День народження Дмитра Гнатюка: голос, що звучав у найкращих театрах світу

Дмитро Михайлович Гнатюк народився 28 березня 1925 року в селі Мамаївці (нині Кіцманський район Чернівецької області), що тоді входило до складу Королівства Румунія. Голос славетного українського оперного співака Дмитра Гнатюка звучав у кращих театрах світу від Америк до Австралії. Своєю піснею Дмитро Гнатюк говорив про любов до землі, культури, мови та ніколи не допускав навіть думки про те, що зможе покинути Україну.

Ну що ти зробиш, коли людина любить свою Батьківщину! Ти зламаєш цю любов? Ні, бо вона в людини з дитинства. Така любов підтримувала мене все життя. Якби залишився на Заході, без України не зміг би не тільки співати – не зміг би жити! Від ностальгії я би помер! – говорив співак.

Батьки Гнатюка були звичайними селянами, жили небагато, проте мали авторитет у місцевих жителів.

Хлопчик непогано вчився у місцевій школі. Часто можна було почути дзвінкий голос, який лунав із двору, це Дмитро наспівував улюблені пісні. Невдовзі хлопчик потрапив до церковного хору, де батюшка Мирослав, відразу відчув талант юного парафіянина і навчив його музичної грамоти. Згодом, Дмитро організував у школі гурток художньої самодіяльності, і навіть сам поставив спектакль «Сватання на Гончарівці». Прем’єра відбулася у звичайнісінькій клуні, бо в селі не було клубу. 

Згодом на районній олімпіаді художньої самодіяльності ця постановка отримала високу оцінку. Її навіть збиралися відправити до Києва, але грянула Друга світова війна. Коли почалася війна, Дмитро закінчив лише 8 класів. Спочатку Чернівецьку область Румунії, де жили Гнатюки, зайняли війська СРСР, потім регіон приєднали до УРСР, а незабаром після цього сюди прийшли німці. Мешканців евакуювали в місто Нижня Салда Свердловської області. Там Дмитру вдалося отримати додаткову середню освіту, і там же в 1944 році він пішов працювати сталеваром.

У 1945-му Дмитро Гнатюк повернувся в Чернівці, влаштувався на роботу в місцевому Музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської. Режисер театру Василь Василько запропонував Гнатюку зіграти Миколу в спектаклі «Наталка-Полтавка», а він так хотів зіграти цю роль, що працював по 14 годин.

Влітку Дмитро відправився в Київ. Та він ніяк не міг знайти консерваторію. Питав у перехожих, а ті помилково направили його до театрального інституту. Там він успішно склав іспити на режисерський факультет, а потім ректор Семен Ткаченко запитав у Гнатюка, чи може той що-небудь заспівати. Дмитро заспівав «Дивлюсь я на небо», а ректор здивувався і сказав, що йому треба було в консерваторію йти. Зрештою, розібравшись у чому річ, Семен Михайлович сам відвів Гнатюка до Паторжинського, який тоді завідував консерваторією. Після отримання диплома Дмитра Михайловича прийняли до Київського оперного театру, якому він залишився вірним на все життя.

Талановито виконані партії Євгенія Онєгіна, Фіґаро, Ріґолетто, Мазепи й багатьох інших персонажів забезпечили йому всесоюзну популярність, а також гастролі в США, Австрії, Італії, Новій Зеландії та КНР. У нью-йоркському Карнеґі-Холі публіка не замовкала й вимагала співака «на біс» так відчайдушно, що ці овації переросли у третій акт концерту. Потім шанувальники намагалися вдертися в гримерку й зламали двері. Такий же ажіотаж був усюди, куди Гнатюк приїжджав із концертами.

Дмитру Михайловичу підкорилися не тільки оперні театри, а й естрадні концертні зали. У 1960 році він записав пісню «Два кольори», грамплатівки з якою скуповувалися величезними тиражами, пісня звучала в телепередачах і на радіостанціях. Незабаром співак закріпив успіх, виконавши «Пісню про рушник». У тому ж році Дмитро Гнатюк отримав звання Народного артиста СРСР.

У Дмитра Гнатюка голос один із тисячі. Голос великий, чистий, дуже багатий і тренований настільки, що будь-яка вокальна трудність здається йому легкою і природною, як розмова і ходіння. Співак може зробити свій голос великим і маленьким, сильним і слабким, похмурим і світлим, радісним («Вінніпег фрі пресс», 1962 рік).

Співак був першим виконавцем хітів 1960-х – легендарних пісень «Два кольори» та «Мій Київ»

Окрім співочої кар’єри, Дмитро Гнатюк увійшов в історію як режисер-новатор. Закінчивши режисерський факультет, взявся за втілення своїх найсміливіших задумів. Його дебютом в новому амплуа стала опера Олександра Бородіна «Князь Ігор». 

Гнатюк 65 років прожив зі своєю дружиною Галиною Макарівною, вченою-філологинею, яка багато років присвятила розвитку української граматики та лексикології, а також вивченню історії мови.

За час своєї кар’єри Дмитро Гнатюк дав незліченну кількість концертів, поставив понад два десятки вистав, записав 6 компакт-дисків і понад 15 платівок. Займався викладацькою діяльністю в столичній консерваторії (Національній музичній академії імені Петра Чайковського), був головним режисером оперного театру. Кавалер і лавреат численних нагород – Герой України, ордену Князя Ярослава Мудрого V, IV і III ступенів, мав звання народного артиста України.

Нагадаємо про маловідомі факти з життя співака:

1. У Дмитра Гнатюка – три брати і дві сестри. Один з братів загинув у катівнях НКВС.
2. На гастролях в Австралії та Новій Зеландії проспівав 57 сольних концертів за два місяці.
3. Дмитро Гнатюк ледь не став батьком хлопчика-сина вождя африканського племені туарегів, якого в якості подарунка співаку запропонував рідний батько дитини.
4. Голос співака відкрився після контузії на війні: через потрясіння відбулась мутація голосу.
5. У співака – дві робочі октави, mezzа voce брав «до» і «ля» внизу.

Дмитро Гнатюк відійшов у засвіти 29 квітня 2016 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві. У Дмитра Гнатюка є син, Андрій, який викладає французьку мову в університеті.