Стратегічна культура росії

Міжнародні відносини як наукова дисципліна мають багато теорій та інтерпретацій, часто доволі суперечливих.

Одна з них стосується раціональності країн і їх лідерів (так званих акторів).

Деякі вчені вважають, що фундаментальні структури, як-от нації, країни й міжнародні організації, мають достатньо засобів перевірки своїх рішень, аби бути раціональними акторами та робити раціональні вчинки, спираючись на факти та доступні знання.

Інші вчені вважають інакше — країни, як і їх лідери, емоційно вразливі.

То хто з них має рацію?.

Це важко визначити, однак сьогодні ми візьмемо за основу саме другу школу міжнародних відносин і на прикладі росії розглянемо, як стратегічна культура змінюється та впливає на життя країни.

Однією з теорій, що пояснює нераціональність дій країни, є стратегічна культура країни.

Стратегічна культура — це поєднання культури й ідеології країни щодо її місця у світі, доктрин міжнародних відносин та ідеологічних цілей.

Постає важливе запитання: стратегічна культура — це про всіх жителів країни чи тільки про її владу? Щоби зрозуміти це явище, пропоную розглянути його на прикладі нашого «доброго» сусіда.

Чому не зробити цього на основі історії самої України? А тому що приклад країни, яка власноруч копає собі могилу (і не вперше), значно наочніший.

Від московії до росії.

Насамперед, чому почати слід із Московії? Бо легко простежується історичний шлях Московія — російська імперія — СРСР — сучасна жалюгідна росія, а з ним і еволюція як стратегічної, так і народної культури.

Київську Русь ми свідомо пропускаємо, адже вважати її однією з ітерацій росії просто абсурдно.

російська стратегічна культура походить від ординського ярма.

Для цього періоду існування Московського князівства визначальними стали дві історичні тенденції: послаблення Орди на сході та зростання Литви на заході.

Тому московські князі обрали єдину стратегію виживання — поширення, загарбництво, самодержавство.

Не варто вважати варварство російської культури якимось особливим, це не так.

Така поведінка була поширена в ті часи.

Пізнє середньовіччя — це час, коли держави жили та вмирали на полі бою, коли загарбництво було єдиним способом існування.

Московське царство, а пізніше росія мало відрізнялися від тих, кого не змогли завоювати.

Не просто росія, а «рускій мір».

Московія поширювалася, поглинала інші східнослов’янські землі, однак імперії цього було мало, вона зазіхала на весь життєвий простір довкола себе — на Сибір, Балтику, Кавказ.

Наслідком цього став «ребрендинг».

З’явилася росія як об’єднання «зємєль рускіх», яких ставало дедалі більше, тому що росія постійно розширювалася.

Саме в цей час геополітичні, економічні та культурні обставини посіяли насіння стратегічної культури, яка з деякими варіаціями буде плекатися в російській імперії, Радянському Союзі та в сучасній росії.

Насамперед вона втілювала особливий, російський бренд загарбництва.

Інші європейські імперії існували в кордонах фізичного світу.

Франція обмежувалася Альпами, Піренеями та річкою Рейн.

Британія закінчувалася там, де починався Атлантичний океан.

Чи завжди існували британці та французи? Ні, але еволюція держав англів і франків перетворила їх на країни, які ми всі знаємо нині та вважаємо «природними».

росія мала замало натуральних бар’єрів чи рівних за силою ворогів, які могли б обмежити її поширення.

Тому вона постійно шукала нові визначення «зємєль рускіх», щоби морально виправдати приєднання територій.

Це приводить нас до другої особливості російської стратегічної культури — російського колоніалізму.

Зазвичай колонії були територіями, що лежали далеко за межами рідних земель колонізаторів.

Вони відокремлювалися не лише географічно, але й культурно та навіть економічно, існуючи виключно для експлуатації та для вигоди завойовників.

росія ніколи не мала колоній в Африці чи Америках, але вона експлуатувала колонії так само, як і її «колеги».

Відсутність географічних бар’єрів відіграла визначальну роль у російському колоніалізмі.

Якщо завоювати частину чужої території не складно, то навіщо мати до неї сентименти? Навіщо розвивати її та потакати бажанням населення цієї території? Такий шаблон поведінки росії в кожній ітерації виник ще при її народженні.

Кілька столичних регіонів існують як «серце» росії, а всі інші лише прислуга.

То що таке «рускій мір»? Це стратегічна культура всіх «росій»; це фундамент ідеологічних і культурних принципів, за якими росія виправдовує свої дії; це список правил і цілей, якими росія керується у великій політиці; це тяга до «нейтральних» країн-буферів, які насправді є лише іншою формою колоній; це прагнення культурного геноциду та ділення на «великих» руських і всіх інших; це любов до царів, вождів та інших сильних лідерів.

росія — не перша країна, яка застосовувала ці криваві інструменти, але коли майже весь світ відмовився від них ще на початку ХХ століття, нова ітерація росії продовжує триматися своїх споконвічних традицій.

Міжнародна політика, застигла в часі.

Слід розуміти, що росія — це не втілення геніального плану царів чи масонів, який реалізовувався десятиріччями.

Більшу частину своєї історії самодержці приймали рішення в міжнародній політиці без раціонального зерна чи будь-якого аналізу.

Але потім з’являлись академіки, які винаходили теорії та пояснення.

Теорії, які інтегрувалися в ідеологію країни, її стратегічну культуру.

Різниця між російською імперію минулого та сучасною російською федерацією полягає в пропагандистах.

Якщо в минулому вони знаходили пояснення емоційним рішенням, реагуючи на них і намагаючись легітимізувати їх, то нинішні пропагандисти «просувають» головні тези задовго до важливих подій.

Очікування народу та влади посилюють одне одного, внаслідок чого виникає світ бажань і мрій.

«Рускій мір».

росіяни не можуть звинувачувати нікого, крім себе самих, за культурне, а невдовзі й технологічне повернення до XIX століття.

СРСР убив політичну й економічну науки тотальним марксистським догматизмом, а корумповані та некомпетентні політики 1990-х і 2000-х років «добили» всі науки на території РФ.

Історія нашого сусіда може багато чому навчити.

Це попередження, чому гуманітарні науки заслуговують фінансування та поваги.

Це досвід, який показує, що росія завжди повертається до своїх коренів.

Це передбачення наступних кроків нашого сусіда.

росія завжди прагнутиме поглинути нові вразливі території.

Їй ніколи не буде достатньо.

росія і страх — два брати.

Вона намагається налякати всіх своєю силою та міццю, але її власний страх набагато більший.

російська міжнародна політика схильна до гонок озброєнь і створення буферних зон, які дозволяють їй почуватися в безпеці.

Зокрема й від уявних загроз.

Самі росіяни схильні знаходити нові визначення слову «росія».

Як російська імперія намагалася об’єднати під ним усіх слов’ян, а СРСР — мало не все людство, так і будь-які ітерації росії зараз та в майбутньому намагатимуться перетворити всіх, кого тільки зможуть, на росіян і їхніх слуг.

State UA.