Лежав біля вбитого снайпером 6 годин, – партизан з Маріуполя розповів про рік життя в окупації

Мешкав Андрій на околицях Кальміуського району. Він навіть не підозрював, що є волонтерські організації, які допомагають вибратися з окупованого Маріуполя на підконтрольну Україні територію.

Збирав гроші і партизанив

Оскільки про організації він не знав, то просто збирав кошти. Їх він мав дати перевізнику, щоб змогти вибратися з-під окупації. Гроші він відкладав зі стипендії, навчаючись у Приазовському державному техуніверситеті.

Хлопець не сидів без діла. Він долучився до лав партизанів. Андрій слідкував за рухом техніки ворога, фіксував на фото документи, самих колаборантів. Усе це він відправляв "Маріупольському Спротиву".

Я знаю, що за межами Маріуполя мало хто вірить в те, що в окупованому Маріуполі є спротив. Але ось він я. Я – спротив,
– наголошує хлопець.

Зауважимо, що в Маріуполі Андрія вже розшукують. Окупантам на нього встигли донести. На щастя, хлопцеві вдалося вчасно покинути місто.

На початку березня у Маріуполі зникли світло, зв'язок. Тож Андрій шукав способи зробити бодай щось для України. Він шукав тих, хто намагається чинити спротив російській окупації. Згодом він натрапив на телеграм-канал "Маріупольський Спротив" і написав його адміністраторові.

Я насправді не знаю, з ким я спілкувався. Всі, хто там працює, роблять це анонімно. Я написав, запропонував свою допомогу. Мені відповіли. І стали казати, яка саме інформація потрібна,
– зазначив він.

Андрій розповів, що поблизу його дому російські загарбники розмістили свою пошту. Тож йому не складно було зламати там паролі й увійти до бази даних ворога. Йому вдалося завантажити безліч документів і переслати "Спротиву". Він також займався упізнанням викладачів-зрадників з ПДТУ.

Окупанти знищили рідний для Андрія Маріуполь / Фото 0629

Лежав 6 годин біля убитого снайпером

Хлопець розповів, що якось повертався додому, рухаючись Нікопольським проспектом. Неподалік він побачив на дорозі чоловіка, пораненого у живіт і вирішив йому допомогти. Андрій перемотав постраждалому рану. Чоловік розповів хлопцеві, де мешкає. Як з'ясувалося, вони жили поруч один з одним, тож наш герой допоміг йому піднятися і разом вони пішли.

Дійшли до площі Левченка, а там – снайпер, стріляє прямо по нас. Сидів на даху магазина "Яблучко". Він влучив в того чоловіка (я навіть ім’я його не знаю) і він рухнув вниз. І потягнув мене за собою. Ми упали, лежимо обличчями один до одного, і я розумію, що він вже мертвий. А ворухнутися не можу. Бо снайпер спостерігає,
– каже Андрій.

Хлопець зізнався, що найстрашніше, що йому доводилося бачити у своєму житті, – блакитні, але вже мертві очі того чоловіка. Так вони пролежали "шість нескінченних годин, абсолютно нерухомо, в обіймах трупа". Андрій зауважив, що досі не збагне, як не зійшов з розуму за ті довгі шість годин.

Готовий евакуюватися був ще у грудні

Андрій розповів, що гроші на евакуацію мав ще у грудні 2022 року. І вже був готовий поїхати з Маріуполя, але батьки виступили проти.

Вони вважали, що я можу навчатись і в цьому фейковому університеті. Мовляв, спеціальність одна (теплоенергетик), яка різниця, де знання отримувати. А яке там навчання? Лабораторій немає. Обладнання знищене. Бібліотеку вони самі знищили – повикидали всі книжки. Цілих приміщень майже немає,
– зауважив він.

Що залишилося від техуніверситету після авіаудару: дивіться відео

Хлопець додав, що у Маріуполі відновилися лише 400 студентів. решта ж тих, хто навчався раніше, продовжили здобувати освіту у виші у Дніпрі.

Водночас слід розуміти, що окупантам на новий навчальний рік вдалося набрати 1 500 студентів. Андрій зауважив, що це жах і констатував, що серед молоді дуже багато тих, хто за Росію. Причому на це впливають їхні батьки. Якщо вони проросійськи налаштовані, то їхні діти теж.

Окупанти знищили навчальний заклад, але він усе ще працює: дивіться відео

Що стосується тих, хто чекає на звільнення, то вони є, але їх небагато. Андрій зауважив, що молоді складно виїжджати з Маріуполя, якщо їхні батьки чинять спротив. Щонайменше тому, що вони самостійно не можуть розв'язати фінансові питання.

Андрій же збагнув, що переконувати батьків виїжджати з Маріуполя марно. Тож вирішив покинути окуповане місто без жодного попередження. Аж раптом йому написала викладачка з Австрії. Вона розповіла про роботу міжнародних волонтерів, які на анонімній основі допомагають виїхати. Для цього лиш потрібно залишити заявку.

Я подав, і 6 березня вже сидів в машині разом ще з одним студентом та жінкою з дитиною. Ми їхали на Новоазовськ, далі Ростов-на-Дону через Брест – на кордон з Україною,
– розповів він.

Батькам своїм він зробив телефонний дзвінок уже з Ростова. Хлопець зауважив, що вони почали кричати на нього. Він же був домашнім хлопцем, тож така поїздка стала для рідних справжньою трагедією. Але сам він розумів, що зробив усе правильно, адже залишатися у Маріуполі більше не міг.

У Дніпрі життя налагоджується

Андрій дорогою до України написав викладачам у ПДТУ, який зараз працює у Дніпрі. Хлопець зворушений, адже хтось з викладачів влаштував збір коштів йому на допомогу. Хтось займався питанням його поселення у гуртожитку. Всі хотіли йому допомогти після втечі з окупації.

Наразі парубок відновив своє навчання на 3 курсі. Йому дали кімнату у студентському гуртожитку. Крім того, він працює секретарем приймальної комісії у ПДТУ. Він продовжує здобувати освіту й очікує, коли Маріуполь повернеться до України, а всі окупанти і зрадники втечуть до Росії.