Кому потрібна «Поклонська з ПМР»: дайджест пропаганди за 9 березня

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 9 березня.

1. Чому Москва використовує «відплатну» риторику
2. Росіяни не хочуть виходити з «газової камери»
3. Кремлівсько-«красносельська» розмінна монетка
4. Як просувалися п’ять головних путінських наративів

Чому Москва використовує «відплатну» риторику

«Удар відплати» – саме так 9 березня прокоментувало МО РФ чергову масовану атаку по критичній інфраструктурі України. Відплачували» (за офіційною версією) за «брянський інцидент», який трапився тиждень тому.

Тоді Центр стратегічних комунікацій писав, як Москва гадає хто винен і що робити. Як бачимо, на інше крім удару по мирних українцях 81 ракетами, Кремль так і не спромігся.

НАСПРАВДІ, до цього, за п’ять місяців активних обстрілів по Україні, було випущена загалом 821 ракета.

За підрахунками проєкту «Ціна держави», загальна їхня вартість складає $7,462 млрд (Атака 9 березня коштувала Москві приблизно ще $438-$581 млн).

Загальна сума збитків енергоінфраструктури України з початку війни становить навіть менше – $7 млрд. Про це 24 лютого цього року повідомив проєкт UA War Infographics спільно з Yasno.

Про «ефективність» таких ударів говорить і той факт, що у Києві після ранкової ракетної атаки електропостачання повністю відновили вже надвечір.

Під обстріл 9 березня вчергове потрапив і Херсон, якому окупанти «відплатили» зруйнованою зупинкою громадського транспорту і крамницею, внаслідок чого загинули мирні люди. Тому на питання «Чому Росія руйнує «свої нові столиці», відповідь стара – від безсилої люті.

Таку саму «відплатну» риторику, до речі, використовувала й нацистська Німеччина. У виступах її пропагандистів як синоніми «зброї відплати» вживалися поняття «Спис Вотана», «Меч Зігфріда». А головною «зброєю відплати» стали тоді ракети «Фау».

Нічого не змінилося. Принципово нового Росія так і не вигадала. Нацизм став рашизмом, «Фау» – «Кинджалом», «Зігфрід і Вотан» – «Армагедоном та «Вагнером». А Україна як була світовим «пунктом незламності», так ним і залишається.

Росіяни не хочуть виходити з «газової камери»

9 березня російські ЗМІ заполонили новини наступного змісту: «Внаслідок вибуху частково зруйновано четвертий та п’ятий поверхи п’ятиповерхового житлового будинку, обвалилися балкони. Пошкодження отримали щонайменше шість квартир».

Ні, це не була хроніка ураження чергового українського «центру прийняття рішень». Це з офіційних повідомлень про вибух газу в багатоквартирному будинку в Читі.

НАСПРАВДІ, рівно місяць тому, 9 лютого, внаслідок аналогічного «хлопка газу» у Новосибірську загинули 15 людей.

Всього з початку цього року газ вибухав у житлових будинках у Росії вже як мінімум п’ять разів: 8 січня у Хасав’юрті, 10 січня у Коломні, 20 січня у Нижегородській області, 7 лютого у місті Єфремов Тульської області (загинули 8 осіб), 27 лютого в Ульяновську.

Цинізм останньої читинської трагедії полягає ще й у тому, що міська влада нещодавно долучилась до піар-війни з танками Leopard та Abrams для України, пообіцявши солдатам мільйони за їх ураження. В той час як бюджет всього Забайкальського краю (столицею якого є Чита) на цей рік прийнято з дефіцитом 7,3 млрд рублів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: За забайкальським танковим рахунком

Зараз забайкальський досвід наслідує Бєлгородська область. Її губернатор Гладков 9 березня відзвітував про витрачені 10 млрд рублів на будівництво «засічної межі» на кордоні з Україною.

І це в той час, коли  бюджетом області виділено на:

• —  первинну ланку охорони здоров’я у п’ять разів менше – 2 млрд;
• —  будівництво та капремонт шкіл: 4,7 млрд – двічі менше;
• —  купівлю підручників, робочих зошитів, наочних посібників для школярів: 1,1 млрд – 9 разів менше;
• —  забезпечення житлом дітей-сиріт: 775,5 млн рублів – 12 разів менше;
• —  переселення громадян з аварійного житла: 479,6 млн –  20 разів менше;
• —  будівництво будинків для багатодітних: 250 млн рублів –  40 разів менше;
• —  надання упорядкованих житлових приміщень сім’ям із дітьми-інвалідами: 144 млн рублів – 70 разів менше.

Повторимось, офіційним приводом для «ударів відплати» по Україні названо «брянський інцидент». Місцевий губернатор Богомаз 9 лютого (коли у Новосибірську через вибух газу загинули 15 людей) радісно доповідав, що «робота з будівництва захисних споруд та опорних пунктів на кордоні з Україною отримала високу оцінку командування ЗС РФ».

Брянське будівництво також обійшлося в мільярди рублів. Але не врятувало від «інциденту». А розплачуються за це (в тому числі й «хлопками») пересічні росіяни. Проте, замість того, щоб вийти на вулицю зі своєї побутової «газової камери» і запитати: чому 10 млрд рублів на безпеку державного кордону РФ, який має охороняти прикордонна служба, взято з нашої кишені?, – вони як і раніше аплодують Путіну. «Хлопки» у холопів за ціною аплодисментів – це також вже було у третьому Райху. 

Кремлівсько-«красносельська» розмінна монетка  

9 березня Росія продовжила нагнітати ситуацію навколо кордонів України з Молдовою.

Влада так званої «Придністровської Молдавської Республіки» («ПМР») заявила про упередження замаху на її очільника Вадима Красносельського. За твердженням «влади ПМР», начинена гексогеном та уражуючими елементами машина мала вибухнути в одному з жвавих місць столиці невизнаної республіки – Тирасполі.

У кращих російських традиціях було негайно опубліковано відео з якимись людьми, які зізналися, що «готували теракт і співпрацювали з СБУ».

«Придністров’я закликатиме всіх членів РБ ООН розібратися у підготовці Україною теракту в Тирасполі, а також попросить забезпечити безпеку республіки», – заявив Красносельський.

НАСПРАВДІ, «ПМР» відчайдушно бажає стати центром світової геополітики ще з квітня минулого року. Саме тоді після попередніх спам-обстрілів місцевого населення, російська пропаганда перейшла до більш рішучих дій. У невеличкому селищі під назвою Ковбасна (де розташований великий склад з боєприпасами) «з’явились українські диверсанти та дрони».

Майже за рік після цих подій, «кейс Ковбасної» був знову відкритий Москвою. Спочатку через повідомлення про нібито «вторгнення України у ПМР», потім через спробу влаштувати переворот у Кишиневі, та нарешті –  через фейкове звинувачення України у підготовці теракту на того самого Красносельського.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як бойова пропаганда волала про «молдавських фашистів»

Хто такий Красносельський і кому він потрібен? Ніхто і нікому. Жодної цінності він не має навіть для Москви. З грудня 2016 року (коли й обійняв посаду «президента ПМР») вершиною його потрапляння на вертикаль московської влади був хіба що покійний Жириновський (але той настільки себе любив, що фоткався з усіма). Все. Жодного разу на поріг Кремля «президента ПМР» не пустили.

Красносельський – це така собі придністровська «версія «Наталії Поклонської» (в сенсі випинання любові до російської монархії). Подібних персонажів на кремлівській лаві запасних придністровських, абхазьких, південноосетинських «політиків» вистачає. І ставлення до них відповідне.

Наприкінці лютого Путін, наприклад, в останній момент скасував зустріч з «президентом Південної Осетії» Гаглоєвим. За офіційною версією, через позитивний тест останнього на COVID, який зрештою не підтвердився. Подібні «гаглоєви та красносельські» – лише розмінні монетки для Путіна, якими той спокійно пожертвує заради своїх інтересів. І на заміну Красносельському зажди знайдеться якийсь, наприклад, «Червономіський».  

Саме тому СБУ не просто спростовує свою участь у нібито «підготовці теракту в Тирасполі», а вказує, що його «слід розглядати виключно як провокацію, зрежисовану в Кремлі». Красносельський Кремлю для цього і потрібен.

Як просувалися п’ять головних путінських наративів

І наостанок 9 березня після «удару відплати» на «органи управління» у вигляді херсонських зупинок та крамниць, Москва негайно витягнула пропагандистські «консерви» з нібито «вбитими нацистами мирними мешканцями» та зруйнованими автопарками.

НАСПРАВДІ, звичайно, нічого нового. «Високоточна зброя» пропагандистів розчехляється у потрібний час. І застосовується заздалегідь, ще до початку повномасштабного вторгнення, за затвердженим пропагандистським планом спецоперації.

Про це свідчить доповідь Atlantic Council «Війна наративів. Як Кремль та медіа готували росіян до війни в Україні».

Вона заснована на аналізі 9000 російських публікацій з 16 грудня 2021 року по 24 лютого 2022 року.

Дослідження показує, як п’ять головних наративів – «Росія хоче миру», «Росія зобов’язана захистити своїх з моральних причин», «Україна є агресором», «Захід створює напругу в регіоні» і «Україна є маріонеткою Заходу» – просувалися в публічному просторі основними виданнями та агентствами РФ.

Найбільше статей було написано на тему «Росія хоче миру» (2201). Вона, наприклад, стала основною в більшості агентств новин: Газета.Ру (206), «Известия» (331), «Коммерсант» (124), RT (182), Лента.Ру (173), «Независимая газета» (34), РБК (105), «Ведомости» (37) та Взгляд.Ру (99).

З одного боку, це яскрава ілюстрація того, як працює масштабна пропагандистська машина Кремля. А з іншого – говорить про її низьку ефективність. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як кремлівська пропаганда корегує методички через власні військові поразки у війні проти України?

Адже початок війни з Україною став повною несподіванкою не тільки для населення РФ, для якого ці наративи й просувалися, але й істеблішменту. Адже нічим іншим заморозку $58 млрд активів росіян, які потрапили під санкції (про що 9 березня повідомив Мінфін США), це пояснити неможливо. Хіба що нудним «все йде за заздалегідь затвердженим пропагандистським планом спецоперації» із тухлими «високоточними консервами».