"ЗСУ я поставив би найвищий бал": потужна історія темношкірого захисника України

Він – 25-річний солдат 128-ї гірсько-штурмової бригади. Річард Ферейра Гомеш – син етнічної росіянки й африканця. Але попри це він без жодного акценту спілкується українською мовою, вважає себе щирим українцем і понад усе ненавидить бійців "другої армії світу".

Змалечку спілкувався російською

Як розповів Річард, його мама та її родичі з російського Санкт-Петербурга. Ще за часів СРСР вони перебралися до Маріуполя. І так уже сталося, що перша мова, яку опанував хлопчик, була російська.

Згодом він перейшов на українську мову, але під час навчання в Києві знову використовував російську. Правда, останніми роками, розповідає захисник, спілкується українською. До слова, досконало він володіє також англійською. Спільну мову може знайти з тими, хто розмовляє іспанською та португальською.

Батько його з Анголи, а зараз живе у Португалії / Фото з архіву Річарда Гомеша

Змалку моє оточення складалося з етнічних росіян. Ми дивилися переважно російські телеканали, а на Новий рік завжди слухали привітання Путіна. І це дуже впливало на наш світогляд,
– зауважив Річард.

Тож, коли у 2014 році росіяни анексували Крим і почали війну на Донбасі, хлопець вірив, що у всьому винне місцеве населення. Зокрема ті, хто буцімто захотів бути у складі Росії. Цікаво, що на той момент його мама, етнічна росіянка, обрала радикально проукраїнську позицію. Хлопець розповідає, що був ще школярем і пало петрав у політиці. А його мама чудово розуміла, що відбувається.

Але дуже швидко і він збагнув, що і до чого. На це вплинули танки, артилерія, авіація, які воювали на боці так званих "повстанців".

Це був перелом, переворот у свідомості. І не тільки в мене, а і в моїх друзів, котрі раніше симпатизували Путіну. Вони теж зайняли радикальну проукраїнську позицію. А за останній рік дуже багато з них принципово перейшли на українську мову,
– наголосив він.

Сам підписав контракт із ЗСУ

Так, влітку 2020 року Річард ухвалив рішення, яке вразило багатьох його знайомих і рідних. Він підписав контракт із ЗСУ на три роки.

"У військкоматі спитали, де хочу служити – в горах чи в місті. Я вибрав гори – багато разів бував у Карпатах на спортивних зборах. Так і потрапив у 128-у окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду", – розповів він.

Рішення служити у ЗСУ ухвалив самостійно / Фото з архіву Річарда Гомеша

Цікаво, що маму розлютило рішення Річарда, а батька – розчарувало. Останній був переконаний, що хлопець перебереться до нього в Португалію у вересні, але вже у червні він проходив службу.

Річард наголошує, що зробив усвідомлений крок. Це не було щось на кшталт: справжнім чоловіком вважається лише той, хто служив.

Хлопець вже відслужив 2,5 року. До повномасштабного вторгнення він відбував повну ротацію на Донеччині, за що й отримав статус учасника бойових дій.

"ЗСУ я поставив би найвищий бал"

Захисник розповів, що з початком повномасштабного вторгнення на службі змінилося все. Зокрема, стосунки між командирами та солдатами. Він зауважив, що прийшли на службу як мобілізовані, так і ті, хто вже воював у 2014 – 2015 роках. Були ті, хто ніколи не тримав автомата у руках, так і досвідчені бійці.

Річард зі своїм побратимом / Фото з архіву Річарда Гомеша

Але нині й новачки розуміють, куди потрапили. Вони, розповідає Річард, знаходять свою нішу, опановують нову спеціалізацію. Хтось вивчає зброю, хтось бойову техніку, а хтось – дрони.

Тут не дуже комфортно в побутовому плані. Але армія – не те місце, де шукають комфорт. А загалом за останній рік я поставив би ЗСУ найвищий бал,
– наголосив він.

Зауважимо, що на початку вторгнення підрозділ Річарда отримав завдання зупинити колону техніки росіян. Він з побратимами потрапив під артилерійський і ракетний обстріл тоді. Боєць додав, що на момент підписання контракту служба була тихою та спокійною. Зараз же повномасштабна війна, де буває дуже небезпечно. І він розуміє, що в будь-який момент може загинути, захищаючи Україну.

Усі росіяни винні у війні

До повномасштабної війни він мав багато друзів у Росії. Але з 24 лютого 2022 перестав підтримувати з ними зв'язок. Ба більше, їх він також вважає винними у тому, що роблять російські військові в Україні.

Ці люди вже багато втратили, вони гублять своє майбутнє, майбутнє своєї країни. В Росії немає перспектив, думаю, років на 50. Але цього мало – я хочу справедливості, справжньої відплати…
– наголосив він.

Річард не має жодних сентиментів до російських військових, а лиш ненависть. Він зауважив, що напередодні розмови з журналістами на фронті загинув його однокласник. Також чимало втрат зазнала його бригада. Ворог забрав життя у його товаришів.

Річард наголосив, що залишиться в Україні / Фото з архіву Річарда Гомеша

Наостанок Річард зауважив, що не планує покидати Україну, адже це його країна, а він – українець. Хоч раніше такі думки його навідували.