Історія як частина нацбезпеки. Як пишуть літопис війни

29 березня відбувся брифінг «Літопис великої війни. Хто і як його пише?», в якому взяли участь директор Національного військово-історичного музею Андрій Ільєнко, старший офіцер Центру досліджень воєнної історії ЗСУ Андрій Коваль і наукова співробітниця Інституту історії України НАНУ Людмила Гриневич, яка є керівницею Робочої групи Міністерства освіти та науки з опрацювання засад шкільної історичної освіти. Дискусія охопила три напрямки: власне фіксацію подій російсько-української війни, музеєфікацію артефактів і відображення воєнного часу в шкільній історичній освіті.

Засновником Національного військово-історичного музею є Міністерство оборони України, і за словами директора музею Андрія Ільєнка, збирати артефакти російсько-української війни вони почали з самого її початку, тобто з 2014 року: «Працівники музею були робочими руками гуманітарного проєкту ЗСУ "Евакуація 200". Науковцями музею була зібрана унікальна колекція періоду проведення Антитерористичної операції та Операції об’єднаних сил». Після 24 лютого 2022 року деякі музейники доєдналися до територіальної оборони або до інших підрозділів ЗСУ, але продовжують музейну справу.

Саме за ініціативою музею в столиці проходили виставки знищеної російської техніки. «Ці виставки стали візитівкою Києва та держави, — каже Ільєнко. — Завдяки ТрО ми отримали перший експонат, який увійшов до музейного зібрання — це перша «Стугна», застосована територіальною обороною, і перший підбитий підрозділами ТрО танк. Перший артефакт, пов’язаний з авіацією загарбників, — хвостова частина літака Су-24, який був збитий у районі Ірпеня».

Родзинкою музейної колекції є рятувальний круг і сигнальний буй із потопленого ВМС України крейсера «Москва». «На річницю знищення флагмана Чорноморського флоту Росії ми плануємо відкрити окрему виставку, але що саме там буде представлено, я залишу в таємниці. Це буде сюрприз», — анонсував директор музею.  

Музей ракетних військ стратегічного призначення, який є філією Національного військово-історичного музею на Миколаївщині, наразі поповнюється експонатами, які передають представники ОК «Південь». Там є танк ІС-3, який застосовувався на окупованих землях Донеччини, представлені зразки ворожого ракетного озброєння.

• Читайте також: Формується національний архів перемог, а в нас — лише відео з тіктока. Журналісти про обмеження роботи на війні

У першу річницю повномасштабного вторгнення Росії в Україну музей відкрив виставки в Берліні та країнах Балтії. Зокрема, там були показані знищені танки Т-72 різних модифікацій. Також зруйновану російську техніку виставляли навпроти посольств і представництв Росії у різних країнах. Біля них виступали українські посадовці та представники силових відомств дружніх країн.

За словами Андрія Ільєнка, кожна одиниця техніки має свою історію. Наприклад, музей має БМД-2, яка застосовувалася Росією в Іловайську. «Ми відстежуємо історію за допомогою Генерального штабу, тому що саме вони мають перелік військових частин, які там були, та іншу інформацію. Це тісна співпраця», — зазначив Ільєнко.

Старший офіцер Центру досліджень воєнної історії ЗСУ Андрій Коваль розказав, що усі ці уламки ракет, збиті літаки та інша техніка, перш ніж потрапити в музей, проходять через спеціалізовані установи, які мають дослідити їхню новизну в озброєнні, загрозу, яку вони можуть являти для нашої держави, і те, як їм можна протидіяти. І тільки по закінченню цього дослідження зброя може бути направлена в музейні установи як експонат. 

Центр досліджень воєнної історії ЗСУ був створений влітку 2022 року, однак, за словами Андрія Коваля, воєнно-історична робота триває в Україні досить давно. «Ще у 2016-2017 роках були розроблені та прийняті Концепція воєнної історії України, Доктрина воєнно-історичної роботи в ЗСУ та Інструкція, які регламентують такі важливі документи для військових частин, як «Історичний формуляр», «Історичний журнал», «Журнал ведення бойових дій». Це все є етапами одного системного цілісного процесу систематизації та інституалізації воєнно-історичної роботи в ЗСУ», — каже офіцер.

Андрій Коваль розповів, що воєнно-історична робота, в рамках якої був створений Центр, розпочалася як протидія пропаганді Росії: «Наш ворог з метою дискредитації України активно використовує фальсифікацію історії, займається перекрученням історичного минулого та поширює неправдиві наративи, як всередині свого суспільства, так і в міжнародній спільноті. Для Росії це відбувається з метою виправдання своєї агресії. Це вимагає від Збройних сил України, від академічних установ і наукової спільноти реакції на такі виклики».

Читайте також: Дослідження КМІС: Українці зацікавились історією, а відповіді шукають в ютубі та соцмережах

Установа має окремі відділи, які зосереджуються на дослідженні історичних тенденцій воєнної економіки, воєнної внутрішньої та міжнародної політики, а також займається музейною діяльністю. До роботи доєдналися військовослужбовці-воєнні історики, військовослужбовці, які стали істориками, науковці з академічних установ і закладів вищої освіти, які стали військовослужбовцями з 24 лютого 2022 року. За словами Андрія Коваля, це дозволяє проводити діяльність у співпраці з різними підрозділами ЗСУ та з цивільними інституціями.

Щомісяця, починаючи з лютого 2022 року, Центр видає воєнно-історичний опис із найбільш визначними подіями, операціями та боями.

«Ми готуємо опис за рік широкомасштабної російсько-української війни. Вся українська громадськість може ознайомитися з низкою науково-популярних нарисів про одні з найважливіших операцій, як оборонних, так і наступальних. Вони опубліковані на ресурсах АрміяInform. Готували їх наші фахівці за участі командувачів угруповань військ, які були залучені до проведення цих операцій», — повідомив офіцер.

Андрій Коваль додав, що наразі є багато інформації, яку не можна оприлюднювати, бо війна ще триває. Але вже є історичний масив, із яким усі можуть працювати. Група фахівців розробляла періодизацію війни з 2014 року, ці напрацювання узгоджують із Головнокомандувачем і передають до науково-дослідних установ і навчальних закладів. Крім того, триває підготовка навчальних посібників для вищих військових навчальних закладів і посібників для внутрішнього вжитку у Збройних силах України.

Представниця Інституту історії України Людмила Гриневич зазначила, що і за мирних умов, і за умов війни історична освіта — це базовий елемент системи національної безпеки. «Коли ми говоримо про історичну освіту, ми маємо на увазі не стільки набуття певних історичних знань, скільки формування світогляду», — каже Гриневич.

Наказом Міністерства освіти та науки України у 2022 році була створена спеціальна робоча група з опрацювання концептуальних засад шкільної історичної освіти, яка повинна була переглянути зміст шкільних програм з історії України та всесвітньої історії, внести необхідні зміни й зрозуміти, як має бути представлена сучасна війна в програмах і підручниках.

До складу цієї робочої групи входили провідні академічні науковці, методисти та вчителі-практики. За словами Гриневич, робота тривала майже 4 місяці.

«Ми одразу наголосили на тому, що не допустимо інструменталізації, політизації історії, і також ми орієнтуємося на формування критичного мислення у наших дітей. Не на пропагандистську накачку, а на формування свідомого громадянина, який має чіткі ціннісні орієнтації», — зазначила науковиця.

• Читайте також: «Медіаграмотність потрібна людині для виживання». Чи буде в Україні створена стратегія медіаосвіти

Гриневич зазначила, що такі робочі групи створювалися і раніше, протягом усього часу з проголошення незалежності України. Міністерство освіти періодично вносить зміни в програми, і так буде й надалі. Але зараз, за її словами, ситуація унікальна: «Коли ми переглянули зміст цих програм, ми дійшли висновку, що ми «косметикою» не можемо обійтися. Ми повинні провести те, що називається «концептуальним переформатуванням трактувань цілих історичних періодів». До сьогоднішнього часу трактування Радянського Союзу у наших підручниках, навіть в академічних працях, обмежувалося політикою декомунізації. Тоді як світова імперіологія напрацювала вдосталь книг та матеріалів і давно трактує СРСР як державу імперського типу».

У цих освітніх програмах є розділ, присвячений саме сучасній російсько-українській війні. Окрема складова — проблематика геноциду. Гриневич зазначила, що є багато напрацювань, які доводять використання Росією їжі як зброї. «В контексті нищення наших ринків, нашої економіки та навіть у контексті використання так званої гуманітарної благодійної допомоги — це елемент легітимації влади окупанта та спроб дезорганізації української економіки», — каже Гриневич.

Ця навчальна програма вже є на порталі Міністерства освіти та науки України. Вона була затверджена ще влітку, вже є методичні розробки, якими можуть користуватися викладачі в школах, однак нові підручники з’являться пізніше.

Гриневич додала, що востаннє так радикально змінювали шкільну програму на початку 90-х років: «Ми поставили наших вчителів перед питанням необхідності всім згуртуватися й активно працювати над тим, щоб оці новітні підходи вже сьогодні були донесені до наших дітей. Ми орієнтуємося не на підручники, які будуть, — їх треба написати, затвердити, надрукувати — а на нашого свідомого педагога, музейного працівника, дітей. На тих, хто готовий працювати».

Фото надані організаторами