Чому Україні не дають ударні вертольоти: важливий нюанс

Питання часу та ресурсів

Наприклад, щоб "пересісти" на 50 новітніх AH-64E Apache, британській армії знадобиться "всього лише" 8 років часу та 7 мільярдів доларів затрат (де на самі гелікоптери припадає лише половина суми, інше – озброєння та сервіс).

Польща осінню 2022 року заявила про план купити аж 96 вертольотів AH-64E Apache як "придаток" до майбутніх танків Abrams. Але тут невідомо, яку ціну доведеться заплатити й скільки часу чекати. І більш того – перед тим поляки 6 років витратили на різного роду бюрократичні маневри та незавершені спроби модернізувати свої Мі-24, перш ніж таки визначитись й оголосити про велике замовлення на Apache.

Той же Apache на заміну своїм ударним Tiger планує купувати Німеччина. Але оскільки боєготові вертольоти потрібні "на вчора", то в німецького міноборони виник проміжний варіант придбати 82 "мілітаризовані" H-145M. Зокрема, з можливістю відстрілювати протитанкові ракети (схожі "поліцейські" машини купувало наше МВС за "французьким контрактом").

Або менш масштабний приклад – Чехія у 2019 році замовила "всього лише" 4 легкі ударні вертольоти AH-1Z Viper та 9 транспортних Bell UH-1Y Venom за 600 тисяч доларів. Тут насправді диво, що американці впорались із графіком виробництва та поставили ці машини в обіцяний строк – 4 роки.

Але навіть якщо "винести за дужки" питання часу та ресурсів, тут відкривається інше питання – наскільки ефективно в наших умовах зможуть показати себе західні ударні вертольоти, як така собі "летюча артилерія" із далекобійними ракетами Hellfire.

Ті самі Apache показали себе ефективними не тільки завдяки бортовій зброї, але й тому, що ППО противника була фактично знищена. Водночас наші вертолітники на Мі-8/17 та Мі-24 буквально притискаються до землі, щоб не потрапити під приціл щільної російської ППО біля лінії фронту.

США збирають для України радянську техніку по всьому світу

Що з нашої сторони, що зі сторони росіян вертольоти у нинішній війні відіграють скоріше роль "летючої БМП", аніж "летючої далекобійної артилерії". Саме з такого концептуального ракурсу Захід й будував формат підтримки для ЗСУ по вертольотах (або іншій техніці).

Наприклад, британці розцінили, що зараз ще не можуть дати авіаційні платформи для відстрілу своїх ракет Brimstone та Brimstone 2 в кількості 1000 одиниць, виділених для ЗСУ. Натомість дали імпровізовані наземні пускові установки для "партизанського" відстрілу цих ракет, які очевидно покажуть себе під час майбутнього наступу.

США натомість концентрувались на тому, щоб назбирати для нас по всьому світу максимальне число машин радянського зразка. Завдяки чому ЗСУ отримали не тільки два десятки "афганських" Мі-17, але й декілька Мі-8 від країн Балтії, Мі-24 від Чехії та Мі-17 від Словаччини. Віддати свої аналогічні вертольоти Україні також готується Хорватія (14 одиниць). При цьому вже фігурує оцінювальна цифра до 50 вертольотів усіх типів, переданих ЗСУ минулого року.

Американці сподівались, що ще до 50 вертольотів радянського чи російського виробництва зможуть назбирати в країнах Латинської Америки. Але не вдалось, бо там позиції Росії виявились занадто сильними. Наприклад, Бразилія так і заявила, що не віддасть свої несправні Мі-35 саме тому, що не хоче злити Росію, яка постачає 22% всіх добрив бразильським фермерам. Хоча ті самі Мі-35 в Бразилії стали несправні саме тому, що підрядники з російського ВПК гроші взяли, але ремонт машин не провели.

На цьому тлі американські ЗМІ вже почали "прогрівати" свою аудиторію репортажами про те, що нашим вертолітникам на радянських машинах працювати небезпечно та фізично складно. Тому для ЗСУ потрібні Apache.

Тут логіка процесу підказує, що спочатку в практичній площині буде вирішене питання по західних винищувачах, як інструменту досягнення переваги у повітрі. Вже потім справа перейде і до практичних питань щодо передачі західних ударних вертольотів.

Послідовність лише така. "Перескочити" не вдасться.