В українських рушниках, які підкорили світ, зашифровано ДНК нації

“Рушники будуть символізувати зцілення, загоєння ран, бо насправді український народ незламний, і все відбудується".

1978 рік. До Києва прибуває король Швеції Карл XVI з дружиною Сильвією. Монархів урочисто провозять Хрещатиком і влаштовують їм екскурсію Дніпром і Софією. Однак, чи не найбільше враження на королівське подружжя справила... сукня голови Верховної Ради Валентини Шевченко.

“На прийомі у Щербицького (колишнього першого секретаря ЦК КПУ – прим.авт.) королева Сильвія через всю залу сказала: “Боже, у вас така прекрасна сукня, я хочу знати, хто цей дизайнер”, – розповідає Влада Литовченко, директорка Вишгородського історико-культурного заповідника. 

Сукню в українському стилі, яка викликала фурор, створила Валентина Верес – представниця легендарної ткацької династії. 

Фотограф і музикант Кирило Верес – племінник знаменитої майстрині: “Це була дуже важка робота, на яку пішло більше місяця щоденної праці. Дуже красиве блакитне плаття, прикрашене великою кількістю орнаментів”. 

Прабабуся Кирила, Марія Пособчук, була простою жінкою із Київщини, яка навіть не знала грамоти. Однак, створені нею рушники у 37-му представляли радянський союз на Всесвітній виставці у Парижі. 

Нехай видима простота цієї жінки не вводить вас в оману. При союзі зіткані нею та її донькою Валентиною рушники були дипломатичним мастхевом  – без них не обходилась жодна зустріч іноземних делегацій.

“Держава відзначала їх преміями і доручала дуже складні завдання на дипломатичному рівні, – каже дослідниця рушників Людмила Тихонова. – Орнаментальні смуги, пунктирні, гладкі кольорові… І воно між собою все злагоджено, і ви не можете на нього надивитися, воно притягує ваш погляд”. 

“Бабуся могла всю ніч ткати, а зранку піти копати картоплю, – пригадує Кирило Верес. – Вже визнана мисткиня, а з іншого боку – картоплю ж копати все одно комусь треба. Бабуся часто казала так: те, що я відчуваю на рідній землі, те я перекладаю на рушники. Це той самий генетичний код, про який усі кажуть”. 

У 45-му Марія Пособчук створює приголомшливу серію чорних рушників, присвячену 17-річному синові, який не повернувся з фронту. Вкритих різнобарвною вишивкою, але на чорному тлі. 

“Як вона казала, це квіти, які символізують життя. До останніх днів вона сподівалася, що син повернеться з війни”, – каже Кирило. 

“На жаль, він так і не повернувся. За цей твір Марію Маркелівну в 1966 році прийняли до спілки художників. Тобто, уявіть, людину, яка не має освіти, приймають до спілки”, – вражена талантом Марії Людмила Тихонова. 

Аби розрадити вбиту горем жінку, її єдина донька, яка мріяла стати медиком, погоджується продовжити родинну справу. І вже у 25 років Ганна Верес стає керівницею ткацького цеху, продукція якого була мало не в кожній оселі.

“Це були і скатертини, це і штори, це і знавіси, це і художні панно, це і серветки, і навіть костюми і сукні – все це виготовлялось великими партіями, – розповідає директорка Вишгородського історико-культурного заповідника Влада Литовченко. 

Кожній своїй роботі талановита ткаля давала назву та присвячувала її Україні. 

“Це був інструмент просування  наших цінностей, нашої культури. Унікальні художні полотна сягали 12-ти метрів. Ними оздоблювали такі великі приміщення, як готель “Україна”, багаточисленні міжнародні виставки. Зокрема, в Монреалі, в США, у Франції. Ці роботи мають якусь магічну силу”, – відчуває Влада Литовченко. 

“Бабуся коли ткала, вона писала вірші.  І ці ж вірші переносила потім на тканину.  В цьому, може, і секрет такого її креативу”, – вважає Кирило Верес. 

Наші предки тисячоліттями зашифровували у рушниках приховані послання. Науковці розширували лише частину з них. 

“Наприклад, кругла квітка або зірка – це солярний знак, тобто символ Сонця. А символ землі, яка дає врожай, – це ромбик, на кінцях якого нібито паросточки”, – пояснює дослідниця рушників.  

Дослідник вишивки Володимир Підгірняк стверджує, що він розшифрував послання у стародавніх рушниках, знайдених у єгипетських пірамідах. І вони виявилися родом з України. 

“В єгипетських вишиванках, як не дивно, записані наші українські слова. От вишивка, яка була знайдена в гробниці. Тут написано на цій вишивці “по-ша-на”. Значить цей рушник – як данина пошани для померлого”. 

Юрій Дахно успадкував від прадіда уміння вишивати рушники, що містять потаємні магічні знаки.

“Наслідуючи рушники свого прадіда, я також вишив рушник-дерево, – показує роботи краєзнавець Юрій Дахно. – Горизонтальна смуга внизу вважалась дорогою життя. Потім обов’язково корінець, або добре, щоб дерево було у вазончику або у горщечку”.

“Є два світи, і між ними є зв'язок. І оце дерево життя дозволяє людям спілкуватися з родичами, які померли, а також з Богом, з самим космосом, – розкриває символізм вишивки дослідник Володимир Підгірняк. – Наприклад, завжди, коли дитина народжувалася, необхідно вишити їй рушник. А на ньому – побажання долі, фіксація року, імені, прізвища, а ще молитва, зафіксована за дитину. Ці символи не просто вишиті, а вони випромінюють своє значення, і це чує весь світ”. 

Приховані послання в рушниках, що облетіли світ, віднайшов і нащадок родини Верес Кирило: “В кожній роботі щось зашифроване. Фактично, кожен рушник – це така пісня, яка зіграна на струнах ткацького верстату. Тут і зелені поля, і сонце, і море, і озера. Тобто, на цьому рушнику – Україна”. 

У лютому 2022-го російська ракета знищила Іванківський музей з роботами, що стали символами України.

“Снаряд поцілив якраз в те місце, де знаходилися роботи бабусі. І вони всі згоріли, – каже онук мисткині. – Це був цілеспрямований постріл саме в цей музей. І це вже не перший випадок, те ж саме сталося і з музеєм Сковороди. Ворог розуміє, що якщо він знищить культуру, то він знищить і Україну”. 

Але цього окупантам виявилось замало. Вони нещадно розграбували музей ткацтва, де зберігалися рушники Ганни Верес і Марії Пособчук. 

“Художніми панно Ганни Верес вони застилали і свої спальні місця, і використовували їх як завісу. І коли вони відходили, з собою прихопили ці унікальні ткані роботи”, – свідчить Влада Литовченко. 

Рятувати культурну спадщину довелось і Юрію Дахно. Навесні 22-го його село Москалі на Чернігівщині опинилось в окупації. Найцінніші реліквії чоловік сховав  у сусідському льоху. Поки Юрій рятував від ворога реліквії, його онука вишила рушник, в який заклала власні символи – вишивала та гадала собі: щойно завершить роботу, і ми переможемо. 

У квітні 2022-го наші захисники звільнили село від окупантів. На щастя, рушники родини Верес зберігалися не лише в Іванкові, але й в інших музейних фондах, а також в особистій колекції родини Верес. Її сім’я вирішила передати ці рушники Іванківському музею після його відновлення.

“Рушники будуть символізувати зцілення, загоєння ран, бо насправді український народ незламний, і все відбудується, – переконаний Кирило Верес. – Збережемо культуру, будемо її розвивати – і переможемо”.