Агенти всюди. Як спецслужби РФ працюють в УкраїніСюжет

 

Експерти британського Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (Royal United Services Institute) підготували доповідь про уроки війни в Україні, в якій стверджується, що ФСБ та іншим спецслужбам, завдяки ретельному плануванню, вдалося швидко налагодити роботу на зайнятих армією РФ територіях і досягти помітних успіхів в організації окупаційних режимів.

 

Однак при цьому структури російських спецслужб, які багато в чому наслідують радянські доктрини, мають ряд серйозних недоліків, які не дозволили російській армії реалізувати передвоєнні плани, вважають британські експерти.

 

Агенти в Україні

 

За даними авторів, у плануванні вторгнення була глибоко задіяна ФСБ, яка, мабуть, отримала завдання підготувати плани окупації України у липні 2021 року. Це вимагало підготовки розгалуженої агентури ФСБ, тому восени 2021 року російські агенти в Україні почали вирушати до короткострокових відпусток на курорти Туреччини, Кіпру та Єгипту, де вони зустрічалися зі своїми кураторами.

 

Автори доповіді приділяють значну увагу методам роботи російських спецслужб, підкреслюючи, що ті воліють мінімізувати роботу агентів із Росії, натомість вербуючи агентів на місцях, які керують своїми власними мережами.

 

“Якщо ці люди займають політичне, економічне чи бюрократичне становище в цільовій країні, то вони можуть вербувати людей не як російських агентів, а як своїх особистих клієнтів, які таким чином починають мимоволі просувати російські інтереси, – наголошується у доповіді. – Це одна із форм. вербування під чужим прапором, коли агент може вважати, що йому дають завдання від імені посадової особи його власної країни, навіть якщо зрештою завдання придумано у Москві”.

 

У випадку з Україною цю роль виконували кілька високопосадовців та політиків, які мали зв’язки з російськими спецслужбами протягом десятиліть, сказано у доповіді.

 

Агенти російських спецслужб намагалися здійснити внутрішню дестабілізацію в Україні, у тому числі в українській розвідувальній спільноті, правоохоронних органах, інших органах державної влади, політичних партіях, громадських організаціях та кримінальних структурах.

 

Агенти, які обіймали високі посади в українському уряді, мали власний великий апарат, який використовувався для вирішення найрізноманітніших завдань – від переміщення готівки до організації конспіративних квартир. Серед цих низових агентів зустрічалися як лояльно налаштовані до Росії українці, так і прості платні агенти, найчастіше з кримінальних спільнот.

 

Хоча для планів вторгнення цей апарат був не надто великою цінністю, він виявився надзвичайно важливим для дій росіян на окупованих територіях.

 

Роль церкви

 

Автори також наголошують на важливості Російської православної церкви як єдиного органу підтримки ідеологічно відданих агентів російського впливу. Оскільки відносини держави та релігійних інститутів – це досить чутлива матерія, навіть після вторгнення українська влада не одразу змогла обмежити роботу цих частин російського апарату підтримки.

 

Російські агенти також мали спровокувати повномасштабні протести. Причому цей план включав не лише провокації, а й спроби вплинути на найвище керівництво України та змусити його відмовитися від курсу на приєднання до НАТО та зайняти нейтральну позицію напередодні вторгнення. За задумом російських спецслужб, це мало спровокувати масові протести, схожі на Революцію гідності у 2014 році, та полегшити дестабілізацію країни, паралізувавши силові структури та військове командування. Нічого цього насправді не сталося.