Ми отримали «світлофор», геть неробочий. Журналісти — про «червону» та «жовту» зони для роботи медіа на війні

27 лютого Міноборони опублікувало змінидо наказу Головнокомандувача ЗСУ №73 «Про організацію взаємодії між Збройними силами України, іншими складовими сил оборони та представниками засобів масової інформації на час дії правового режиму воєнного стану». Зокрема, змінюються правила акредитації журналістів мпід час воєнного стану та впроваджуються спеціальні зони для перебування представників медіа. 

20 березня командування оперативно-стратегічного угруповання військ «Одеса», а днем раніше — командування оперативно-стратегічного угруповання військ «Хортиця» визначили  на своїх територіях «червону», «жовту» та «зелену» зони для робити журналістів акредитованих ЗМІ. У «червоній» зоні, куди станом на 19 березня потрапив, наприклад, Бахмут, робота акредитованих представників ЗМІ заборонена. У «жовтій» зоні, де станом на 20 березня є, приміром, Часів Яр, частина Херсона й Миколаїв, працювати можна лише в супроводі пресофіцера. Понад те, перелік планують оновлювати щотижня.

Медіарух виступив із заявою, що зонування в тому вигляді, як його запроваджено оперативно-стратегічними угрупованнями військ, «фактично унеможливлює роботу журналістів не тільки вздовж всієї лінії фронту, а і в мирних населених пунктах».

«Детектор медіа» розпитав про ставлення до нововведень воєнного кореспондента «ТСН» Олександра Моторного, фрилансера Стаса Козлюка, воєнну кореспондентку телеканалу Freeдом Анастасію Волкову, воєнного кореспондента телеканалу «Інтер» Романа Смещука.

Олександр Моторний, воєнний кореспондент «ТСН»:

— Зараз поблизу зони бойових дій працює багато медіа, хтось постійно, хтось на ротаційній основі. Понад 13 тисяч виданих акредитацій: навіть якщо там лише десята частина журналістів — це все одно кілька сотень груп, що працюють одночасно! Навіть фізично дати раду їм проблематично.

Як робоча схема,  зонування — цілком прийнятна історія. Ми, журналісти, пропонували військовому керівництву кілька схем, хоча зрозуміло, що створити ідеальну неможливо. Наприклад, ми пропонували градацію карток акредитації, коли є певна кількість знімальних груп, які мають досвід роботи на лінії бойового зіткнення та довіру військових. Той перелік мали би сформувати, насамперед враховуючи думку військових. Ці знімальні групи можуть навіть за найбільш екстремальних обставин бути на передовій. Суттєвий момент: у супроводі пресофіцера та за прямим погодженням із командиром військового підрозділу, що відповідає за ділянку. Пропозиція була донесена до Верховного Головнокомандувача Володимира Зеленського та заступниці міністра оборони Ганни Маляр. Була надія, що такий алгоритм (або інший прийнятний) запрацює. Натомість ми отримали «світлофор», геть неробочий.

Олександр Моторний

• Читайте також: В Україні змінюють правила отримання журналістами акредитації під час воєнного стану

Здоровий глузд, суспільна користь і безпека військових підказують, що у «червоній» зоні могли би працювати ці досвідчені групи журналістів, звісно, разом із пресофіцерами. Натомість «червона» зона (фактичний контур переднього краю та понад пів десятка кілометрів у оперативний тил) — цілковито закриті! Як це буде працювати у тому вигляді, який оприлюднили, — мені складно сказати, але інтуїція підказує, що це взагалі не буде працювати.

Натомість «червону» зону вони закрили повністю — від Дворічної до Нью-Йорка, від 0 до 5–7 км у ближній тил. Раніше, щоб показати реальний стан справ і ситуацію вздовж лінії бойового зіткнення, можна було потрапити хоча б за 1-2 км до «нуля», звісно, виходячи з оперативної ситуації. Тепер це взагалі заборонено. Усе, що я останнім часом зняв, наприклад, у Бахмуті, я зняв лише завдяки своїм дружнім стосункам із військовими командирами та завдяки неймовірним старанням кількох пресофіцерів бригад, які завжди працюють на виснаження.

«Жовта» зона — приблизно на 20–25 км у тил. Тут дозволено працювати — але лише у супроводі пресофіцера. Хоча тут боїв немає, але йдуть постійні артобстріли. Наприклад, це Часів Яр.

Чому було зроблено таке зонування? Офіційна версія — щоб нічого «зайвого» не потрапило в інфопростір. Але до цього ми працювали багато років, не маючи нарікань від військових. Тож моє припущення, що вся ця тяганина насправді зроблена з однією метою — витіснити цивільних журналістів із району бойових дій. Навіщо та в чому тут користь — питання не до мене. Хай дає відповідь керівниця стратегічних комунікацій Міноборони.

• Читайте також: Медіарух: «Зонування» фактично унеможливлює роботу медіа вздовж лінії фронту і в мирних населених пунктах

Напередодні я листувався з керівником пресслужби ОСУВ «Хортиця» Іллею Євлашем. Спробував пояснити, що ця схема неробоча, що варто було би пояснити це командуванню. На що отримав відповідь: «Ми — лише виконавці». Дуже сумно, що молодим й амбіційним офіцерам, які впродовж останнього року обіймають посади та мали би сприяти медіа якісніше висвітлювати перебіг війни, не вистачає тієї ж амбіційності, аби донести до керівництва абсурдність запровадженого механізму.

Мій прогноз: якщо найближчими днями в інфопросторі з'явиться порожнеча через те, що медіа не пускатимуть до зони бойових дій, — вибухне черговий скандал. На жаль, не вперше впродовж останнього року. Але зиску від усього цього точно не буде.

Стас Козлюк, фрилансер:

— Я так і не побачив у повідомленні оперативно-стратегічного угрупування військ «Хортиця» того, що нам обіцяли, коли оновлювали правила акредитації та роботи ЗМІ на фронтових і прифронтових територіях. Зокрема, принципів, за якими відбувається поділ на зони. Тобто з переліку населених пунктів я приблизно можу уявити, за якими критеріями ці «червоні» та «жовті» зони будуть прописувати. Але ж в управлінні зв'язків із громадськістю ЗСУ нам обіцяли, що будуть якісь пояснення й уточнення, за якими критеріями хоча би приблизно ці зони будуть визначати. Ось цього я не бачу.

У цьому повідомленні йдеться про Донецьку область, але крім неї лінія фронту пролягає і в інших регіонах. Дивлячись на поділ по зонах у Донецькій області, я розумію, що місто Херсон може опинитися в «червоній» або «жовтій» зоні. (Наш співрозмовник не помилився: ввечері 20 березня оперативне командування «Південь» оприлюднило перелік населених пунктів, згідно з яким частина Херсона й Миколаїв опинилися у «жовтій» зоні. — «ДМ»). Але ж до Херсона щодня їздять десятки журналістів! Яким чином будуть організовувати ці поїздки — для мене секрет.

Стас Козлюк

Не можна ж завантажити всіх журналістів в «Урал», як це іноді відбувається на Донбасі, коли журналісти їдуть на лінію фронту, і повезти в одне місце. Бо, по-перше, журналістів багато. По-друге, кожен їде за своєю темою, і це може перетворитися на хаос. Якщо буде один пресофіцер — а скоріш за все, він буде один, оскільки пресофіцерів не вистачає — як він буде розв’язувати проблеми всіх журналістів? Адже у всіх медіа різні завдання та формати роботи: у телегрупи — одне, у текстовиків — інше, у радійників — третє. А є ще інформагентства… І всім цим групам ЗМІ потрібно бути, скажімо, в різних точках Херсона в один час. Як це розв’язувати? Це нелогічно, незручно і неправильно. 

Намагання перекроїти правила та підходи до організації роботи журналістів під час воєнного стану нагадують мені 2015 рік. Тоді було багато медійників, які працювали на війні, і тільки згодом їхню роботу почали впорядковувати, запроваджувати акредитацію, маршрутні листи…

Єдиний позитив, який я вбачаю в усьому цьому, — це те, що завдяки зонуванню можна отримати назви населених пунктів. Колись ми писали маршрутні листи, в яких мали вказати назви населених пунктів, у які та через які ми планували їхати — і це викликало великі труднощі. Дізнатися про ці населені пункти було неможливо. Ми були змушені зв’язуватися з військовими та набридати їм питаннями, в які населені пункти треба їхати. Тепер відповідь готова.

Я боюся повторення осені минулого року, коли потрапити на щойно деокуповану частину Херсонщини без супроводу пресофіцера було неможливо через ризики. Які? Ніхто не знав. Зрозуміло, що за 20–30 км від лінії фронту може прилетіти артилерійський снаряд. Так ракети падають по всій Україні! І що — тепер по всій Україні їздити у супроводі пресофіцера?

Або ж, як нам сказали на одній зустрічі, там заміновані території, можна підірватися на міні. Але ж усі журналісти, які працюють у зоні бойових дій, — адекватні люди та розуміють, що на деокупованих територіях можна ходити лише твердою дорогою, асфальтом. А по-друге, за таким принципом у «жовту» зону можна перевести всю територію, де відбувалися бої, — Київську область, Чернігівщину, Сумщину, Харківщину. Так приставляймо до кожного журналіста пресофіцера! Це нелогічно і неправильно.

• Читайте також: Представники Медіаруху: до оновленого наказу Головнокомандувача № 73 щодо правил акредитації журналістів залишається багато питань

Анастасія Волкова, воєнна кореспондентка телеканалу Freeдом:

— Правило оформлювати запит щодня до 16-ї години дуже ускладнить роботу. Приміром, сьогодні був «приліт» по Костянтинівці. Як я могла спланувати свій виїзд туди вчора до 16-ї години? 

Це викличе хаос: журналісти змушені будуть вистоювати чергу, й це буде обмежувати їх у роботі. Вони не зможуть потрапляти на деякі об’єкти, в деякі населені пункти. Раніше я могла поїхати туди, скажімо, з поліцейськими або волонтерами, як робила на своїй рідній Луганщині. Зараз я можу це зробити лише з військовими. А якщо йтиметься про «червону» зону, то потрапити туди журналістам буде неможливо. Мені незрозуміло, чому командування угруповань вирішує за журналістів, чи можуть вони їхати, скажімо, в Авдіївку. Не думаю, що ситуація там кардинально відрізняється від тієї, у якій перебувають усі жителі України під час масованих ракетних атак. Вони такі ж небезпечні для життя, як і те, що відбувається поблизу лінії зіткнення. 

Я вважаю, що всі ці кроки спрямовані на те, щоб обмежити журналістську діяльність, бо, наскільки мені відомо, зараз до зони бойових дій приїжджає дуже багато журналістів. Левова частина — це іноземці. І ось їхня робота створює проблеми для пресофіцерів частин у тих населених пунктах, які наразі потрапили до «червоної» та «жовтої» зони. Мені відомо про нещодавній випадок з іноземним журналістом, який знімав «прив’язки» наших хлопців на позиціях. І потім по цих позиціях були «прильоти». А той журналіст не погодив матеріал і видав його майже відразу після зйомки.

Анастасія Волкова

Українські журналісти звикли працювати в наших реаліях, вони намагаються не плювати в колодязь, із якого потім п’ють. А в іноземців такого правила немає. Вони приїздять один раз, беруть екшен, видають його і їдуть далі. На ці позиції вони більше ніколи не потраплять, і їм байдуже, що відбувається далі. А українські журналісти потім стикаються зі ставленням до них пресофіцерів як до зла, яке «палить» їхні позиції.

Так, рішення командування обмежити доступ журналістів до певних зон убезпечує їх і робить комфортнішою роботу військових. Але для нашої, журналістської роботи хотілося б більш продуманого та дієвого механізму, який враховував би й наші професійні інтереси. Можна було розділити нас на іноземні й українські медіа. Зараз, куди я не приїжджаю, дві з трьох знімальних груп — іноземні. Тобто зараз беруть більше іноземних журналістів, ніж українських. Як на мене, це співвідношення потрібно змінювати на користь українських медіа, бо війна йде в Україні. Тим більше, що в українських журналістів більше досвіду і знань про те, як поводитися в бойових умовах.

• Читайте також: Медійники про зміни правил отримання акредитації від ЗСУ: Уявіть, що тисячі журналістів кинуться поновлювати прескарти, — система може просто колапсувати

Руслан Смещук, воєнний кореспондент телеканалу «Інтер»:

— Судячи з розподілу зон, на Донеччині майже цілком закривають першу лінію. І я не дуже розумію, як там працювати. У «жовтій» зоні залишили Часів Яр (дуже велика подяка військовим), а все інше, що навіть примикає до переднього краю, увійшло до «червоної» зони.

Руслан Смещук

Я думаю, що це зробить нашу роботу набагато важчою. Я знаю, що за останні пару днів до чотирьох військових підрозділів на Донеччині надійшло близько ста заявок від ста знімальних груп. Тобто на чотирьох пресофіцерів припадає неймовірна кількість представників ЗМІ, яких вони тепер мають супроводжувати у «жовтій» зоні. Зрозуміло, що всіх вони не зможуть допустити до роботи, їх фізично не вистачить на супроводження знімальних груп.

Колаж: Микола Шиманський/«Детектор медіа»