Чи вдасться Молдові позбутися російського впливу і 2 факторів тиску

Проте, актуальним залишилось питання: наскільки теперішні російські можливості дозволять (на практиці) реалізувати подібні наміри та до яких превентивних кроків може вдатися молдавське керівництво, щоб звести будь-які загрози до нуля?

На мою суб'єктивну думку, варіант військово вторгнення чи висадки десанту складно уявити на теперішньому етапі. Подібні кроки російської сторони слугуватимуть черговою демонстрацією некомпетентності та завищених очікувань від спроможностей власних збройних сил.

Проте, якщо відкинути "військову компоненту" (або залишити її на відкуп профільним фахівцям з військової справи), в російської сторони залишається два ключових інструменти тиску з метою розхитування політичної ситуації:

• енергетика,
• так зване Придністров'я.

У двох випадках Молдові необхідно вживати рішучих кроків для нівелювання майбутніх ризиків.

Енергетика

Молдавська економіка зберігає залежність від російських енергоносіїв: російський газ і електроенергія з Придністровської ДРЕС вироблена на російському газі.

Якщо коротко, то в найскладніший зимовий період часу Молдова мала змогу отримувати газ з двох джерел: перше – 5,7 мільйона кубів постачалися ПАО "Газпром", і вони йшли на забезпечення потреб Придністров'я (першочергово на ДРЕС), друге – купівля в компанії АО "Енергоком" в орієнтовному розмірі 3,5 мільйона кубів для споживання "правого берега" Дністра. При цьому, "Енергоком" забезпечує поставки газу зі сховищ України та Румунії, і не виключно, що він має російське походження і був закачаний туди раніше на зберігання.

Хоча з грудня минулого року молдавське керівництво заявило про свою незалежність від російського газу (усі споживчі потреби правобережжя перекривались через "Енергоком"), в березні анонсували тимчасове повернення до прямих закупівель у російського експортера. І це тільки одна сторона медалі.

Інша – полягає у тому, що російський газ, що слідує в Придністров'я, використовується для виробництва електроенергії, яку молдавська сторона закуповує у невизнаній республіці в орієнтовних обсягах 88% від загальних потреб. Домовленості досягнуті між все тим же "Енергокомом" з боку Кишинева та компанією "інтер РАО" з боку Тирасполя.

Як можна зарадити

Великі сподівання покладаються на проривний курс у сфері "зеленої енергетики", розробку якого покладено на нового профільного міністра Віктора Парлікова.

Не виключно, що саме під кадрові зміни в уряді та нові ідеї, США виділило Молдові допомогу в розмірі 300 мільйонів доларів в межах програми USAID. Їхня основна частина направлятиметься для розробки і реалізації технології у сфері альтернативної енергетики.

Цікаво, що конструктивну позицію з приводу мінімізації залежності від газу і електроенергії російського походження проявляють і політичні діячі, яких відносять до опозиційних кіл (не проросійського спрямування).

Зокрема, примар (мер) Кишиневу Іон Чебан, який має стратегічні політичні плани та може стати ключовим опонентом Санду на президентських виборах 2024 року, виступає з амбітними ініціативами перетворення столиці на технологічний хаб для впровадження найрізноманітніших ідей альтернативної енергетики.

Для прикладу, на початок травня 2023 року планується проведення міжнародного заходу під патронатом міської влади Кишинева. Мета – залучити та створити сприятливі умови для інвестицій закордонних енергетичних компаній.

Вказані обставини можна вважати позитивною тенденцію. Адже суперницькі політичні центри сходяться у поглядах в енергетичній політиці. Водночас її ключова мета полягає в розвитку незалежності країни від російських енергоносіїв. Хоча це питання не одного дня чи року, але пріоритет до дій видається окресленим чітко.

Придністров'я

Окрім вже згаданого фактора електроенергії, не варто забувати і про безпековий аспект. Ключове – не перебільшувати його значення. Мала чисельність російського військового контингенту в регіоні не дозволить проводити масштабні операції на українському чи молдавському напрямках.

Ба більше, не можна виключати й ту обставину, що і самі військові не демонструватимуться особливої готовності до радикальних кроків, не бажаючи провокувати зустрічний удар. Особливо, коли посилення угрупування з російської території повітряним шляхом (про наземний після звільнення Херсону взагалі не доводиться говорити) – виступає неймовірно складним для реалізації.

Якщо ж говорити про мобілізацію, є підстави вважати, що повноцінно провести її в ПМР буде неможливо. Цікава обставина полягає у тому, що ключові групи впливу всередині анклаву виступають проти реального загострення ситуації. Власник ключового придністровського активу "Шериф" Віктор Гушан не горить бажанням підставляти під удар себе і свій контрабандний бізнес відвертою підтримкою "русского міру". Водночас так званий президент ПМР Ігор Красносєльський не діятиме всупереч інтересам місцевого олігарха, попри демонстративну прихильність до російських ідей і зустрічі з послом.

Все більше складається враження, що місцеві еліти в інформаційному полі "підіграють" російським наративам, але на практиці бояться переступати "червоні лінії". Вони розуміють, що російської допомоги можна і не дочекатися в критичний момент.

На рівні експертної спільноти лунають різні думки про вирішення "придністровського питання". Однак чинні переговорні формати не дозволяють знайти формули компромісу, особливо, коли у них присутній російський фактор.

Як вторгнення в Україні зіграло на руку Молдові

І тут постає питання: а чи можливо створити нову переговорну платформу в обхід російської позиції? В умовах, коли російська сторона втрачає реальний контроль над місцевими елітами, а сценарій військового вторгнення видається малоймовірним зі зрозумілих причин – така опція виглядає не такою примарною.

У випадку правильного формулювання питання та кінцевих цілей усі сторони можуть досягнути бажаних цілей:

• Молдова – вирішення територіального питання (хоча, по правді, в Кишиневі поки не демонструють особливого бажання в реінтеграції, але при правильних обставинах, їх позиція може змінитися);
• Румунія – не допустить ескалації в регіоні та створить додаткові умови для власних політичних планів на молдавському напрямку;
• Україна – стабілізує ситуацію в прикордонній зоні, нівелюючи будь-які загрози;
• що стосується "придністровських еліт", то у них просто не залишатиметься вибору – вони проявлятимуть інтерес домовитись в обхід російських інтересів, щоб отримати гарантії безпеки для себе і власних активів.

Наразі ж молдавська влада обмежує поле для маневрів так званого керівництва ПМР схвалюючи відповідне законодавство (закон про сепаратизм). Також вона створює умови для витіснення російських наративів з інформаційного поля країни (закон про російський новинний і аналітичний контент).

Парадоксально, але після російського вторгнення в Україну Молдова отримала додаткову нагоду для виходу з-під російського впливу. Якщо Збройні Сили України роблять все для створення своєрідного "захисного щита", то українській дипломатій доцільно активізувати зусилля для пошуку нових форматів подолання решти проблем.