Вчені розвінчали суперечливу теорію Стоунхенджа як сонячного календаря

Стоунхендж — це пам’ятка надзвичайної складності, яка захоплює глядачів своїм чудовим мегалітичним колом і конструкцією у формі «підкови», спорудженою близько 2600 року до нашої ери. Протягом історії висувалися різні гіпотези щодо значення та призначення Стоунхенджа. Однак наразі археологи мають краще розуміння цього пам’ятника як «місця для предків», розташованого в складному стародавньому ландшафті, який включав кілька інших елементів.

Археоастрономія відіграє ключову роль у цій інтерпретації, оскільки Стоунхендж демонструє астрономічне вирівнювання щодо сонця, яке через рівність горизонту відноситься як до сходу сонця в день літнього сонцестояння, так і до заходу сонця в день зимового сонцестояння. Це пояснює символічний інтерес будівельників до сонячного циклу, швидше за все, пов’язаний зі зв’язками між загробним життям і зимовим сонцестоянням у неолітичних суспільствах.

Це, звичайно, дуже далеко від того, щоб сказати, що пам’ятник використовувався як гігантський календарний пристрій, оскільки натомість це було запропоновано в новій теорії, опублікованій в оновленому Archaeology Journal Antiquity. Згідно з цією теорією, пам’ятник являє собою календар, що складається з 365 днів на рік, розділених на 12 місяців по 30 днів плюс п’ять епагоменальних днів, з додаванням високосного року кожні чотири. Цей календар ідентичний александрійському, введеному більш ніж через два тисячоліття, наприкінці I століття до нашої ери як поєднання юліанського календаря та єгипетського цивільного календаря.

Щоб виправдати цей «каменний календар», кількість днів отримано шляхом множення 30 сарсенових перемичок (імовірно), присутніх в оригінальному проєкті, на 12 і додавання до 360 кількості стоячих трилітонів Підкови, тобто п’яти. Додавання високосного року кожні чотири пов’язані з кількістю «станційних каменів», яких насправді чотири. Вважається, що цей механізм підтримувався в роботі з використанням вирівнювання осі сонцестояння і нібито був узятий з Єгипту, проте значно вдосконаливши єгипетський календар, який складався з 365 днів (коригування високосного року не було до римських часів).

Це, безсумнівно, захоплююча теорія, яка була піддана серйозному стрес-тесту двома оновленими експертами з археоастрономії Хуаном Антоніо Белмонте (Інститут астрофізики Канарських островів та Університет де Ла-Лагуна, Тенеріфе, Іспанія) та Джуліо Маглі (Політехнічний університет Мілана). . У своїй статті, яка також була опублікована в журналі Antiquity, автори показують, що теорія заснована на низці вимушених інтерпретацій астрономічних зв’язків пам’ятника, а також на дискусійній нумерології та непідтверджених аналогіях.

Перш за все, астрономія. Хоча вирівнювання сонцестояння досить точне, Маглі та Бельмонте показують, що повільний рух сонця біля горизонту в дні, близькі до сонцестояння, унеможливлює контроль правильної роботи передбачуваного календаря, оскільки пристрій (пам’ятайте: складається з величезних камені) повинні мати можливість розрізняти положення з точністю до кількох кутових хвилин, тобто менше 1/10 одного градуса. Отже, незважаючи на те, що існування осі демонструє інтерес до сонячного циклу в широкому сенсі, воно не дає жодних доказів для висновку про кількість днів у році, задуману будівельниками.

По-друге, це нумерологія. Надавати значення «номерам» у пам’ятнику – це завжди ризикована процедура. При цьому «ключове число» нібито календаря 12 ніде не впізнається, як і жодних засобів урахування додаткового епагоменального дня кожні чотири роки, а інші «числа» просто ігноруються (наприклад, портал Стоунхенджа був зроблений з двох каменів). Таким чином, теорія також страждає від так званого «ефекту відбору», процедури, за якої лише елементи, сприятливі для бажаної інтерпретації, вилучаються з матеріальних записів.

Нарешті, культурні зразки. Перша розробка 365 плюс 1-денного календаря задокументована в Єгипті лише на два тисячоліття пізніше Стоунхенджа (і ввійшла в ужиток через кілька століть пізніше). Таким чином, навіть якщо будівельники брали календар з Єгипту, вони допрацьовували його власними силами. Крім того, вони самостійно винайшли також будівлю для контролю часу, оскільки нічого подібного ніколи не існувало в Стародавньому Єгипті – ймовірно, єгиптяни відобразили дрейф свого 365-денного календаря через пори року у своїй архітектурі, але це зовсім інше. Крім того, перенесення і уточнення уявлень з Єгиптом відбулося близько 2600 р. до н.е. і не має археологічної основи.

Загалом, передбачуваний «неолітичний» календар Стоунхенджа з точною сонячною довжиною є суто сучасною конструкцією, археоастрономічні та календарні основи якої мають недоліки.

Як траплялося багато разів у минулому – наприклад, через твердження (які показали неспроможні сучасні дослідження), що Стоунхендж використовувався для передбачення затемнень – пам’ятник повертається до своєї ролі мовчазного свідка священного ландшафту його будівельників, ролі, яка – як підкреслюють Маглі та Бельмонте – нічого не відмінює від його надзвичайного захоплення та важливості.