Дві новини про закон 5655

Найгірше, що зараз може бути, – тиша навколо закону 5655. Переконаний, що саме спротив громад, громадськості, експертів, а також об'єктивне висвітлення в медіа посприяли тому, що ця псевдореформа наразі не чинна. Президент дізнався правду і поки що не підписав закон, за що йому велика подяка. Хоча лобісти тиснули на всіх рівнях та й зараз намагаються дотиснути.

Теперішній статус-кво дає час і дає шанс зупинитися. Адже реальне життя підкидає нам приклади, які просто кричать: думати про безпеку на будівництві слід вже й негайно. А для цього міська влада, а отже, місцеве самоврядування мають бути повноважними. Інакше – біда.

Поясню на конкретних свіжих львівських прикладах.

Приклад 1 – Безконтрольність будівництва призводить до прикрих інцидентів

Наприкінці лютого на вулиці Волоській у Львові обвалюється опалубка, травмуються робітники. Одна людина була у важкому стані, але на щастя, вижила.

Ні міська інспекція ДАБК, ні державні структури не можуть провести перевірку і з'ясувати, в чому причина. Тому що в країні діє оголошений мораторій на здійснення державного контролю, а створена як некорумпована і, вочевидь, зайнята іншими питаннями ДІАМ на перевірки погоджується і зважується в крайніх випадках.

Нонсенс, але місто справді максимально обмежене в повноваженнях.

Тим часом мешканці міську раду просто засипають скаргами щодо будівництва на Волоській. Хоча правоохоронці і порушили кримінальне провадження, будівельні роботи тривають. Львів'яни мають купу зауважень щодо безпеки будови.

Мушу сказати: кран і його бетонні блоки як противага справді не вселяють упевненості – нависають просто над пішохідним переходом через людну вулицю, поза будівельним майданчиком. Є також скарги про те, що забудовник не дотримується проєкту та задекларованих намірів будівництва.

Що далі? На виконання доручення міського голови організовуємо робочий виїзд на місце. Але представників міської влади разом з міською інспекцією Держархбудконтролю зустрічають адвокатами на вході та врешті не пускають на майданчик.

Запитання просте: не пустили – значить, є що приховувати? Іншого пояснення не знаходжу.

І це, панове, зовсім не смішно, з огляду на те, що у Львові зараз триває будівництво на понад 70 будмайданчиках.

Приклад 2 – Безпечність збудованого у чиїх руках?

Цього тижня як посадовець мав традиційний прийом громадян. До мене прийшли люди, в яких проблема у тому, що їхній будинок не приймають в експлуатацію. Причина, на перший погляд, може здаватися банальною – їхня багатоповерхівка утеплена не мінватою, як це передбачають державно-будівельні норми, а пінопластом. Такі вимоги пожежної безпеки, а забудовник ними просто знехтував.

Але повернімося до нашого випадку – будинку, який не можуть здати в експлуатацію.

Забудовник порушив, не утеплив будинок мінватою, зекономив. Як результат – міська інспекція ДАБК не приймає будинок в експлуатацію, бо не дотримано вимог пожежної безпеки. Забудовник має усунути порушення, тоді дім здадуть в експлуатацію.

Як би виглядала ситуація в разі дії закону 5655: будинок прийняли б в експлуатацію в автоматичному режимі. Ніхто нічого не перевіряв би. Система на комп'ютері все б акцептувала в кілька кліків. Є ліфт, нема його, пінопласт на фасаді чи мінвата – ніхто не буде розбиратися. Нагадаю, що десь так за процесами було і в Туреччині.

От вам і відповіді на запитання щодо безпеки будівництва в разі підписання закону 5655. З реального життя.

Мораль така

Якщо все заспокоїться і закон тихенько підпишуть – це закінчиться великим хаосом у містобудівній сфері.

З одного боку, для багатьох людей в громадах питання будівництв є надчутливими і подекуди резонансними. Нікому не потрібна внутрішня колотнеча, допоки ЗСУ продовжують протидіяти зовнішньому реальному ворогу.

З іншого – мова про безпеку будівництва і якість збудованого. Ми ж не хочемо, як у Туреччині, опісля кусати собі лікті й поспіхом шукати крайніх винних.

Про важелі безпеки та участі громадськості слід подбати вже зараз, поки не почалась масштабна післявоєнна відбудова. І це точно не про закон 5655, який має бути заветований або забутий як прикре непорозуміння.