Післямова до «Оскара»: синдром Арестовича

Після блискучого тексту Лєни Чиченіної, здавалося б, усе стало на свої місця. Бо, чесно кажучи, до того було схоже, що я зі своєю позицією залишуся наодинці. Але все ж таки вважаю за необхідне дещо додати й зробити висновок.

Отже, фільм «Будинок зі скалок» не отримав «Оскара». Зрада. До речі, дуже некоректно називати цей фільм українським, вип’ячуючи при цьому Азада Сафарова з-поміж цілої низки інших, хто робив цей фільм. Майже в усіх публікаціях, які я бачив, фільм позиціювали як український, а з авторів єдиним, про кого згадували, був Сафаров. Насправді ж фільм — дансько-українсько-шведсько-фінський, а Азад Сафаров є автором сценарію та другим режисером; головним режисером є Сімон Леренг Вільмонт.

• Читайте також: Фільм «Будинок зі скалок» про дітей на сході України номінували на «Оскар»

Це ніби повернуло нас до ЗМІ часів Януковича, коли в більшості медіа у публікаціях про футбольний чемпіонат Європи, який разом проводили Україна та Польща, польської частини ніби не існувало, а всі заслуги у проведенні приписували Україні й лише їй. Якщо це патріотизм — то хворобливий.

Перше. «Будинок зі скалок» було номіновано на «Оскар». Номінація — це дуже висока відзнака, номінації залишаються в історії премії майже нарівні з перемогами й прикрашають біографію будь-якого митця. Скажімо, в інтродукційному абзаці статті про американського актора Марка Волберга, у 1990-х роках відомого як репер Маркі Марк, вікіпедія згадує номінації на «Оскар» у переліку отриманих інших нагород — навіть не після цього переліку, а серед них. Статуеток актор так і не дістав, але номінантом лишився, і це — почесний титул. Це дуже-дуже-дуже високо.

А те, що після церемонії «Оскара» «Будинок зі скалок» геть зник з інформаційного простору, ніби його й не було, й ажіотаж змінився забуттям — це нормально? А чи він був одноразового призначення?

• Читайте також: Другий режисер фільму «Будинок зі скалок» Азад Сафаров: Наш фільм став адвокаційним інструментом

Друге. Організатори були зобов'язані віддати «Оскар» саме «Будинку зі скалок»? А якщо так, то що ще має бути в «меню» цієї функції: на майбутньому «Євробаченні» теж перше місце неодмінно мусять віддати українцям? А на спортивних чемпіонатах? А перемоги в матчах футбольних турнірів?

Респектабельні, з історією та репутацією творчі конкурси ніколи не стануть віддавати гран-прі як акт підтримки, з будь-яких нетворчих міркувань — бо тоді вони втратять свій статус гамбурзького рахунку.

Такий підхід дискредитує, знецінює всі українські творчі перемоги, ту саму перемогу«Калуш Оркестра» на торішньому «Євробаченні» — бо тоді змушує гадати, що перемога ця була з милості, із солідарності, зі співчуття, а не заслужена. І, до речі, чи так уже нас влаштовують незаслужені перемоги? Й чи можна стверджувати, що фільм «Будинок зі скалок» засудили, завалили?

• Читайте також: На «Оскарі-2023» тріумфував фільм «Все завжди та водночас»

Третє. «Оскар» — це кінематографічна премія, творча й аж ніяк не політична. Американська кіноакадемія розглядає фільми, а не політичні події, про які їх знято. Премія фільму «Навальний» зовсім не означає, що американська кіноакадемія вважає історію російського опозиціонера важливішою за українське протистояння російській агресії — зовсім ні. І чи може хтось, поклавши руку на серце, сказати, що фільм «Навальний» гірший за «Будинок зі скалок» — от саме фільм?

Ще раз: кіноакадемія розглядала, які фільми, а не про що фільми. А ми, схоже, так і не можемо виборсатися зі старого радянського дискурсу, де головне — про що фільм (книжка, пісня), а який цей фільм (книжка, пісня) — не має значення. Того самого дискурсу, за яким в СРСР премії та перемоги на конкурсах здобували «правильні» твори «про революцію» та «про рідну партію», навіть назв яких ніхто й пригадати не може. Соціалістичним реалізмом зветься цей дискурс.

• Читайте також: «Оскар-2023»: Я нікому нічого не винен

А у фільмі «Навальний» — динамічний сюжет: смертельно отруїли, попри все одужав, пішов назустріч небезпеці. Голлівудський сюжет і голлівудський герой. Дія, а не просте змалювання. Для «Оскара» це важливо. До «Оскара» фільм «Навальний» уже встиг отримати кілька призів і премій, зокрема BAFTА. Тож підійшов до «Оскара» вже із солідним репутаційним багажем.

Що ж до того, що дружині Навального дали слово, то, по-перше, це пов'язано з конкретним фільмом-переможцем, а по-друге — вже за актом присудження премії, після, а не до. Виступ дружини Навального вже не міг вплинути на рішення кіноакадемії, так само як уже не міг налаштувати глядачів на користь того чи іншого фільму.

Неприсудження «Оскара» фільму «Будинок зі скалок» викликало справжній розпач у суспільстві, почуття образи. Значна провина в тому лежить на медіа — зокрема через концепцію «моментальної журналістики», що в нас панує. Коли повідомляють про подію — але без роз'яснень, вириваючи її з контексту. У цьому випадку, зокрема, ЗМІ мали б зазначати, що премію отримав не Олексій Навальний, а фільм «Навальний». Можливо, реакція була б іншою.

• Читайте також: Дайте українцям послухати «Оскар»!

А ще протягом певного часу перед церемонією вручення «Оскара» наші медіа дуже багато писали й розповідали про «Будинок зі скалок», він не сходив зі шпальт. І здебільшого в такому дусі, що він уже точно отримає «Оскар», неодмінно отримає, іншого й бути не може! І коли реальність вийшла не такою — це не могло не викликати вкрай негативних емоцій.

Але чи єдиний це випадок? Майже цілий рік ЗМІ торочили про перемогу, яка вже от-от настане, яка вже майже в кишені. Зараз про це майже не говорять, тема зникла. Зате вже понад місяць хоч куди глянь, а скрізь — про весняний контрнаступ. Численні публікації про постачання західної зброї на місяці випереджають самі поставки, й коли щось не складається — настає суспільний розпач. Наші медіа живуть майбутніми перемогами, які вже точно будуть як не завтра, то післязавтра, у крайньому разі, «за два-три тижні». Неначе такий собі Арестович. І якщо щось стається не так, це не може не викликати потужне розчарування і, зрештою, песимізм. Зовсім не продуктивні почуття.

А ще це навіює відчуття суцільних змов проти України — «весь світ проти нас!» — і, зрештою, сприйняття обложеної фортеці. А це дуже нагадує одну агресивну нелюдську країну, уподібнюватися якій зовсім не варто.

P.S. від «Детектора медіа». Завтра читайте на «Детекторі медіа» продовження дискусії від Юрія Макарова.