Пришвидшення фіналу війни та мерзенна позиція попів УПЦ МП: інтерв'ю з Михайлом Подоляком

Про це та багато іншого в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу розповів радник голови Офісу Президента України Михайло Подоляк. Першу частину інтерв'ю читайте – за посиланням.

Візит Лукашенка до Путіна

Президент України Володимир Зеленський поїхав до Польщі, щоби отримати й подякувати за ту військову і не лише допомогу, яку вона нам надає. Я кажу, після перемоги готова особисто їхати збирати полуницю на їхні плантації та віддячувати таким чином за допомогу Польщі.

В той самий час Лукашенка викликали на болота, тому що треба ж чимось "карту бити". Не знаю, для чого викликав, нібито і ніяких економічних зсувів немає. Однак знову зустрілися.

До Лукашенка і Путіна ще повернемось. А насамперед скажу, що не треба їхати на плантації в Польщу. Просто в підручники історії треба буде написати про справді щиру логістичну, моральну, політичну та інформаційну підтримку Польщі.

Це має бути історичним феноменом – оця єдність, яка є між нами та поляками. Думаю, що й вони будуть закохані в історичну особливість цього моменту. Ми та поляки як одна велика родина, вони повністю нас підтримують з першого дня.

Якщо США і Велика Британія – це глобальна підтримка дипломатично, фінансово, збройно, то Польща – це одна родина, яка дозволяє нам отримувати все через свою територію в тому обсязі, який нам потрібен для ефективної війни. Думаю, цього буде достатньо, якщо ми просто будемо вдячні їм в історичному розрізі з урахуванням не дуже простих наших взаємин.

Коли ми говоримо про сьогоднішній момент, то я кажу, що для багатьох країн, які мають певні історичні нюанси, є можливість все змінити та створити зовсім іншу історію. Це стосується і нас, і поляків, і німців, та інших країн, які можуть вписати важливу свою роль в історичному процесі.

Все, що зробила сьогодні Росія – дала можливість багатьом країнам правильно переписати історію і свою роль в ній, зробити себе максимально ефективними і дуже потужними країнами з точки зору моралі як такої.

Щодо Лукашенка не все так просто. Мені видається, що це не простий візит, Путін хоче зафіксувати, що союзна держава є дуже потужною інституцією, що в них є абсолютно конкретна підтримка і вони будуть робити в рамках цієї потужної держави все, що завгодно, зокрема і перебазування зброї, і максимальний контроль над територією. Тобто Путін зі свого боку показав, що він не просто де-факто, але й де-юре контролює Білорусь в усіх сенсах цього слова.

Для Лукашенка цей візит важливий з точки зору отримання конкретних грошей за те, що він так активно сьогодні відіграє роль в Росії. Тобто він каже, що не просто тактичну ядерну зброю отримаємо, але й стратегічну можемо отримати. А Шойгу додав, що вони (білоруси, – 24 Канал) вміють вже користуватись літаками і там вже буде "Іскандер-М", який має ядерне і звичайне забезпечення. Себто вони фактично створюють картинку відсутності суб'єктності Білорусі, що для неї дуже небезпечно.

Я розумію, що Лукашенко цього не розуміє. Для нього важливі гроші, отримати певні економічні дивіденди від цієї ситуації. Думаю, він збільшить обсяги тих чи інших економічних програм в Білорусі. Але вони на весь світ транслюють, що Білорусь вже не суб'єктна держава. Тому я б на місці пана Лукашенка був би обережнішим, але ми ж вами розуміємо, що це не про нього.

Інтерв'ю з Михайлом Подоляком: дивіться відео

Він і заяви робить дуже дивні, і поводиться так само. Знаєте, коли людина перебуває в стані афекту, а сьогодні всі представники білоруських і російських політичних "еліт" перебувають в ньому. Вони неадекватно поводяться і сприймають те, що відбувається; не розуміють дійсних реалій і як з них виходити з меншими збитками для себе особисто. Тому кожна їхня дія, зокрема ті, які демонструє сьогодні Лукашенко, тільки погіршує майбутній стан речей для них.

У Путіна немає союзників

Ну бачите, але при цьому, коли Путін перераховував своїх головних союзників або ж головних партнерів, він назвав не Лукашенка, не Білорусь і навіть не Китай, а сказав таки Гондурас.

Це взагалі дуже цікаво було, коли Путін сказав, що ми чекаємо тут саміт країн Африки. Росія абсолютно точно сама себе "видалила", якщо так можна сказати, з сучасного європейського простору.

Ми маємо перестати говорити, що Росія – це Європа чи навіть Азія, бо там зараз набагато солідніше виглядають кілька країн азійського регіону. Росія – це якась така терра інкогніта, яку ніхто не знає, а сама вона себе ідентифікує як країну Африки, яка сховалась десь на сибірському просторі. Це так виглядає.

У Путіна і Росії, якщо серйозно говорити, немає союзників. Є реципієнти, є донори, є ті, хто щось дає дуже обережно і дуже мало, а є багато тих, хто просто користуючись ситуацією забирає багато в Росії.

Плани Китаю щодо Росії

А де у цьому переліку Китай?

Китай найпотужніше стратегічно планує контролювати Росію в каркасному типі. Тобто вони контролюватимуть залишки російської державності. Це цікаве питання, яке говорить про те, що Китай вже планує на 10–15 років, виходячи з того, якою буде Росія.

І Китай не бачить Росію як домінантну, навіть в регіоні, країну. Це не буде навіть регіональний лідер, це буде абсолютно контрольована, найімовірніше Китаєм, територія. Шляхом контролю над державними російськими інституціями, шляхом контролю над сировинною економікою і, можливо, шляхом контролю над певними російськими територіями (Далекий Схід і так далі).

Але між тим, коли ми говоримо, що в Росії може бути, чого дуже бояться наші партнери, неконтрольований розпад і буде незрозуміло, де перебуває ядерний потенціал, то мені видається, що Китай – це єдина країна, яка буде точно контролювати ядерні арсенали та контрольованість розпаду Росії.

Ну, бачите, як цікаво виходить, посол КНР вчора сказав, що заяви про "безмежну дружбу" між Москвою та Пекіном – це просто риторичний прийом і нічого більше, і додав, що не підтримує вторгнення Росії в Україну. Але, знову ж, не все так однозначно, я так розумію, виглядає зі сторони Китаю. Принаймні вони це так позиціонують. І не говорять вони ще з Україною, тому що дуже зайнятий Сі Цзіньпін.

Ви абсолютно праві в тому, що Китай зараз не підтримує Росію в тому вигляді, як би це Росії хотілось. Насамперед мовиться про публічно-інформаційну, жорстку дипломатичну та військову підтримку. Це очевидні речі. Але, між тим, Китай не займає позицію публічного засудження вторгнення.

Щобільше, Китай сказав, що вважає цю війну оборонного типу війною. Тобто Росія нібито обороняється від умовної, підкреслю, умовної експансії, яку веде західний світ. В цілому Китай розуміє мотиви Росії, він не підтримує ці мотиви, але не засуджує те, що робить Росія.

Але, коли ми тепер повертаємося до того, що далі Китай шукає своє місце. Тобто Китай хоче зрозуміти, чи йому потрібно займати якусь певну позицію, жорстку позицію: чітко сказати А чи Б. Чи Китаю можна ще певний час бути ніби осторонь і водночас брати під контроль і все більш жорстко формувати залежність Росії від нього. І не тільки з точки зору збуту.

Дивіться, Росія максимально швидко переходить на торгівлю в юанях, тобто з країнами Азії, з країнами Африки Росія переходить на юані. За великим рахунком фінансова суб'єктність буде втрачена Росією. Суб'єктність сировинна вже втрачена, тобто Росія практично залежить від ринків збуту через Індію і Китай. Тобто немає альтернативи як такої. Росія буде залежати все більше і більше від Китаю, але це займе певний термін.

За зовнішньою, і внутрішньою політикою Китай це дуже обережна країна, але вона стратегічно мислить взагалі інакше, ніж Росія. Мені видається, що вони хочуть своєю цією паузою дати час, щоб Росія пришвидшила падіння у прірву, економічну прірву. Для того, щоб все більше і більше залежити від китайських ініціатив.

Тому тут не питання про розмову завтра чи післязавтра між президентами України і Китайської Народної Республіки. Просто Китай має певну стратегію і її дотримується. Але підкреслюю, ця стратегія взагалі не російська, і не проросійська. Це стратегія винятково про контроль Китаєм на великій території і суттєве збільшення ваги Китаю в глобальній політиці.

Україна буде в НАТО одразу після перемоги

4 квітня Єнс Столтенберг заявив, що Україна стане членом НАТО після перемоги над Росією. Раніше вони казали "ви поки заходьте в гості, ми вам раді", тепер це можна вважати за конкретні заяви конкретної людини? Тобто правда Україна буде в НАТО одразу після перемоги?

Ми про це вже неодноразово говорили, пам'ятаю десь пів року тому почали, що абсолютно точно після перемоги України максимально швидко буде членом Євросоюзу і особливо воєнного альянсу НАТО.

Зрозуміло, що це не дні і не тижні, а місяці, адже багато бюрократичних процедур. Це абсолютна істина, немає сенсу про щось інше говорити після такої перемоги. Тому що це буде фундаментально важливо і символічно і для Альянсу, і для західного світу, і для демократичного світу в цілому.

Тому що, по-перше, авторитаризм програв. По-друге, ми маємо ефективну збройну підтримку від країн НАТО. По-третє, ми використовуємо вкрай ефективно ту зброю в рамках масштабної війни. Досвіду такої війни, сучасної війни, в жодній країні, включно зі Сполученими Штатами Америки, немає.

По-четверте, безумовно, перемога як така буде суттєво підштовхувати західний світ до прогресивного розвитку. Це буде додатковим стимулом сказати, що демократія – це єдина фундаментально правильна конструкція відносин між державою і суспільством. І консолідовано в рамках єдиного простору НАТО і ЄС можна існувати з абсолютними гарантіями безпеки.

Це буде переформатовано. І Україна буде невіддільною частиною нової безпекової системи світу, де ключовим елементом буде НАТО, що своєю чергою суттєво зменшить агресивні наміри інших країн.

Бо є не тільки Росія з агресивними намірами, є й інші країни. І всі будуть розуміти, що Україна як переможець у війні проти Росії, яка є членом НАТО, це безперечно вагомий додаток до репутаційної ваги НАТО.

Розумієте, це об'єктивний розвиток подій. І просто пан Столтенберг фіксує, трошки пізніше, ніж ми почали про це говорити, але він також фіксує очевидний історичний розвиток подій. Україна після виграшу буде невіддільною частиною НАТО і дуже швидко.

Угорщина змінить позицію після поразки Росії

А щодо Угорщини? Будемо закони змінювати чи знайдуться такі важелі впливу, щоб змінити її "проти" на "за"?

Три складові. Перше, після поразки Росії багато країн, які сьогодні займають дещо дивну позицію, включно з Угорщиною, змінять цю позицію. Вони будуть казати, що просто дотримувалися певних процедур, але вони готові змінити свою позицію, тому що розуміють зміну історичного процесу, як такого.

Друга складова, не буде сенсу Угорщині займати жорсткі позиції проти Європейського Союзу. Це сьогодні Угорщина грається: "Ми заблокуємо щось, ми хочемо про права меншин поговорити в Україні додатково". Це під час війни "безумовно актуально", треба ж про це поговорити.

Говорять, "ми будемо блокувати допомогу Україні, тому що ми не отримали якусь допомогу" тощо. Це все зникне, бо Угорщина абсолютно свідома того, що вона може розвиватися ефективно тільки в рамках європейської спільноти, Європейського Союзу, а не окремо.

Тому що сьогодні вже подекуди певні лідери інших країн, не будемо називати їх, говорять, що, можливо, якщо Угорщина завжди має окрему позицію, то вона не в рамках цінностей Європейського Союзу хоче розвиватися. Тобто я думаю, що вони не захочуть обирати дорогу до "самостійного щасливого майбутнього", а тільки в рамках Європейського Союзу.

Третя складова, нащо потрібно буде звертати увагу на щось, під назвою Росія, яка в той час буде тихенько собі гнити в рамках залізної завіси? Все, що сьогодні ми маємо, все що було профінансовано чи прогодовано, зокрема російським компроматом, російськими корупційними грошима, терором, залякуванням – все це зникне на певний час.

Я тому кажу, що буде дуже круте "вікно можливостей" для того, щоб переформатувати і європейський простір, і позбутися всіх ілюзій щодо Росії, зменшити впливи проросійського лобі в різних інституціях, як-от ООН, чи МАГАТЕ, чи МОК, чи УЄФА, ФІФА.

Тобто в нас є кілька років, щоб це не було так, як було в середині дев'яностих. Щоб ми не сказали, що "Росія це країна демократії і кінець історії, Фукуяма, читайте, 1997-й рік, далі не буде протистояння, буде однополярний світ, в ньому будуть домінувати свободи, права" тощо. Щоб ми не повторили цієї помилки, і для цього є Україна.

Чому є Україна? Тому що 1991 рік – це трошки інший був розпад, були невеликі конфлікти по периметру Радянського Союзу, і Азербайджан, і вірмени, і Молдова, і Грузія тощо. Але такої масштабної, величезної європейської війни не було.

Сьогодні, по суті, йде актуалізацію розпаду Радянського Союзу повторно, коли треба буде поставити всі крапки над "і", ідеологічні, політичні, інформаційні, а головне історичні. І Україна не дозволить, з урахуванням ціни, яку ми платимо, ще раз сказати, удати, що Росія – це нормальна країна.

Закінчення війни

Пане Михайле, я згадала вашу тезу, що через 5 – 7 місяців Крим повернеться додому, зважаючи на те, що з Криму все почалося і ним може закінчитися, то можемо розраховувати, що війна закінчиться за 5 – 7 місяців?

Дещо по-іншому актуалізовано, це не питання п'яти, шести чи семи місяців. Я говорю про те, якщо буде ефективно. Я говорю про те, що ми маємо певне спілкування з нашими партнерами, накопичення техніки, ефективне планування Генерального штабу і якщо ми отримаємо в рамках цього планування, знову ж таки не хочу в прямому ефірі про це говорити, про контрнаступ. Якщо ми отримаємо певні позитивні, суттєві результати, тоді фіналізація війни суттєво пришвидшується.

Це може бути і п'ять, і шість, і сім місяців. Може, трошки більше чи трошки менше. Але це не конкретне питання п'яти чи семи місяців, а питання в тому, якщо все буде зроблено правильно сьогодні, в найближчому майбутньому, то тоді ми отримаємо суттєве пришвидшення фіналу війни.

Подекуди Росія через певні лобістські інструменти говорить, що війна може затягнутися на десятиліття, мовляв, бійтеся великої, затяжної війни. Правильно, війна може затягнутися на десятиліття, тільки при одній умові, якщо ми погодимося на 2014 рік, на Мінські угоди.

Якщо це знову ж буде лінія розмежування, знову ж таки, тимчасово окуповані території, то тоді війна дійсно затягнеться. Тоді всі будуть сконцентровані на накопиченні техніки, і Росія, зокрема. Знову ж таки, Росія буде витрачати багато коштів на те, щоб була ерозія політична в політичних елітах західного світу, щоб не було єдності щодо підтримки України.

Росія буде максимально жорстко атакувати Україну через теракти, через політичні якісь вбивства тощо. Це очевидні речі. Тому, навпаки, якщо ми ефективно сьогодні відпрацьовуємо, то тоді суттєво зменшиться термін фіналізації цієї війни. Якщо ми неефективно відпрацьовуємо, тоді давайте будемо свідомими того, що війна може затягнутися, що і є якраз мрією Росії.

Ліквідація пропагандистів у Росії

Ну, про теракти, я так розумію, питати вже якби не варто, тому що, вони звісно, вважають, що то Україна. А ми кажемо, що ми поняття не маємо, що у вас відбувається на ваших болотах.

Давайте тут зафіксуємо офіційну позицію. Ми точно не маємо відношення до терактів. Тому що для нас вони… це якби дичина якась. Вони не вирішують для нас жодних питань. Вони навпаки тільки збуджують населення Росії.

Ви так Пригожину нічого не хотіли передати, ніяку повісточку?

Ми не можемо передати, тому що ви подивіться, що це за дівчина, яка там передавала оцей об'єкт тощо. Якісь дивні вербаційні умови, типу: "Ви будете працювати редактором в Україні".

Ви розумієте, це таке… розраховано на Вінні-Пухів якихось, які там "Чебурашку" дивляться. У них там зараз найбільш популярний фільм – це "Чебурашка". От це тільки на таких людей.

Тобто, ви не можете вербувати когось, займатися вербуванням і казати при тому, що "ти будеш працювати" отак от прямо телефоном: "Ви знаєте, ви передайте оцю статуетку, а після цього будете редактором в Україні працювати".

Чого не відразу в Офісі Президента, наприклад, та?

Да. Це ж просто, коли вони про це говорять отак, як вони говорять, це говорить про їх інтелектуальний рівень. Так не можна. І вони таким чином чітко говорять: "Це – не Україна. Україна до цього не має жодного відношення". Я не тільки про мотиви. В нас немає мотивів. Ми цим не займаємося. Для нас це взагалі нонсенс.

Але коли вони таку мотивацію ще розказують, тоді ми розуміємо, хто вони. Тобто, коли ви це серйозно кажете, тоді це викликає гомеричний хохот по всьому світу. Всі інші спецслужби розуміють абсурдність оцього всього.

І тому, фіксуємо: ніякі теракти Україні не потрібні. Україна має сьогодні величезний обсяг бойових дій, де може ефективно знищувати російську військову техніку й російських військовослужбовців по лінії фронту. Отам все буде вирішено. Ми займаємося війною, Росія завжди займалася головним – монструозним залякуванням інших країн, інших територій, інших громадян інших суверенних держав.

Заява Білла Клінтона про ядерну зброю

Ну, бачите, Росія цим займалася завжди, але Білл Клінтон каже, що от лише зараз шкодує, що в 1994 році добився від України відмови від ядерної зброї.

Це фундаментальна заява. Я думаю, що її трошки недооцінюють. Але це фундаментально говорить про початок такої суттєвої трансформації глобальних політичних еліт. Вони усвідомлюють помилки, які були зроблені. Ми пам'ятаємо, трошки раніше були заяви й пані Меркель, й пана Олланда. І, безумовно, очевидно, що йде таке... воно тяжке.

Ви розумієте, що пан Клінтон дуже потужно це проговорив. Тому що це тяжко визнати фундаментальну помилку, яка привела до тяжких наслідків. І це дійсно великі глобальні помилки, які призвели до того, що ми сьогодні маємо.

Оця заява Клінтона означає, що західні еліти, зокрема, ліві еліти – це головне, розуміють природу російської держави, політичного режиму в російській державі. І що ця природа є людоненависницькою, яка буде тільки ескалювати ті чи інші технології війни. Мовиться не тільки гарячої війни, а будь-якої. І тому в такому вигляді Росія існувати не може. От в такому політичному вигляді існувати не може.

Друга складова, що толерування отаких напів тоді чи таких псевдоавторитаріїв, тоді воно тільки структурувалося, 94 рік, в Росії тоді ще був слабкий Єльцин тощо. Що толерування навіть слабких авторитаріїв з потенцією авторитаризму як такого – дуже небезпечний шлях. Це важливо.

І мені видається, що це буде суттєво впливати на політичні процеси. І ми все ж таки будемо мати абсолютну консолідовану підтримку західних еліт до кінця цієї війни. І навіть не тільки до кінця "гарячої" фази війни.

Давайте, знову ж таки, трошки ширше дивитися. Ми будемо мати "гарячу" фазу війни, яку доведемо до кордонів 1991. А після цього буде ще певна "холодна" фаза війни, поки будуть певні переговорні процеси для того, щоби сконструювати інший глобальний безпековий контур, в якому Росія буде посідати зовсім інше місце. Росія буде мати низку обмежень, суттєвих обмежень, і щодо права голосу, і щодо юридичних можливостей впливу. Зокрема, наприклад, в Радбезі ООН тощо.

От слова Клінтона для мене – це якби таки пусковий механізм, який говорить, що глобальна політична еліта переусвідомлює, яким має бути післявоєнний мир і яке місце має посідати Росія в цьому світі.

УПЦ МП не відчуває нерва суспільства

Знову повертаємося до того, що напередодні у Чернівецькій області священники УПЦ МП відмовилися відспівувати загиблого захисника України. Після чого прихильники ПЦУ взяли храм штурмом. І це вже не перша така історія.

І знову згадуємо намісника Лаври і знову згадуємо про те, що "МИД России потребовал немедленного освобождения наместника Киево-Печерской лавры".

Я не знаю, що це за організація "МІД РФ", який щось може вимагати в України під час війни. Це, безумовно, дивно. Але вони ще, підкреслюю, коли вони роблять такі заяви, вони тільки продовжують ще пробивати, як ви кажете, дно. Немає ніякого "МІД РФ", слово якого має якусь там цінність, навіть інформаційну, суто інформаційну цінність для України. Це перше.

Друга складова. На жаль, УПЦ демонструє нерозуміння, знову ж таки, історичного часу, в якому ми живемо. І нерозуміння, на жаль, підкреслюю, настроїв суспільства, реальних настроїв суспільства.

Це не питання конкретно штурму одного храму чи іншого храму. Це абсолютне нерозуміння, в якому стані перебуває суспільство, в якому ти працюєш, з яким ти маєш спілкуватися. І це дивно. Для мене це дуже дивно.

Звідси виходить третє. Ми ж говоримо, коли говоримо про УПЦ, що з боку держави ми не втручаємося в питання релігії, в питання віри. Це дуже важливо. Це не до нас. Ми – світська держава, ми не втручаємося в це.

Питання до УПЦ в нас з боку правоохоронних органів. Це питання національної безпеки – раз, це питання економічної безпеки – два. Це питання контролю над тими територіями, які є у власності держави, але передані в оренду УПЦ, і які мають відповідні регламентні норми.

Тобто, в нас є три питання, які фундаментально стосуються компетенції держави. Вони абсолютно законні, вони абсолютно вмотивовані, вони мають певні слідчі дії, які проводить СБУ. І щодо паспортів, і щодо агітаційних матеріалів, і щодо зброї, і щодо участі у пропаганді російській тощо. Оце наші питання. Іншим опікується держава.

Але те, що ви говорите, – це вже трошки інше. Це виходить за компетенцію держави. Це неготовність УПЦ зрозуміти те суспільство, в якому воно працює, щодо того, у що вірить це суспільство, як воно вірить, про що воно хоче говорити.

І якщо ти привозиш людину, яка загинула за те суспільство, в якому ти працюєш, то дуже дивна позиція, м'яко кажучи, дуже дивна, якщо не сказати мерзенна, – не дати мамі завести свого сина загиблого, і щоб його відспівали в тому чи іншому храмі. Це, мені видається, обнулення репутації взагалі.

Я думаю, що суспільство щодо віри, саме вирішить, в яку церкву воно хоче ходити. Для мене очевидно, що в будь-якій державі, якщо вона хоче бути державою суверенною в повному обсязі та в повному сенсі цього слова, має бути єдина, виключно, єдина помісна церква з єдиною українською юридичною реєстрацією. Все. На цьому можна ставити крапку.

Але підкреслю. От все, що стосується держави, ми робимо коректно максимально щодо компетенції держави. Це національна безпека, економічна безпека і відповідність регламенту, якщо передаємо щось в оренду. Особливо, якщо ми говоримо про Києво-Печерську лавру, яка стосується спадщини, зафіксованої в ЮНЕСКО. Там певні процедури, певні обмеження.

Інша складова – це складова віри. Але мені видається, що суспільство саме вже ухвалило для себе внутрішньо певне рішення. І, на жаль, для представників духовенства УПЦ, вони не відчувають оцей нерв, в якому перебуває це суспільство. І не готові з суспільством відверто говорити.

Пашу "Мерседеса" можемо обміняти? Розглядається таке питання як можливе?

Це не до мене питання. В нас є штаб щодо обміну полоненими, але він є громадянином України. Я думаю, в нього ж інші, у порівнянні з Медведчуком.

В нього немає ще кількох додаткових паспортів, ні?

Це пану Василю Малюку поставите питання. Вони, відповідно, на мій погляд, мають абсолютно об'ємну базу даних. Все, що вони внутрішньо побачили у храмах УПЦ по всій території України.

Питання присвоєння "Моджахеду" звання Героя України

На фронті загинув білоруський доброволець й мусульманин Даниїл Ляшук з позивним "Моджахед". І, відповідно, я так розумію, що зараз активно постає питання, щоби Даниїлу і звання Героя України надали, і громадянство посмертно. Я розумію, що це не єдиний випадок, який нам треба буде розглядати. Але от чи зараз розв'язується це питання?

Давайте я тут зразу скажу, що Офіс Президента опікується офіційними, тільки державними нагородами. У нас є нагородний відділ. Він отримує звернення, тобто, пропозиції про нагороди від тієї чи іншої військової частини, ЗСУ в цілому чи від Генерального штабу тощо.

Щоденно президент підписує укази про нагороди, їх досить багато. Зокрема, Героїв України президент підписує досить багато указів. Я думаю, що будь-хто може… через військових подають.

Я взагалі наголошую, що, вважаю, сьогодні треба нагороджувати саме в першу чергу військових, зокрема тих, хто, дійсно, в даному випадку ви говорите про людину, яка вільною була внутрішньо, і тому заплатила найвищу ціну за право інших бути вільними. Це дуже важливий параметр. Тобто, хто може бути Героєм.

Тобто, людина, яка готова віддавати своє життя за право інших жити у вільному світі. І, безумовно, ми будемо розглядати всі пропозиції, які подають військові. І максимально лояльно ставимося до нагородження тих чи інших Героїв. Будемо йти, зокрема, оцінювати можливість нагородження пана Ляшука.

Тут, бачите, не лише про нагородження, а ще й про громадянство. Чи є в нас така опція як громадянство посмертно для іноземного легіону?

Не готовий сказати, чи є така опція, але юридично, певно, є можливість громадянство надати тощо. Але, знову ж таки, давайте, щоб ми так не взагалі про щось говорили, а проконсультуємо з нагородним відділом і з відділом, який опікується процедурою надання громадянства через укази президента. І після цього буде зрозуміло, чи будемо ми йти по цьому.

Знову ж таки, але має бути ініціативна група, зокрема, від військових, яка займається цієї подачею відповідних документів до нагородження чи до зміни громадянства як такого.