Геніальні українські митці, яких мав знати увесь світ, були підступно знищені “совєтами”

Вересень 2022-го. Після деокупації Ізюма світ облітають шокуючі кадри російських катівень та масових поховань. Серед знищених окупантами українців виявляють і тіло відомого дитячого письменника Володимира Вакуленка. Автора 13 книг, які перекладені багатьма мовами світу.

“Я була в місії на Ізюмщині з правозахисною організацією, яка займається документуванням воєнних злочинів, –  розповідає письменниця Вікторія Амеліна. – Пішли до хати батька Володимира, і в цей момент він згадав, що Володя у переддень викрадення сховав свій щоденник”. 

Володимир закопав щоденника в своєму саду. І дав доручення батькові: відкопати записи, коли село буде звільнено. 

“Він взяв лопату, і ми пішли до саду відкопувати оце останнє повідомлення, яке письменник хотів передати, фактично знаючи, що він іде на смерть”, – каже Вікторія. 

Щоденник письменника з описом жахіть окупації пів року пролежав у землі. Нині він зберігається в Харківському літературному музеї. Цей унікальний артефакт зможе розповісти майбутнім поколінням українців, яку страшну ціну було сплачено за нашу незалежність. 

“Остання фраза, яку він взагалі написав: “Сьогодні, в день поезії, в небі привітав мене журавлиний ключ. І крізь їхнє курли ніби чулося: усе буде Україна. Я вірю в перемогу”, – цитує Володимира Тетяна Ігошина. 

Щоденник Володимира Вакуленка вирішили розмістити поряд із експонатами покоління геніальних українських письменників, яких майже століття тому підступно знищила Москва.

“Той самий сталінізм продовжується, тільки в нових умовах, – проводить паралелі Валерій Філімоніхін, дослідник історії політичних репресій в Україні. – В деяких виступах очільників Росії – методички й накази 30-х років. Просто міняйте дату”. 

Під час повномасштабного вторгнення музейникам довелося рятувати пам'ять про “Розстріляне відродження”. Вони поспіхом евакуйовували з Харкова докази попередніх злочинів кремля.

“24-го лютого зранку частина співробітників змогла прибігти на роботу для того, щоб пакувати експонати. Були розібрані всі виставки”, – пригадує Тетяна Ігошина. 

Як і теперішню агресію, більшовицьку окупацію, яка сталася сторіччя тому, в Україні не підтримував майже ніхто. Особливо вороже до загарбників ставилися митці, які формували суспільну думку.

“Радянській владі потрібно було на службу собі поставити дійсно талановитих людей, геніїв – а це найскладніше. Бо в першу чергу вони відстоювали українську ідею, – каже режисер Тарас Томенко, який досліджував тему “Розстріляного відродження”. 

Щоб підкорити волелюбний народ, Москва вигадала підступну технологію – так звану політику українізації. На всі ключові владні пости призначалися українці, які були ідейними комуністами та провідниками радянської політики. Вперше за довгий час українська мова не заборонялася. Радянська влада підтримувала навіть українське авангардне мистецтво. І свобода самовираження породила одне з найталановитіших поколінь митців у нашій історії.

“Вони були круті не тільки для свого часу. Література 1920-х – це література безперечно світового рівня”, – переконана Тетяна Ігошина. 

“Літератори мали надзвичайно величезну аудиторію. Ті тиражі, які були у Остапа Вишні, – це мільйонні тиражі, – каже Тарас Томенко. – Це люди, чиє слово важило більше золота”. 

Та для Москви українське відродження було лише способом виявити найбільш талановитих патріотів – щоб згодом усіх їх знищити. Адже Сталін вже давно вирішив подальшу долю України… 

“Він хотів провести свою політику злиття націй, – свідчить Валерій Філімоніхін. – Тобто, повну русифікацію українців. Це страшний тоталітарний режим, який не визнає ніяких законів. Ні людських, ні божих, ні судових, нічого”. 

Першим план Москви зрозумів один із лідерів відродження – геніальний Микола Хвильовий. Коли на власні очі побачив жахіття Голодомору 1932-33-го років – геноциду українців, влаштованого сталінським режимом.

“Тому, власне, Микола Хвильовий і застрелився. Він застрелився, щойно зрозумів, що відбувається”, – каже про трагедію Хвильового письменниця Вікторія Амеліна. 

“Був цей постріл, якого ніхто не чекав. Були зібрані найближчі друзі. Всі думали, що він зібрався читати свій новий роман, – розповідає про день самогубства режисер Тарас Томенко. – Побачивши масштаби Голодомору, він хотів докричатись до світу. З Харкова людей не випускали, Інтернету, телебачення не було, ніхто про це не розповідав. В газетах про це не писали”. 

Після смерті Хвильового справжнє обличчя Москви побачили й інші митці. Та було вже пізно: українське культурне відродження захлинулося у хвилі щоденних арештів. Впродовж 1930-тих було вбито вісімдесят відсотків українських митців. Майже все покоління нашого відродження.

“Разом із репресіями цих письменників ми втратили їхні твори. Вони були вилучені з бібліотек, з продажів. Небезпечно було зберігати їх навіть у приватних книгозібраннях, – наводить нещадні факти Тетяна Ігошина. – Окрім того, ми ще втратили те, що могли б написати ці письменники, як би залишились живими”. 

Вижити змогли лише митці, які зрадили власним ідеалам. Їм довелось перетворитись на манкуртів, що полум’яно оспівували серійних вбивць свого народу. 

“Скажімо, Тичина – його не розстріляли, але він був морально зломлений. І він змушений був писати і “Партія веде”, і всі ті 9 томів, які він після того понаписував, –  вважає Тарас Томенко.

“Але це це вже був не той письменник, не той Тичина. І жити, мабуть, з цією трагедією було складніше, аніж би просто його розстріляли”. 

Багатьох геніїв “Розстріляного відродження” були знищені на Соловках. Аж до кінця 90-х навіть рідні не знали, де шукати їхні могили. Доки місце злочину не розкрив російський історик Юрій Дмітрієв.

“1997 року Юрій Дмітрієв фактично розкрив масове поховання в урочищі Сандармох в Карелії. В період з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року був розстріляний перший етап, який складався із 1111 людей – переважно представників саме української письменної, наукової, мистецької еліти, – наводить страшні факти Валерій Філімоніхін. – В 2016-му проти Дмітрієва відкривають одну кримінальну справу, потім нову кримінальну справу, яка закінчилась для нього 13-річним терміном тюремного ув’язнення. От що означає викриття історичної правди в сучасній Росії”. 

2022-го список розстріляних Москвою митців поповнив і сучасний письменник Володимир Вакуленко. Проте, цього разу ворогу не вдалося нас зламати.

“Думка, яка проходить крізь усі записи Володимира – відсутність якоїсь паніки, страху. Його не дивують ті події, які відбуваються”, – каже співробітниця харківського ЛітМузею Тетяна Ігошина.

Схоже, ми засвоїли гіркий урок минулого – лише під українським прапором можливе справжнє українське відродження. Не розстріляне. Наше відродження відбувається просто зараз – поки кожен із нас у власний спосіб виборює майбутню перемогу.