Навіщо Пригожин вночі махає ганчіркою: дайджест пропаганди за 3–4 квітня

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 3 – 4 квітня.

1. «Юридичне взяття Бахмута» не вразило навіть Пушиліна
2. Посмертна ціна «воєнкора» Татарського
3. «Релігійні війни» палають не в Україні, а в Росії
4. Путін програв свою «фінську війну»

 «Юридичне взяття Бахмута» не вразило навіть Пушиліна

Очільник ПВК «Вагнер» Пригожин  присвятив «юридичне захоплення Бахмута» 3 квітня пам’яті загиблого так званого воєнкора Владлена Татарського.

Про це всі дізналися з відеоролика, на якому вождь найманців виголошує промови з якимись полотнищами в руках. Деталі, зокрема місце події, розгледіти складно через нічну зйомку.

НАСПРАВДІ, нічого складного. Звичайна брехня. Вже наступного дня після «взяття Бахмуту», Пригожин засвітився у своєму пітерському барі «Патріот» (в якому й було підірвано Татарського), де з виглядом аж ніяк не схожим на полководця-переможця понуро бурмотів, що «нам необхідно об’єднуватися».

Дивна поведінка для того, хто неодноразово особисто вказував МО РФ на брехню про «успіхи російської армії».

Навіщо ж Пригожину цей «прапорно-юридичний фейк»? Насамперед, для того, щоб загасити скандал із загибеллю «воєнкора» Татарського в центрі Санкт-Петербургу. По-друге, для того, щоб довести Путіну хоч якийсь особистий здобуток на тлі невтішного підсумку 80 днів Герасимова на чолі «СВО».

Бахмут окупанти, звісно, не взяли. Найбільш дотепно це підтвердив український військовий, який тримає там оборону: «Пригожин запостив відос біля якоїсь адмінбудівлі про те, що він узяв Артемівськ. Хлопці, Артемівськ він, можливо, і взяв. Але Бахмут стоїть і тримається».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Навіщо ми воюємо за Бахмут?!» Як пропаганда намагається деморалізувати українців

Офіційний речник Східного угруповання військ ЗСУ Сергій Череватий не добирав слів: «Прапор вони підняли над якимось сортиром. Прикріпили його до боку невідомо чого, повісили ганчірку і сказали, що взяли місто. Ну гаразд, нехай думають, що взяли».

Заступник міністра оборони України Ганна Маляр назвала заяву Пригожина «кумедною фальшивкою».

Пригожину не повірив навіть ватажок так званої «ДНР» Денис Пушилін, який за своєю «посадою» мав би першим волати про «перемогу». Але, за його словами, «жодної втечі чи спланованого виведення військ українського режиму з Артемівська немає».

Перебуваючи на бахмутському напрямку, командувач Сухопутних військ ЗСУ генерал-полковник Олександр Сирський (того ж дня, коли Пригожин в темряві розмахував ганчіркою) заявив днем і у повний зріст: «Ворог слабшає і намагається прикрити свої провали новими фейками про взяття міста».

А про те, що з Бахмутом у «Вагнера» нічого не виходить, свідчить і те, що Пригожин особисто перевів стрілки відповідальності за невдалий штурм міста на генерала Суровікіна.

Власне, «брати» таким чином українські міста окупантам не звикати. Починаючи з Маргарити Симоньян, яка переконувала, що «Київ було взято, бо російський десант перебував у Гостомелі» і завершуючи легендарним «Херсон з Росією назавжди». 

Тому, за «взяття Бахмуту» Пригожину вже не тільки воєнна, а й пропагандистська двійка. Через повний провал на полі бою окупантам залишається тільки розмахувати ганчірками.

Посмертна ціна «воєнкора» Татарського

Щодо вбивства того самого Фоміна-Татарського. Російські спецслужби вирішили додати до «українського сліду» в його вбивстві ще й внутрішній, опозиційний.

Чекісти стверджують, що вбивство спланували спецслужби України «із залученням агентури» з людей, які співпрацюють із Навальним (який знаходиться за ґратами з лютого 2021 року).  

НАСПРАВДІ, історія з Татарським вчергове доводить декілька простих фактів щодо спецслужб РФ. Перший: саджати людей за пости у соцмережах набагато простіше, ніж запобігати реальним терактам. Другий: теракт у «Патріоті» стане новим приводом для закручування гайок (вже лунають голоси про повернення смертної кари та вдосконалення системи доносів). Третій: триває міжкланова боротьба всередині самої РФ. Дугіна, Стремоусов, Мангушев, тепер Татарський. Смерть жодного з них по-справжньому не розслідувана. Клани не здають своїх виконавців.

Цього разу всім пропонують повірити в те, що дівчина (фактично шахідка) мало того, що принесла бомбу, так ще і влаштувала вибух. До того ж сама перебувала буквально в його епіцентрі. Потім зуміла втекти з місця теракту, обійти всі системи спостереження у місті-батьківщині Путіна, але зрештою попастися. Незабаром можна очікувати її «зізнання» на камеру про «візитки Яроша». Тобто нічого нового.

Так само очікувано, як і те, що Путін посмертно нагородив Татарського орденом мужності. Влада Санкт-Петербурга розпорядилася видати його родині мільйон рублів (у перерахунку 12,5 тисяч доларів). Саме стільки посмертно й коштує увесь цей пропагандистський мотлох.

 «Релігійні війни» палають не в Україні, а в Росії

В той час, як у Росії відчайдушно намагаються знайти київський слід у вбивстві Татарського, у Мінську керівник Служби зовнішньої розвідки РФ Наришкін знов заговорив про те, що «керівництво Польщі не може відмовитись від планів щодо повернення земель західної України і чекає на вдалий момент, щоб отримати контроль над ними».

Проте, цього разу на своєму «польському коні» він поїхав ще далі – у «знищення канонічного православ’я в Україні, яке набуло усіх рис релігійної війни».

НАСПРАВДІ, свою «польську мантру» Наришкін читає давно. І єдиним її слухачем (і за великим рахунком апологетом) є білоруський диктатор Лукашенко.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Польське питання» і головний розвідник Росії

У «наступі київського прозахідного маріонеткового режиму на канонічне православ’я» також немає нічого нового. Проте теза «релігійна війна в Україні» лунає все частіше. Але якщо раніше з вуст пропагандистів, то тепер і з офіційних.

Звичайно, жодних ознак її в Україні ніколи не було, немає і не буде. Всі потуги Москви інтерпретувати звичайний конфлікт господарюючих суб’єктів як релігійну війну – марні. У боротьбі з колаборантами (або так званими ждунами) також немає нічого нового. Адже ці люди – насамперед громадяни України, а лише потім – в однострої, рясі або ще в якомусь одязі чи іпостасі.

Нещодавно Москва вже намагалася оголосити Києву примітивно-пропагандистський «джихад». Вийшло не дуже.

Натомість у самій Росії лише протягом двох останніх днів з’явилися реальні ознаки саме релігійного конфлікту. Причому зі зброєю в руках учасників з обох боків: православних та мусульман.

Почалося все з того, що Юсуф Аліпханов, російський борець ММА, закликав «покарати» тих, хто виступає проти будівництва нової мечеті в Москві, назвавши їх «шакалами» і «нечистю».

Згодом у бій вступили кадирівці, які записали відео з погрозами воювати з тими, хто проти будівництва мечеті в Москві.

Потім надійшла відповідь з боку опонентів.

На галас прилетів особисто Кадиров: «…те, що зараз виникло в Москві, є відкритою провокацією, спробою внести розкол між громадянами однієї країни для західних інтересів».

І нарешті інший боєць змішаних єдиноборств Мухаммад Мокаєв на знак протесту вимагає прибрати з титрів із ним слово «Росія», залишивши лише «Дагестан».

Історія заходить занадто далеко, тож варто коротко розповісти, з чого все почалося. У Москві вирішили побудувати найбільшу мечеть у Європі – на 60 тисяч осіб. Православні зібрали понад 15 тисяч підписів проти цього. Будівництво мечеті активно висвітлює православний телеканал «Спас», що також обурює місцеву громаду.

Колотнеча дійшла до того, що агресивні православні пабліки заявили, що «саме так і виглядає початок Третьої світової війни».

Тому, головному розвіднику Росії слід було б не «мантрувати» у Мінську про «релігійну війну в Україні», а звернутися до власних проблем у Москві. Тим паче, що сам Кадиров вказує на «західний слід».

Путін програв свою «фінську війну»

І наостанок про другу (перша – в Україні) зриму поразку Путіна, яка офіційно оформилася 4 квітня в Брюсселі. В ньому поруч з прапором НАТО офіційно замайорів і фінський.

Кремль відреагував нервово: «вступ Фінляндії до НАТО є черговим загостренням ситуації, це зазіхання на безпеку РФ».

НАСПРАВДІ, відсовування кордонів НАТО від Росії (під приводом чого, в тому числі, Путін розв’язав повномасштабну війну з Україною) завершилося тим, що до Санкт-Петербурга від найближчої країни-члена НАТО тепер можна доїхати за 1,5 години.

Центр стратегічних комунікацій писав про початок чергової «зимової війни» Росії з Фінляндією ще у січні 2022-го року. З лютого вона, зрозуміло, розпалилася. Про воєнні наслідки вступу Фінляндії до Північноатлантичного альянсу сказано вже багато. Головний з них – Росія програла морській «бій» НАТО.

А ось, що втратила РФ з економічної точки зору після того, як Гельсінкі підтримали санкції.

• У мінус провалилися майже всі категорії товарообігу. Особливо целюлоза, папір, картон і вироби з них, вивіз яких обвалився на 99%. На 92% скоротилося постачання транспортного обладнання.
• Більш ніж на 80% впав експорт мінеральних продуктів, зокрема нафтопродуктів, продукції хімічної промисловості, гуми, пластмаси та виробів із них.
• До нуля впав імпорт до Фінляндії російської нафти, електроенергії та деревини.
• Частка Росії у спільному імпорті Фінляндії скоротилася у 6 разів і зменшилася до 2,6%.
• Російський ринок залишили і зупинили роботу понад два десятки великих компаній з Суомі з сукупним обігом понад 230 млрд рублів.

Ось такий невтішний військовий і економічний підсумок путінської війни в Україні. В Брюсселі поряд зі штаб-квартирою НАТО з’явився реальний новий прапор. І це не порівняти з пригожинською ганчіркою в нічному Бахмуті.