Молитви за ЗСУ і вбивства українців: у пропагандистів з'явився новий "герой"

Монах в орденах СРСР

Цього кадра запросили на інтерв'ю російські пропагандисти. Глянувши на нього в студії одразу виникає питання – чому церковник обвішаний орденами? Ще більше питання – чому церковнослужитель обвішаний орденами Радянського Союзу, який займався винищенням церкви?

Тут треба детальніше зупинитися на біографії цього так званого "духовного обличчя". За часів своєї бурхливої молодості цей персонаж був учасником вторгнення до Афганістану. Він, як пишуть самі російські пропагандисти, з власної волі рвався в центральноазіатську країну, щоб знищувати місцеве населення і прославляти Радянський Союз.

Але вторгнення, як знаєте, пішло не за планом. Місцеве населення зустрічало окупантів не з квітами, а з протипіхотними мінами. Товариш Бурков переконався в цьому особисто, адже втратив 2 ноги.

Чим відзначився Кіпріан: відео

Залишається головне запитання – як же вірний солдат соціалізму перетворився на ревного служителя церкви? Що ж такого мало статися, щоб кавалер ордена Леніна і червоного прапора змінив партійну книжку на кадило? Та нічого особливого – просто наказ начальства.

Росіян раптом зацікавило дещо боже: відео

Життя прекрасне і без ніг

В принципі, це справді важливе питання. Відповідь на яке цікавить багатьох людей по всьому світі. Але, звісно, Кіпріан говорить лише те, що потрібно російським пропагандистам: війна – це добре. Мовляв, відбувається очищення.

Якщо він має на увазі, що завдяки війні Росія очистилася від майже 200 тисяч своїх військових, то з ним важко сперечатися. Але, на жаль, під час війни втрат зазнає не лише агресор, а й жертва агресії. Причому насамперед – мирне населення. Але "духовну особу" цей факт не бентежить.

Далі РПЦшний інок переконує російських телеглядачів, що без ніг жити набагато більш кайфово, ніж із ними.

Дивіться відео, як інок дякує, що втратив обидві ноги:

Але навіть не втрата кінцівок є найвищим благом, на думку пропагандиста у рясі. Найкрутіший досвід, як зізнається товариш Бурков, це втрата на війні рідного батька.

Кіпріан радіє смерті батька: відео

Зазіхання на Києво-Печерську Лавру

Від такої заяви була в шоці навіть досвідчена пропагандистка. Далі вони говорили про Києво-Печерську Лавру, Православну Церкву України і свої зазіхання на них.

Інок пояснює, навіщо українцям Лавра: відео

Для тих, хто раптом не знає. Православна Церква України – це правонаступниця Київської митрополії – тобто тієї церкви, з якої взагалі розпочалося православ'я у Русі. Її було створено ще в 988 році у складі Вселенського патріархату. Через 700 років її незаконно анексував Московський патріархат. У 2019 році Вселенський Патріарх визнав незаконність дій Москви, які відбулися в 17 столітті.

Навіщо Москві взагалі потрібно було прибирати до рук Київську митрополію?

По-перше, вже тоді Москва почала використовувати релігію як політичний інструмент для контролю над багатими землями, які вона намагалася захопити.
По-друге, підпорядкування собі своєї історично материнської церкви – за московитською логікою мало б означати, що, мовляв, це саме ми правонаступники Київської Русі, а ті, що там зараз живуть, – просто наші підлеглі.

Саме на такій брехні й будувалася російська імперія. І, ясна річ, саме за цю брехню імперія так бореться зараз – у своїй останній агонії. Тому, звісно, нахабству російських пропагандистів дивуватися не варто. Це генетично закладена імперська маячня про присутність чогось російського у всіх точках земної кулі, а особливо – в київських печерах.

Дивіться відео з питанням, яке дуже турбує росіян:

Як здивувала російська пропаганда

Ну, про пристрасть російських імперців до непохованих тіл, я думаю, зайвий раз нагадувати не потрібно. Не можу зрозуміти лише одного – чому мощі їх хвилюють більше, ніж тіла їхніх сучасників, якими досі усіяні українські поля та які забирати звідси ніхто не поспішає. Ох, та тому, що родичах засохлих святих не треба виплачувати "гробові".

Тому в прагненні таки дійти колись до Києва і нарешті викрасти мощі святих Москва готова покласти стільки поки що живих росіян, скільки потрібно. Про це свідчить російський дев'ятимісячний штурм районного центру Бахмут.

З такою тактикою рано чи пізно справді можна було б і до Києва дійти. Але є нюанс: із такою тактикою все населення Росії закінчиться десь під Полтавою.

Після того інок Кіпріан взявся розповідати, що нічого поганого у важких травмах та каліцтві на війні немає. Згодом він зізнався, що російські монахи "фізично вбивають" українців на війні. А далі відбулося щось дивовижне для російської пропаганди.

Кіпріан заявив, що треба молитися за ЗСУ: відео

Ви уявляєте собі молитву за ЗСУ у церковному храмі? А інок Кіпріан уявляє. Щобільше, навіть закликає до цього.

Згідно з російськими законами, за такі вислови товаришу Буркову світить до 15 років тюрми. Але гляньмо правді у вічі: його навряд чи посадять, адже цей колишній військовий може набагато більше користі принести на фронті.

Церква – це інструмент Кремля

Російська пропаганда дедалі активніше намагається експлуатувати віру людей, щоб досягти своїх мерзенних цілей чи хоча б просто вижити. На полі бою значних успіхів окупанти не показували вже 10 місяців. Політично похитнути ані українське керівництво, ані колективний Захід у Москви також не виходить. То ж вони вирішили прикритися Богом.

Історично РПЦ завжди була нерозривно пов'язана з державною політичною владою. До переворотів 1917 року патріарх був другою за впливом людиною державі – а іноді першою. Коли ж до влади прийшли божевільні комуністи, вони вирішили знищити церкву на всій території СРСР, а разом з нею – і віру людей у Бога. Але за чверть століття до них таки дійшло, що знищити релігію – неможливо. Тому вони знайшли інший вихід із ситуації.

Сталін дозволив діяльність РПЦ, але під патронатом чекістів. МГБ, яке перетворилося пізніше на КДБ, що стало в результаті ФСБ – це та сама структура, якій безпосередньо підпорядковується російська православна церква вже майже 80 років.

Вони можуть багато розповідати в пропагандистських ефірах про свою любов до Бога і про те, як правильно молитися, але вони нізащо не розкажуть, де затверджують кандидатури священників.

Саме продукти КГБ зараз правлять і російською державою, і російською церквою. Біографію Владіміра Путіна ви і так все знаєте, а про біографію патріарха Кіріла нам нагадує федеральний архів Швейцарії, де він працював шпигуном у 70-х роках.

Отже, довіряючи свої таємниці представникам РПЦ чи УПЦ МП як її філії, ви повинні бути готові до того, що про ваші секрети можуть знати співробітники ФСБ. Тому що все це досі одна й та сама організація.