Не тільки історія пояснює сьогодення, а й через сьогодення можна зрозуміти історію

У Києві у книгарні «Є» презентували книжку історика та народного депутата Володимира В'ятровича «Наша столітня. Короткі нариси про довгу війну».

Найбільша зала столичної книгарні «Є» заповнена вщент. Старші люди й діти, історики та військові. Частина відвідувачів простояла всю зустріч, бо забракло стільців. Вони прийшли не тільки придбати книжку, яка допоможе зрозуміти сьогодення за допомогою минулого. А й послухати автора про те, як це — писати книжку в березні 2022 року в теробороні та видавати її в Харкові під обстрілами.

Володимир В'ятрович почав писати книжку рік тому, коли Київ іще перебував під загрозою оточення. Він долучився до лав київської тероборони, але, за його словами, зрозумів, що деякі речі вміє робити краще, ніж володіти автоматом. Почав робити дописи, пояснювати те, що відбувається, крізь призму історії, побачив, що така інформація має попит. Також розміщував у ютубі короткі відео.

«Можливо, для моїх колег-істориків більшість написаного в книзі — це така собі історична попса, але аудиторією книжки є ті, хто не знає історії», — сказав автор книжки.

І одна така людина на презентації знайшлася. Вона запитала Володимира, чому українці зараз не допомагають грузинам, чому забули гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!».

«Я була в Абхазії, це така прекрасна країна! І Росія колись була могутня, коли там був Ленін і Плеханов! Як ми можемо допомогти грузинам?» — запитала вона.

Це питання ще раз показало, що деякі українці досі перебувають у путах радянсько-російських міфів. Їм бракує знань справжньої історії України.

Читайте також: Нацисти вивозили український чорнозем і підірвали Хрещатик: радянські міфи про Другу світову

Зрозуміло, що багатотомні праці, та й навіть шкільні підручники з історії для багатьох українців — це нездоланний бар'єр, їх ніхто не буде читати. А рік повномасштабної війни продемонстрував величезний попит на історію. Тому, на думку В'ятровича, історики та медіа мають обов'язок перед суспільством. Вони мають популяризувати історію України.

«Ми бачимо, що в цій війні історія теж є ареною боротьби. Не випадково всі промови Путіна супроводжувалися псевдоісторичними заявами. Історія в цій війні для Путіна є інструментом. Тому на окупованих територіях насамперед знищують історичні книжки. Переписують історію, привозять російських учителів. Ворог чітко розуміє, наскільки важливо переписати розуміння нашого минулого. І очевидно, що ми могли цьому протистояти. Суспільство повинно мати сформовану картину минулого», — сказав він.

Важливе питання — як називати цю війну. В'ятрович категоричний противник того, щоб називати її вітчизняною. На його думку, «отєчєственная война» — це суто російська риторика. Так само як і звання «місто-герой». Бо треба говорити про людей, про міста героїв, а не безликі міста-герої.

Читайте також: Олександра Матвійчук: «Росія інструментувала біль»

Найулюбленіший нарис автора в цій книжці — про те, чому ми програли сто років тому й чому маємо виграти зараз. Справді, є багато паралелей між тим, що відбувається зараз і що відбувалося сто років тому. Приміром, те, як Росія веде війну проти України. І гібридні способи війни, які використовували більшовики в 1917–1921 роках. І бажання видати загарбницьку війну за громадянську…

«Для деяких українців ці схожості є предметом розпачу. Мовляв, програли 100 років тому — і програємо зараз. Замкнене коло, ми приречені, політики знову сваряться… Насправді ні. Попри паралелі з 1917 роком, є багато відмінностей, які дають підставу для оптимізму. Зараз ми маємо набагато більше самоусвідомлення українців. Зараз набагато більше українців розуміють цінність української держави. Попри непорозуміння та сварки, які є невід'ємним елементом українського політичного процесу, теперішня політична та військова еліти перебувають незрівнянно далі у своєму розвитку, ніж ті, що були сто років тому. На це були причини. Бо не мав можливості й часу навчитися керувати державою та військом журналіст Симон Петлюра. Але він узяв на себе цю відповідальність. Чи історик Михайло Грушевський, чи письменник Володимир Винниченко. Зараз ми маємо серцевину державного та військового апарату, людей, які знають, як має працювати держава», — розповідає історик.

Читайте також: «Україна на передньому краї російської гібридної війни, і має діяти активно й безкомпромісно»

Базова різниця, на його думку, що Україну знають. Сто років тому спроби українських дипломатів пояснити, що Україна має бути на мапі світу як незалежна держава, розбивалися об незнання. Для когось Україна тоді була органічною частиною Російської імперії. Для когось — частиною Австро-Угорської імперії або Польщі. Культурна дипломатія зі «Щедриком», про яку йшлося в документальному фільмі «Щедрик проти “руського міра”», зробила чимало, але цього було недостатньо. Світ не знав і не хотів знати про Україну. Нині ситуація незрівнянно краща. Зараз уже не йдеться про здобуття незалежності. Мова про те, що Україна має встояти в цій війні. Тому нам допомагають зброєю та грошима.

«Такого сто років тому не було й близько. Наші можливості виграти в цій столітній війні зараз набагато кращі. Ми маємо взяти реванш у цій війні, яка триває понад сто років. Історія останнього століття показала, що мир із Росією може коштувати дорожче, ніж війна з Росією. Ми маємо виграти в цій війні», — стверджує В'ятрович.

Він не погоджується з тим, що війна закінчиться тоді, коли ми вийдемо на адмінкордони 1991 року. Бо Росія може й зі своєї території нас обстрілювати. Володимир вважає, що доки Росія зберігатиме формат мілітаризованої імперії, яка знищує народи, доти залишатиметься загроза для України та світу. Завдання України показати, що переформатування Росії — це єдиний спосіб убезпечити світ від того, що може початися війна світового масштабу, армагедон, спровокований однією божевільною людиною.

Читайте також: Нам є чим займатися на планеті, окрім як приборкувати божевільних диктаторів. Українські інтелектуали представили «Маніфест сталого миру»

«Нам вдалося показати, що це не просто війна між Україною та Росією. Абсолютна більшість розуміє, що це протистояння світу свободи та світу неволі. Найбільший дипломатичний успіх України — позбавлення страху наших західних союзників, що переформатування Росії стане катастрофою. Так само боялися краху Совєтського Союзу. Відвага українців призвела до того, що до нас тепер дослухаються», — сказав автор книжки.

Читайте також: Нова доктрина комунікацій України: Путін акцептував наративи української перемоги

Володимир В'ятрович покритикував спільний телемарафон за те, що там не знайшлося години ефіру для програми про історію України. Водночас подякував Суспільному мовнику за низку історичних документальних фільмів, які вийшли за останній рік.

Книжка «Наша столітня. Короткі нариси про довгу війну» складається із 45 розділів. Зокрема, йдеться про спробу задушити голодом Маріуполь і Голодомор 1932-33 років. Розповідається про злочини в Бучі у 2022 році та про розстріл цивільних у Західній Україні під час відступу радянської влади в 1941 році. Автор намагається розставити акценти, важливі для сприйняття цієї війни.

Досить символічно, що книжка видана в Харкові. «Обидва видавництва — “Ранок” і “Фабула” — з Харкова. Місто, яке, за планами Росії, мало з квітами вітати росіян, видало книжку про злочини росіян. Це символічно, бо коріння цих злочинів дуже давнє. Неймовірно щемко було отримати відео, як друкують цю книжку на друкарських верстатах у місті, яке обстрілюють. І символічно, що ілюстрації до книжки зробив блискучий художник Нікіта Тітов. Я львів’янин, написав книжку в Києві, а видана вона в Харкові. Ми ще не знаємо, коли війна закінчиться, але я вважаю, що вже треба переповідати про цю війну, що триває. І розставляти правильні акценти для того, щоб вона якнайшвидше закінчилася перемогою», — розповів автор книжки.

Коли почався повномасштабний наступ, багато хто з нас запитував, як таке могло статися в Європі у XXI столітті. В'ятрович себе запитував теж. І відповіді знаходив в історії. Він дійшов висновку, що не тільки історія пояснює сьогодення, а й через сьогодення можна зрозуміти історію.