Річниця авіаудару по драмтеатру у Маріуполі: історії очевидців та як РФ знищила докази свого злочину

16 березня 2022 року приблизно о 10:00 росіяни скинули 500-кілограмову авіабомбу на драматичний театр у Маріуполі, коли там ховалися сотні мирних мешканців.

Скільки людей загинуло, досі не відомо. Ймовірні цифри – від 300 до 600 загиблих. І навряд чи світ коли-небудь дізнається правду: з літа окупанти демонтують руїни театру, замітають сліди своїх кривавих злочинів і знищують докази.

Факти ІСТV поспілкувалися з маріупольцями, яким вдалося вижити під час авіаудару по драмтеатру.

Від драмтеатру маріупольцям обіцяли евакуацію

Маріупольський обласний драмтеатр розташований у центрі міста. У мирний час на площі перед ним проводили різні масові заходи. А ще у драмтеатрі було одне з небагатьох хороших бомбосховищ у місті.

Про нього знали актори і працівники, тож від початку масованих обстрілів Маріуполя ховалися там з родинами. 5 березня до театру почали масово приходити маріупольці, напередодні містом поширилася новина про те, що 5 числа буде “офіційний” гуманітарний коридор – з блокадного міста люди зможуть виїхати автобусами чи приватними автомобілями.

Евакуація начебто мала бути з трьох пунктів збору – від драмтеатру, Азовсталі і місцевого спорткомплексу.

Так біля театру опинилася Наталя Гребенецька з чоловіком та сином. Вони жили у Волновасі, ще до 24 лютого лінія фронту була дуже близько. Тож родина вирішила їхати у Маріуполь, думали, що там буде безпечніше.

Перші декілька тижнів жили у квартирі сина, обстріли посилювалися, були прильоти у сусідні будинки. А потім, каже Наталя, від місцевої поліції почули новину про можливу евакуацію від драмтеатру.

– Ми з чоловіком зібралися за лічені хвилини, брали навіть крупу і цукор, бо не знали, що буде далі. Вже під’їжджали до Азовсталі, і в нас зламалася машина. Думали, що виберемось з пекла, а воно тільки почалося, – пригадала жінка.

Обіцяної евакуації від драмтеатру так і не було. А людей зібралося дуже багато. 10 березня 2022 року на YouTube-каналі AZOV media оприлюднили відео, на якому видно, що в приміщення справді ховалося багато людей: жінки, діти, люди похилого віку, на той момент в театрі було близько 1 тис. осіб.

Аби убезпечити себе, перед театром працівники написали великими літерами білою фарбою ДІТИ. Думали, що російські солдати не посміють стріляти туди.

Побут у драмтеатрі  

Працівники та актори намагалися організувати перебування маріупольців у театрі – зробили польову кухню, були групи людей, які заготовляли дрова, забивали вікна, були відповідальні за прибирання, медики.

Крім цього, пригадує Наталя Гребенецька, працівники театру сформували список людей і щодня його звіряли, адже люди приходили, а потім йшли додому, багато хто шукав своїх рідних. Але, вочевидь, список згорів під час удару.

– В драмтеатрі було більшість місцевих, багато людей з Лівого берега, люди приходили просто з рюкзачками, йшли пішки, бо там перебувати було нереально. І закінчувалося ж найголовніше – вода, їжа. Дуже багато було жінок, дітей, людей з собаками, котами, напевно, найдорожче люди з собою брали.

Таку кількість людей було неможливо розмістити в драмтеатрі. Ми були у глядацькій залі і там була велика люстра, працівники нас сварили, боялися, що та люстра впаде і посіче всіх осколками. Але ми там сиділи, бо більше не було де, – розповіла жінка.

За словами Наталі, людей у драмтеатрі було так багато, що доводилося по дві години стояти в черзі на польовій кухні, щоб отримати хоча б трішки бульйону чи іншої їжі.

Багато маріупольців були виснажені голодом. Воду пили з пожежного гідранта біля театру. Зі слів працівників театру, їм дуже допомагала поліція, волонтери, вони привозили у бомбосховище і медикаменти, і продукти харчування.

Довгоочікувана евакуація

14 березня, вперше з моменту блокади Маріуполя, колоні автомобілів вдалося евакуюватися з міста, багато автівок виїхали саме від драмтеатру.

Мобільного зв’язку у місті вже не було, але ця новина розлетілася серед місцевих сарафанним радіо. І наступного дня, 15 березня, сотні автомобілів теж змогли виїхати з Маріуполя, зокрема і ті, хто жив у драмтеатрі.

У людей, в яких не було власного авто, шанс на порятунок згасав, обіцяних автобусів для евакуації не було. Вони залишалися в драмтеатрі.

“16 березня був сонячний день, було дуже по-весняному” 

Марія Кутнякова у драмтеатр з родиною прийшла зранку 16 березня, напередодні вибуху. Вони чули новини про евакуацію і хотіли вибратися з міста. Прийшли, встигли знайти місце в театрі, кинути речі, випити чаю.

Марія вирішила провідати дядька, який жив поблизу драмтеатру. Коли вже поверталася, дорогою почула гул літака і сильний вибух. Підійшовши до театру, побачила – він палає. Авіабомбу на театр росіяни скинули приблизно о 10:00.

– Я розуміла, що в театрі перебуває моя родина. І в мене була думка, що мені треба їх знайти. Найбільше постраждала середина будівлі, чорний вхід, а з передньої тільки повилітали вікна. Я забігла в центральний вхід у хол, там було дуже багато людей. Я піднялася на третій поверх, де мали бути мої рідні. Їх не було, тільки розводи крові на підлозі, – згадала Марія.

На щастя, рідні Марії отримали незначні ушкодження. Наталя Гребенецька з сином та чоловіком були всередині, пригадує, все сталося в одну секунду: спалах і стеля впала на них, від вибухової хвилі було неможливо підвестися.

– Син зміг вибратися, витягнув мене за капюшон. Ми відкрили очі, дивлюся, син живий, ми почали себе щупати, я намацала в себе кров на потилиці. Рука в крові, а болю я не відчуваю. Син на одне вухо оглух. І зразу думки, де мій чоловік, – розповіла жінка.

Наталя з сином згадують, вибухнуло у так званій адміністративній частині театру, де був склад з їжею, медикаментами. Там було багато жінок, дітей, літніх людей. На вулиці було багато поранених. Її чоловік теж загинув.

– Шукаю батька, хтось розгрібає завали, багато мертвих тіл. Одну картину пам’ятаю, взагалі з голови не вилазить: чоловіка одного просто роздробило, одна нога в одному місці, інша – в іншому. Знайшов батька, починаю розгрібати – схожа курточка, руки схожі, починаю розгрібати обличчя – батько, весь побитий, ніяк його не витягнеш, купа металу, арматури. У центрі театру, я впевнений, 80-100 людей десь загинуло, а ще за лаштунками на других-третіх поверхах було багато людей, – розповідає син Наталі Євген Гребенецький.

Скільки людей загинуло 16 березня – достеменно не відомо. За дослідженням міжнародної правозахисної організації Amnesty International, яке базується на свідченнях постраждалих та свідків, загиблих від 300 або 400 щонайменше до понад 1 тис. людей.

Кілька волонтерів, які розселяли людей в театрі, підрахували, що в момент удару там перебувало приблизно 600-800 осіб. Чоловік, який пішов добровольцем на польову кухню, сказав, що в день нападу вони готували їжу для 800 осіб.

Що з драмтеатром зараз

З літа окупанти розпочали демонтаж руїн драмтеатру, який став братньою могилою. І тільки нещодавно, як повідомляв радник мера Маріуполя Петро Андрющенко, росіяни завершили чи призупинили роботи.

Від театру залишилися лише фронтальні стіни – докази воєнного злочину вони фактично знищили.

В день вибуху 16 березня прокуратура Донецької області відкрила кримінальну справу, вони опитали десятки свідків, слідство триває.