими для ураження. Це був найкритичніший епізод польоту.

"Цю ЛЕП ми перестрибували в такому порядку. Ми йшли і такі – раз, два, три – ручку на себе! Швидко-швидко. І тільки порівнялися, і одразу – від себе вниз, от так от вертикально пішли до землі. Коли ми вже біля землі вирівняли, і в нас нічого не прилетіло, от тоді в мене з’явився перший такий промінчик надії, що, можливо, в нас все вийде", – розповів командир екіпажу. 

Але треба було ще знайти, куди приземлитися на самій "Азовсталі". До неї останні кілька кілометрів мчали вже понад морем, ледь не чіпляючи колесами воду.

"Найголовніше – це було обійти місто. Ми заходили з моря, тому що через дим, якби ми йшли через місто, ми не пройшли. Ми розуміли, що якщо в місті все навколо горить, то там іде бій. Ми, скажімо так, зайшли із заднього входу і виконали посадку", – розповів штурман.

Вертольотам довелося сідати не на підготованих, рівних і безпечних місцях, а на якихось будівельних майданчиках посеред териконів піску, шлаку і сміття біля гігантських кранів та промислових конструкцій. 

"Повністю вся вантажна кабіна була заповнена боєприпасами. Були "Старлінки" і медикаменти. Все було прив’язане швартувальними канатами. Почали все розрізати і нікому нічого не треба було пояснювати. Просто стали в ланцюжок і все викидали і вкидали", – розповів штурман.

"Це зайняло не більш ніж 20 хвилин. Вертольоти двигуни не глушили. Всі були готові у разі чого до швидкого зльоту", – розповів представник ГУР.

Супутниковий Інтернет "Старлінк", який привезли перші вертольоти, забезпечував потім гарнізону "Азовсталі" стійкий зв'язок протягом усієї героїчної оборони. А доправленими тоді ж сучасники іноземними протитанковими комплексами захисники Маріуполя довго й успішно палили ворожу бронетехніку на вулицях міста.

Завантаження вісьмох поранених, особливо двох важких на ношах, тривало набагато довше, ніж розвантаження майна. Якби на місце прилетіла бодай одна ворожда міна, вертольоти могла б узагалі більше не піднятися. 

"Саме те, що противнику здається неможливим, у більшості випадків спрацьовує. Тому що противник не готовий був до такої наглості, зухвалості і до того, що ми можемо на таке піти", – розповів спецпризначенець ГУР.

Коли вертоліт Олексія та Ігоря піднявся знову в повітря для повернення і почав набирати швидкість, терміново довелося сідати ще за одним пораненим. Поки це все відбувалося, зачепили і пошкодили об щось всі три лопаті рульового гвинта на хвості. Помітили це лише потім. А тоді штурман запропонував командирам якнайшвидше взяти курс на море, адже туди йшов дим від міста і вертоліт міг бути там непоміченим. Це вдалося зробити.

Опісля вертольоти сіли на дозаправку в Запоріжжі і тоді всі збагнули, що якимось дивом вони це зробили. Обидва вертольоти, хоч і пошкодженими, але таки долетіла назад.

"Коли на практиці всі побачили, що це реально, авжеж, всі зробили подих впевненості і далі вже було трішки легше. Взагалі жодної протидії в першому вильоті не було. Як ми й планували, вони (ворог – ред.) навіть не зрозуміли, що відбулося", – розповів очільник ГУР.

Перший такий успішний політ 21 березня відкрив цей ризикований повітряний міст з великої землі в оточений Маріуполь. Тоді стало зрозуміло, що літати туди можна і треба, хоча і вкрай небезпечно.

Четверта авіаційна місія

Кожному з пілотів довелося літати в Маріуполь лише раз. Кирилові випало летіти в четверту місію. На борту його вертольота, окрім півтори тонни вантажу, були ще восьмеро бійців. Військова розвідка вирішила десантом-азовцями посилити гарнізон захисників. Вилітали так само з Дніпра.

"Наша задача полягала в тому, щоб залетіти безпосередньо в міста Маріуполь і там виконувати ураження цілей противника. Одразу було повідомлення, що скоріш за все, можливості в нас звідти евакуюватися, можливо, не буде", – розповів військовослужбовець із позивним "Азов".

Кирило вилітав уночі в темряві в окулярах нічного бачення, аби ворог не зафіксував їх. Тоді передньою стійкою вертоліт зачепив землю, пригадує пілот.

У четвертому рейсі пара вертольотів сідала вже не на "Азовсталі", а в морському порту Маріуполя, адже попередні майданчики посадки на заводі, куди наші прилітали вже тричі, потім нещадно розбивав противник.

"Ми розвантажились, А час розвантаження був десь п’ять хвилин – це як вічність. Всі щось роблять, викидають там, гвинти працюють, все працює. Праворуч були високі будинки і ти дивишся туди і думаєш, що як би там хтось не сидів, щоб у тебе нічого не прилетіло", – розповів Кирило.

Три вертольоти були збиті

Тоді, 28 березня, гвинтокрилам четвертого рейсу, як і перших трьох, пощастило повернутися. Але наступний, п’ятий виліт вже приніс гіркі втрати.

"Потім був п’ятий. Збили один (вертоліт – ред.). І в шостому (вильоті – ред.) збили один, який повертав. Він був обстріляний. Він не долетів до нашої території, яку ми контролювали, в впав на території, яку контролював противник. Вертоліт, який пішов за другим вертольотом, теж його збили. Три машини збили (загалом – ред.)", – розповів Кирило.

Однак на війні трапляються й дива. В один з вертольотів п’ятого рейсу влучила ворожа ракета, яка не розірвалася, а лише продірявила один з двигунів. Екіпаж зміг повернутись назад, врятувавши всіх, хто був на борту, зокрема 20 поранених.

"Я  зрозумів, що ніякої пожежі немає. Ми втратили один двигун. І перші секунди намагався просто не впасти, тому що це було падіння обертів несучого гвинта, що є дуже критичним, і намагався продовжувати летіти. І при цьому необхідно було маневрувати, тому що по нас ще стріляли", – розповів командир екіпажу Євген Соловйов.

За цей подвиг вертолітнику було присвоєно найвищу нагороду – Героя України.

Результат операції

Загалом в усій операції було втрачено три вертольоти, але всі 16 бортів змогли доправити до Маріуполя все необхідне для тривалої оборони.

"Той місяць, який виграли, дозволив вибудувати ту систему оборони, яка діє навіть зараз. Тобто цими діями вони скували противника і не дозволили більш ніж десятитисячному угрупованню рушити одразу на Запоріжжя. Цим ми виграли час і цим ми зруйнували їхній задум", – пояснив Буданов. 

Нагадаємо, навесні 2022 року з заводу "Азовсталь" вдалося евакуювати цивільних. А згодом у травні до медзакладу в Новоазовську  ("ДНР") було евакуйовано тяжкопоранених українських бійців. Ще частина з них через гуманітарний коридор були доправлені до Оленівки ("ДНР"). Для подальшого повернення їх додому була проведена процедура обміну.

Так, 21 вересня відбувся обмін полоненими на території кількох країн: Польщі, Туреччини, Саудівської Аравії та на кордоні між Україною та РФ. 200 українських героїв обміняли на кума президента РФ Віктора Медведчука, а командирів "Азовсталі" – на 55 окупантів. За умовами обміну, командири "Азовсталі" повинні до кінця війни перебувати в Туреччині.  

Читайте також:

• Новини України
• Війна в Україні
• Новини України: відео

Підписуйтесь на наші канали у Telegram та Viber.