«Останні» стали першими. Еволюція екранізації відеоігор

Попри те, що індустрія відеоігор випереджає практично всі інші види медіа за популярністю та прибутковістю (ігри уп’ятеро прибутковіші, ніж глобальна індустрія кіно), цифровим пригодам ніколи не щастило з екранізаціями. Твори на основі відеоігор не просто ніколи не номінувалися на престижні нагороди — вони рідко виходили за рамки фільмів «категорії Б». І неминуче провалювалися у прокаті.

Для подібної ситуації було кілька причин.

По-перше, інтерактивні ігри об’єктивно складно адаптувати для пасивного спостереження. Ви можете годинами битися з друзями у Mortal Kombat, але як довго вам буде цікаво просто дивитися на бійки? Крім того, існують ігри на кшталт Detroit Become Human, уся суть яких зводиться до можливості обирати розвиток сюжету. Без цього вони перетворюються на середньої банальності історії, які навіть не зрозуміло, як екранізувати — яка з радикально різних версій можливої історії канонічна?

По-друге, ігри мають складну для екранізації форму. Сюжет деяких із них, як-от The Witcher 3, розгортається протягом десятків годин, і його складно скоротити до двогодинного фільму. Крім того, переважна більшість ігор містить науково-фантастичні елементи, що означає: спецефекти — зростання бюджетів — зростання ризиків.

Третє й головне — стигма навколо відеоігор. Платоспроможна аудиторія довго сприймала ігри як інфантильну забавку; режисери та продюсери, які екранізували твори, самі в них не грали та не розуміли; студії ставилися до виробництва відповідно. Як наслідок — подібні фільми навіть складно було назвати поганими «екранізаціями», бо від оригінального «Супер Маріо» лишалася тільки назва.

Це почало нарешті змінюватися в останні п’ять років, коли вартість хороших спецефектів зменшилася та стала доступною серіалам. Стримінгові сервіси настільки наростили виробництво, що постійно перебувають у пошуку нової інтелектуальної власності. А самі екранізації нарешті почали знімати ті, хто ріс, граючи в ігри. Тож екранізація «Останніх із нас» стала найпопулярнішим серіалом HBO після «Гри престолів». Arcane під час прем’єри випередила на Netflix «Гру в кальмара». На різних стадіях виробництва зараз перебуває понад тридцять анонсованих екранізацій ігор.

Страшне минуле

Рання історії екранізації відеоігор наповнена болем, відчаєм і стражданнями для всіх учасників процесу.

Першою голлівудською спробою екранізації відеогри став фільм «Супербрати Маріо», який вийшов у 1993 році. У це складно повірити, але студія перетворила історію сантехніка, який збирав чарівні гриби та рятував принцесу, на фільм про дистопічну цивілізацію рептилоїдів. Просто подивіться трейлер:

Якщо ви (не) змогли додивитися, то розумієте, чому фільм зібрав усього 20 мільйонів доларів при бюджеті у 48 мільйонів. А актори, які зіграли у стрічці головні ролі, шкодують про це. Деніс Гоппер зізнався, що погодився лише через гроші, а Боб Госкінс сказав, що це його найгірша робота.

У 1994 та 1995-му Голлівуд екранізував Street Fighter і Mortal Kombat — дві гри в жанрі файтингу. Про якість ігрових адаптацій загалом яскраво свідчить те, що Mortal Kombat дуже довго вважався найкращою з них. Цього разу автори не стали винаходити велосипед і просто передали на екрані фабулу гри: є турнір бойових мистецтв, який найкращі представники Землі повинні виграти, щоби врятувати світ. Здоровий баланс екшен-сцен, гіпертрофованої драми та дуже яскравих персонажів — у комплекті. На Metacritic стрічка отримала 8 із 10 балів глядачів та зібрала у прокаті більш як 122 мільйони доларів. Ці результати достатньо сподобалися студії, аби випустити продовження. Але тут удача франшизи, як і бюджет на спецефекти, різко закінчилися.

Екранізація «Лари Крофт», пригодницького екшену про археологиню, не заслужила особливого схвалення серед фанатів чи критиків і не дуже вдало показала себе у прокаті: збори у 275 мільйонів доларів, враховуючи особливості голлівудської економіки, ледь відбили бюджет. Проте цей фільм відкрив усьому світові Анджеліну Джолі.

Іншим фільмом, який будувався навколо акторки, цього разу символічної для України, стала «Оселя зла» з Мілою Йовович. Перша частина доволі добре відповідала страшній атмосфері оригінальної гри про виживання в будівлі із зомбі. Кожна з п’яти наступних усе більше віддалялася від легендарної японської серії. Урешті ігри та фільми вже не об’єднувало нічого, крім імен деяких персонажів.

Це, мабуть, було головною проблемою для екранізацій ігор нульових — їхні автори, здається, соромилися першоджерел. І, замість намагатися максимально точно адаптувати один жанр для іншого, вносили зміни в успішний рецепт. Так, екранізація Doom — турбодинамічної стрілялки про демонів на Марсі — перетворилася на нудну наукову фантастику про щось типу зомбі.

Фільми за іграми системно розчаровували людей. Швидкі та візуально стилізовані пригоди, перенесені на великий екран, одразу починали виглядати сірими та незграбними. Не дивно, що єдиною об’єктивно прекрасною адаптацією гри в цей час був мультсеріал — «Покемони». А все тому, що компанія не знімала його просто так, а заклала конкретний план: мультфільм про хлопчика Еша, який збирає покемонів, змушував дітей самих хотіти збирати покемонів. І — о, диво — про це якраз була відеогра. Крім того, доволі проста механіка боїв вигаданих тварин у версії мультфільму обростала історіями, контекстом і кольорами. «Покемони» значно розширювали та збагачували оригінальну гру.

Попсові десяті

Успіх Марвел і значна лібералізація візуальних ефектів назавжди змінили популярну культуру в десятих. Стало модно бути ґіком, екранізації коміксів щороку очолювали міжнародний бокс-офіс. Стигма навколо дивних, «дитячих» захоплень вивітрилася. Усі студійні боси хотіли отримати шматок пирога та запустити власний кіновсесвіт. Але інтелектуальна власність на героїв у трико швидко закінчувалася, тож як на альтернативу продюсери почали поглядати на сусіднє захоплення — ігри.

Самі інтерактивні розваги за ці роки теж змінилися. Від схематичної графіки та історії, що вичерпувалася написом на коробці з диском, ігри впевнено рухалися в бік фотореалізму та серйозних тем. У якийсь момент «кінематографічність» навіть стала лайливим словом у середовищі геймерів, тому що розробники масово почали відмовлятися від експериментів із ігровим процесом на користь видовища.

Але успіху екранізаціям це не принесло. Hitman 2015 року настільки ж відрізнявся від якісного фільму, наскільки відрізнявся від оригінальної гри. І, щоби помітити цю різницю, не треба було йти в кіно чи навіть дивитися трейлер, вистачало одного погляду на постер стрічки. Кілер, який закінчував рівні з найбільшим рейтингом, якщо не був помічений жодного разу, навіть жертвою, позував на постері своєї екранізації перед двома бойовими вертольотами та спецназом посеред мегаполісу.

На моменті з Assassin's Creed у 2016 році доволі мейнстримною стала думка, що адаптації відеоігор просто прокляті. У цьому фільмі знімалися одні з найкращих акторів у світі: Маріон Котіяр (володарка «Оскару»), Джеремі Айронс (володар «Оскару»), Майкл Фасбендер (дворазовий номінант на «Оскар»), Брендан Глісон (номінант на «Оскар»), Шарлотта Ремплінг (номінантка на «Оскар»). Стрічка була заснована на одній із найпопулярніших сучасних ігор. І навіть доволі точно відтворювала її суть: головний герой «подорожував» у пам’ять свого середньовічного предка. Хто ж міг передбачити, що сам фільм виявиться настільки жахливим, нудним і криво змонтованим, що заробить середню оцінку у 36/100 на Metacritic?

Можливо, одна з найцікавіших історій спіткала фільм Warcraft, який, до речі, досі лишається найприбутковішою (хоч і провальною) екранізацією ігор із касовими зборами у 439 мільйонів доларів.

Для тих, у кого між 2004 та 2016 роком було життя, треба пояснити. World of Warcraft — це фентезійна онлайн-гра, в якій усі гравці населяють один ігровий світ і можуть взаємодіяти одне з одним. Не World of Warcraft вигадав цей жанр, проте саме він довів його до досконалості й абсурдної популярності. У 2010 році за можливість пограти у WoW щомісяця платило 12 мільйонів (!) людей по всьому світу. South Park виграв «Еммі» за серію про цю гру. У забитому російському Comedy Club жартували про цю гру. Актор Генрі Кавілл розповідав, що пропустив дзвінок із пропозицією зіграти Супермена, бо якраз грав у цю гру.

World of Warcraft була заснована на Warcraft — серії стратегій у реальному часі, де гравці керували арміями Орди та Альянсу, орків і людей. Пізніше цей фундамент обріс новими фентезійними расами, цілими доступними для пригод планетами, книжковими трилогіями. Буквально сотнями годин історій і десятками персонажів.

Режиссер Данкан Джонс і студія Legendary хотіли зробити все правильно й вирішили підходити до цього діла поступово. Стрічка 2016 року мала стати першою в довгому циклі фільмів і розповісти базову історію першої війни орків та людей. Грошей не шкодували: орки у фільмі були, ймовірно, найкращими цифровими персонажами в кіно на той момент. Але… Warcraft підвів сюжет. Кіно зробило дуже серйозний крок у бік фанатів, додавши елементи, незрозумілі для пересічного глядача. Але разом із тим зробило крок до спрощення та стандартизації історії, чим відлякало фанатів. У результаті Warcraft сів на незручний шпагат і ледь не увійшов в історію фінансових катастроф, проте його врятував прокат у Китаї. Відтоді про заплановані продовження нічого не чути.

Власне, Warcraft був далеко не єдиною ігровою адаптацією, яка ніколи не була закінченою чи взагалі не побачила світ. Джей Джей Абрамс, режисер сьомої та дев’ятої частин «Зоряних війн», досі не випустив свою версію пазла Portal. Гільєрмо дель Торо («Форма води», «Тихоокеанський рубіж») та Алекс Гарленд (Ex Machina, Devs) мали екранізувати космічний епік Halo, але цього так і не сталося. Тут екранізації ігор нічим не відрізняються від інших адаптацій.

Окремо варто згадати, як у десятих збільшилася кількість стрічок, не заснованих на конкретній грі, але явищі геймінгу в принципі. Від милого діснеївського Wreck-It Ralph, що розповідав історію про відеоігрового поганця, який прагнув більшого, — до так званої комедії «Пікселі» з купою відсилок до реальних ігрових автоматів і поглядом на ігри від людей, які досі називають комп’ютери електронно-обчислювальними машинами. Здавалося, кількість рано чи пізно повинна перетворитися на якість.

Епоха ігор?

Ви знали, що відеоігровий аналог «Оскара» дивиться у шість разів більше людей, ніж церемонію Американської кіноакадемії? Чи що Volume, новий модний цифровий фон, на якому знімають усіляких «Бетменів» і «Мандалорців», — працює на відеоігровій технології? У 2020-х роках цифрові розваги міцно закріпилися на вершині популярної культури та медіабізнесу. Фільми та анімацію на основі ігор нарешті почали знімати люди, які їх розуміють і не соромляться. І з’явилися екранізації, які не просто виявилися хорошими, а захопили світ.

Першою вдалою сучасною адаптацією гри була Castlevania від Netflix. Анімована сімейна драма графа Дракули та мисливця за чудовиськами Тревора Бельмонта стала одним із найпопулярніших творів на стримінгу. Усе завдячуючи яскравій анімації, цікавим персонажам і драматичній, злегка меланхолійній історії. Castlevania дуже товсто натякнула студіям, що стилізовані відеоігри не завжди вдало перетворюються на фільми з живими акторами. Але чудово виглядають як анімовані серіали. Netflix швидко вивчив урок і випустив Edgerunners, адаптацію гри Cyberpunk 2077 (яка теж є ігронізацією настільної гри, але зараз не про це). Edgerunners завоювали не просто народну любов, а ще й найпрестижнішу аніме-нагороду як аніме року. Проте ще більшим успіхом виявилася…

Arcane. Анімована історія від Riot Games — перший серіал у цій статті, який можна сміливо рекомендувати будь-якій людині. Події Arcane відбуваються на фоні класової боротьби між «верхнім містом», де живуть багатії, та підземними нетрями, звідки походить більшість наших героїв. У центрі історії — дві сестри зі своїми складними стосунками, два винахідники зі своїми складними рішеннями та ще з пів десятка інших персонажів, які хочуть кращого, але не завжди кращими методами.

Дві нагороди «Еммі» Arcane подарувала не лише історія, але й насамперед картинка. Якщо ви колись чули вислів «кожен кадр — картина», але ніколи не бачили подібних творів, подивіться цей серіал Netflix. Особливо дивовижне досягнення Arcane тим, що, з точки зору стосунків зі своїм оригінальним твором, нагадує радше попередню історію з покемонами. Мультсеріал лише умовно заснований на грі «Ліга легенд» — позбавленій сюжету ізометричній м’ясорубці між кількома гравцями на карті. Arcane не екранізує це, він населяє, доповнює та розкриває світ гри.

Так ми підбираємося до 2023 року та The Last of Us. Звісно, сьогодні про це легко говорити, але успіх екранізації гри Naughty Dog 2013 року був практично невідворотним. Насамперед через оригінал.

Якщо говорити про якість, то The Last of Us має найвищий рейтинг серед ігор своєї платформи. Її продовження — найбільшу кількість нагород «Гра року» в історії. Якщо говорити про сюжет, то це практично позбавлена фантастичних елементів історія про чоловіка та дівчинку, які подорожують постапокаліптичною Америкою. Якщо говорити про форму, то «Останні з нас» свого часу були втіленням слова «кінематографічність» і мали готову серіальну структуру: окремі епізоди, які можна екранізувати ледь не дослівно та покадрово. Що автори практично і зробили:

Звісно, навіть найкращий оригінал можна зіпсувати. Але «Останні з нас» опинилися в дуже хороших руках: каналу HBO, шоуранера серіалу «Чорнобиль» та, власне, розробників оригінальної гри. У результати глядачі мають дорогий, атмосферний та автентичний серіал. А автори — рекорди переглядів і гарантовані нагороди. Продовження вже анонсоване та включатиме більше, ніж один сезон.

Узагалі на різних етапах виробництва зараз перебуває понад тридцять екранізацій відеоігор. І, звісно, успіх трьох насправді зовсім не означає, що всі наступні будуть вдалими. Навіть зараз на кожен вдалий серіал на кшталт The Last of Us припадає серіал Halo, який відчувається знятим у ті далекі часи, коли автори соромилися говорити колегам, над чим працюють.

Менше з тим, Arcane та The Last of Us усе ж змінили медійний ландшафт принаймні тим, що зняли «прокляття» відеоігрових адаптацій. І написали рецепт для інших. Хочете гарно екранізувати гру? Знайдіть людей, які розуміють, що робить її хорошою, та екранізуйте це. А не назву.