Памфір у підсумку переможе

Фільм «Памфір» Дмитра Сухолиткого-Собчука викликав неабиякий резонанс як у професійної кіноспільноти, так і в глядачів. «ДМ» уже публікував відгук на стрічку письменника та сценариста Андрія Кокотюхи. Сьогодні читайте рецензію кінокритика Дмитра Десятирика.

«Памфір», зроблений спільно Україною, Францією, Польщею та Чилі, є ігровим повнометражним дебютом Дмитра Сухолиткого-Собчука. Світова прем’єра драми відбулася в конкурсній програмі 75-го Каннського кінофестивалю «Двотижневик режисерів».

Дія фільму відбувається на Буковині напередодні традиційного карнавалу Красної Маланки, про яку Сухолиткий-Собчук зняв свого часу документальний фільм. Колишній контрабандист Памфір (Олександр Яцентюк) повертається додому після заробітків за кордоном. Його син Назар (Станіслав Потяк), аби батько залишився вдома, влаштовує підпал у молитовному домі місцевої громади протестантів. Щоб оплатити збитки, Памфір змушений узятися за старий бізнес — пронести в Румунію контрабандою велику партію цигарок. Але тим самим він вступає в конфлікт із місцевим кримінальним авторитетом Орестом «Мордою» Мордовським (Олександр Ярема).

• Читайте також: Памфір приходить після Носорога (Андрій Кокотюха)

Найбільші проблеми у фільмі з драматургією. Зокрема, дещо надуманою виглядає мотивація Назара. Виникають питання до необізнаності прикордонників, які на прохання Памфірової матері допомагають герою з «коридором» на кордоні: вони справді не знали, що Морда прибрав усю околицю до рук і не залишить вилазку без уваги? Недописаною виглядає й лінія головних антагоністів. Конфлікт Памфіра з Мордою є головним сюжетним рушієм, нас готують до фінального протистояння, байдуже, символічного чи фізичного — однак по суті Памфіру завдано поразки мало не в середині історії, і він де-факто змиряється з нею. Не бачимо ані його перемоги, ані героїчної смерті, зло тріумфує безумовно, в той час як поранений протагоніст, передавши сину патетичну настанову, лишається під землею в нелегальному тунелі — надто притлумлений відхід для настільки яскравого персонажа.

А втім, кінематограф — мистецтво синкретичне, тож, окрім сюжетного каркаса, є ще візуальна частина — і тут ситуація цілковито інакша.

• Читайте також: Продюсерка «Памфіра»: Хочу, щоби глядачі приходили дивитися стрічку не тільки, щоб підтримати Україну, а й тому що їх чіпляє історія

Перше, що змушує забути про вади сценарію, — акторська гра. Надто це стосується Яцентюка, котрого ця роль зробила зіркою. Він вступає в дію в маланковому костюмі урсу — ведмедя. До речі, вага цього вбрання може сягати 50–60 кілограмів. Власне, Яцентюк і грає ведмедя — моцного, впевненого в собі, страшного в люті, лагідного з родиною. Він навіть гарчить і відсапується як великий звір, випромінює дику вітальність, він — поріддя цих гір і річок. Йому до пари й дружина Олена (Соломія Кирилова) — сильна жінка, що лише вдає покірливу домогосподарку. А Станіслав Потяк переконливий у ролі Назара — поривчастого, хитруватого, трохи незграбного юнака. Власне, ролі добре «сидять» майже на всіх виконавцях, у кожного є опуклі й неповторні риси. Той же Морда — еталонний мерзотник; і навіть у хвилинному епізоді, де Памфір купує нелегальні допінги, Сухолиткий вводить характерного продавця-громила з химерними тату на потилиці. Калейдоскоп характерів утворює пістряву спільноту гірського прикордоння, і розмовляє це плем’я особливою мовою, всі ті «Тато си вернув», «Ає!», «Ма! Осьда!», «Лямпочка», «Іди ста» звучать як чиста музика.

Завдяки якісній роботі з акторами Сухолиткий бере й інші вершини. Секс Памфіра й Олени, знятий у класичній світлотіні, з мальовничим акцентом на оголених тілах і з любовним обкушуванням нігтя на нозі — наразі найкраща еротична сцена в нашому кіно. Бійка Памфіра з посіпаками Морди — чистий адреналін, шалена динаміка. Епізоди, коли Памфір, Олена та Назар ідуть лісом і виють наче вовки, аби відлякати поганих істот, чи коли Назар, перехитрувавши батьків, «співає» в церковному хорі — так само близькі до досконалості.

Декорації, в яких діють ці вперті й колоритні персонажі, — безпрограшне сполучення прикарпатських краєвидів (оператор — Микита Кузьменко) з паганською фактурою Маланки: хто ж іще може боротися на тлі віковічних лісів і передгір’їв, аніж нарвані «ведмеді», «цигани», «діди», «королі» та «королеви». Тому й емоційною кульмінацією стає баталія між масками від різних «кутів» під гіпнотичний стилізований фолк, створений самим Дмитром і композиторкою Летицією Пансанель Гаррік.

• Читайте також: Дмитро Сухолиткий-Собчук – про зйомки «Памфіра», державне та іноземне фінансування й наслідки коронавірусної кризи

Тож у цьому візуальному сюжеті домальовано те, що упущено в сценарії. Не словами, а образами Сухолиткий вибудовує розв’язку: Назар на світанку з маскою урсу на потилиці здається румунській поліції, і через освітлення здається, що це справді постать маланкового ведмедя, що підняв лапи-руки до неба тріумфальним жестом. Памфір може мати різні обличчя, і можна на нього нападати шакалячою зграєю — але він у підсумку переможе, так само як переможе й Україна, вигравши війну не тільки з Росією, але й із самою собою.