Спільноти воєнного часу. П’ять неочевидних трендів волонтерських ініціатив у громадах

Громадська організація «Центр спільних дій» презентувала дослідження «Спільноти воєнного часу: дієві та вчасні. Низове громадянське суспільство в Україні — 2022». Йдеться про так званий grassroot-рівень громадського сектора — коли ініціатива «виростає з народу» у відповідь на суспільну проблему.

Тобто в дослідженні не йдеться про великі знані організації чи фонди. Отримані дані — зріз тенденцій саме серед ініціатив громадян, результати не відтворюють ознак усього громадянського суспільства, зауважила під час презентації дослідження його співавторка, регіональна аналітикиня «Центру спільних дій» Роксолана Нестеренко.

• Читайте також:77% громадських організацій допомагають ЗСУ, але прагнуть поступово повертатися до основних напрямів діяльності — результати дослідження

Щоб виявити найбільш життєздатні формати спільнот, які виникли в громадах України у відповідь на вторгнення Росії, авторки дослідження опитали представників і представниць 131 ініціативи в 14 областях. Опитування тривало з 24 лютого 2022 року по 10 листопада 2022 року. У лютому 2023 року інформація про трансформацію діяльності ініціатив із часу проведення інтерв’ю була актуалізована.

Спілкуючись віч-на-віч і телефоном, спікери та спікерки розповідали, коли, як і хто створив організацію, які проблеми вона розв’язує та які ресурси для цього залучає. Дослідників також цікавило, чи продовжила спільнота діяти за рік після початку наступу.

Співавторка дослідження й журналістка Марія Очеретяна під час презентації зауважила, що історії опитаних спільнот здебільшого схожі, однак були продемонстровані й неочікувані сторони українського низового громадянського суспільства. Про них і розповімо.

Стійкість після миттєвої відповіді

Дослідження показало, що 67% ініціатив-учасниць створені в кінці лютого 2022 року та ще 30% — у березні. Перші дні великого наступу були знаковими для більшості опитаних. «Хтось розповідав, як займався всім одразу та був готовий рити окопи, хтось зупиняв свої європейські бізнес-контракти, щоб перейти на виготовлення форми та амуніції для Збройних сил України, а хтось переїжджав як внутрішньо переміщена особа (ВПО) в іншу частину країни й на новому місці починав допомагати іншим вимушеним переселенцям», — йдеться в дослідженні.

Вимушені переїзди стали основною головною проблемою для опитаних низових ініціатив. Саме у відповідь на неї утворилися 70% досліджуваних ініціатив. На нових місцях ВПО стикалися з побутовими складнощами та неможливістю покращити умови через втрату роботи. Частина ініціатив опікувалася не тільки новоприбулими жителями, але й тими, хто залишався в окупованих (а згодом і деокупованих) і прифронтових громадах і кого спіткала гуманітарна криза.

• Читайте також:Якої шкоди завдають воєнні злочини Росії українцям: результати опитування

Другою за поширеністю (63%) сферою проблем цілком очікувано була сфера оборони. Масова мобілізація та утворення сил територіальної оборони в багатьох населених пунктах на початку повномасштабного вторгнення Росії стали причиною появи груп людей, які займалися приготуванням і доставленням харчових продуктів, а також пошиттям форми, амуніції та взуття.

Серед інших проблем — інфраструктурні (масштабні руйнування), культурні (потреба інтегрувати ВПО творчих професій, руйнування культурної спадщини), інформаційні (потреба в комунікації України з іноземною аудиторією, економічні (втрата доходу, ринків збуту тощо). 53% ініціатив зосередилися на двох і більше проблемах, які обрали напрями своєї роботи.

Найбільше українці й українки об’єднувалися навколо волонтерських і гуманітарних штабів. «Зазвичай вони закривали одночасно потреби і військових, і ВПО: займалися обліком новоприбулих до громади, роздачею продуктових наборів, одягу, а також збиранням речей і приготуванням наборів польового харчування для військових», — ідеться в дослідженні.

На другому місці — формат публічних заходів для збирання коштів. «Люди віддають і мають щось отримати навзаєм. Віддати кошти на ЗСУ і разом з цим отримати позитивні враження — має бути такий баланс», — розповіла «Центру спільних дій» співорганізаторка об’єднання «Варті» Анна Петровська.

Тож активісти організовували концерти для збирання коштів на військові потреби, дозвілля для ВПО, екскурсії, розмовні клуби й дитячі табори, арттерапію для місцевих і новоприбулих.

Частина організаторів благодійних стендапів і квартирників ділилася своїми сумнівами з приводу вибору розважального формату та його доречності на початку повномасштабної війни. Проте приклад запуску культурних майданчиків по всій Україні надихав громадян ініціювати такі заходи у своїх населених пунктах.

Вчасний стоп

Станом на лютий 2023 року більш як 80% ініціатив продовжували працювати, адже проблеми, навколо яких люди об’єдналися, усе ще треба розв’язувати.

Водночас половина всіх ініціатив під час роботи трансформувалася, а майже кожна п’ята спільнота припинила існування. На думку дослідниць, тривалість ініціатив залежала від поставленої мети, цільової аудиторії й загалом обраного формату роботи.

• Читайте також:Епідемія пішла на користь: дослідження досвіду адаптації громадських організацій до повномасштабної війни

Кількість ініціатив, скерованих на пошук і надання житла для внутрішньо переміщених осіб, за рік скоротилася на 20%, оскільки люди почали повертатися додому або знаходити інше, не тимчасове житло. Благодійних подій поменшало втричі. Це пов’язують також зі зменшенням потреби збирати кошти на допомогу ВПО. Формат соціального бізнесу скоротився майже вдвічі, бо частина підприємців у пошуках прибутку повернулася до діяльності, яку вела до великого вторгнення.

Чимало громадських організацій, не припинивши діяльність, змінили напрями, адаптуючись до потреб і наявних ресурсів, зауважили дослідниці. Наприклад, київські «Солом’янські котики», усвідомивши, що ресурсів, аби «допомагати всім», не вистачить, зосередилися на основному — навчанні цивільних домедичної допомоги та мінно-вибухової справи. Детальніше про це «Детектору медіа» ранішерозповідав інструктор із тактичної медицини «Солом’янських котиків» Іван Ніколенко.

Інформаційне суспільство

Як засвідчили результати дослідження, найбільш довгостроковими ініціативами виявилися інформаційні платформи, кампанії, волонтерські штаби та майстерні. Вони закріпилися на правовому рівні як громадські чи благодійні організації.

Відразу після 24 лютого українські волонтери почали активно створювати інформаційні продукти. Серед них — застосунки для українців, які виїхали за кордон, кампанії для росіян із закликами саботувати мобілізацію, пояснювальні матеріали про контекст війни ізсередини для іноземних громадян та іноземних компаній, які працювали в Росії.

• Читайте також:Унікальна єдність: згідно з соцдослідженням, українці єдині в доленосних питаннях

Найчастіше такі проєкти запускали вже наявні комунікаційні команди або ті, які сформувалися із представників сфери комунікацій, медіа та IT після повномасштабного вторгнення. Такі ініціативи траплялися переважно у великих громадах, де цих спеціалістів було більше й вони були активнішими.

Нагадаємо, «Детектор медіа»розповідав про «Креативні сили України» — спільноту диджитал-фахівців і фахівчинь у телеграмі, яка з перших днів вторгнення Росії створювала професійний контент і поширювала його, щоби протидіяти дезінформації, а також за допомогою фото- та відеоконтенту намагалася психологічно тиснути на ворогів і підтримувати союзників.

І сам у полі воїн

Більшість опитаних спільнот (54%) — це об’єднання в кількості 10–30 людей. 15% спільнот більші: за словами авторок дослідження, такі здебільшого працюють у менших громадах і часто базуються на сформованих раніше колективах. Найпоширеніший розмір групи серед підприємницьких ініціатив — до 10 людей. Вони, наприклад, на власній виробничій базі виготовляли консервовані продукти для військових, шили форму й амуніцію — як у робочий час, так і поза ним. Водночас 8% людей — одиничні волонтери та благодійники, які допомагали в межах своїх знань і вмінь. Наприклад, проводили психологічні консультації, благодійні екскурсії, збирали кошти.

Обмін ресурсами

Згідно з дослідженням, більш як половина спільнот виникла з-поміж представників і представниць громадського сектору, однак внесок місцевої влади та бізнесів не менш відчутний. Саме вони брали на себе ті напрями роботи, які громадськість сповна не могла охопити: надання житла та виготовлення харчової та нехарчової продукції. У «Центрі спільних дій» підкреслили, що таким чином кожна ініціатива могла розв’язувати проблеми у свій спосіб через формат, який відповідав її розміру, знанням і ресурсам. Ефективність більшості спільнот пояснювалася саме тим, що різним групам вдалося швидко домовитися та налагодити обмін ресурсами між собою.

Більшість ресурсів — матеріальних, нематеріальних і фінансових — надходила від пересічних громадян. Інфраструктурним ресурсом (приміщеннями, перевезеннями) 44% спільнот допомогла місцева влада.

«Ініціативи від влади отримували найбільше підтримки ззовні від громадського сектору, благодійних фондів і бізнесу. Бізнес, своєю чергою, був найбільш автономним і отримував найбільше ресурсів від громадського сектору. Ні влада, ні бізнес не шукали інформаційної підтримки в інших груп», — ідеться в дослідженні.

Часто ті, на допомогу кому скеровували свої зусилля громадські ініціативи, потім долучалися до них уже як активісти й активістки. У дослідженні найкращим прикладом цього тренду назвали залучення внутрішньо переміщених осіб до волонтерства як кадрового ресурсу.

«У 24 ініціативах вимушені переселенці ставали або персоналом гуманітарних штабів, або проводили заходи для місцевих жителів, або допомагали своїм землякам, які перебували в окупації чи під постійними обстрілами. Також ВПО самі розпочинали діяльність на нових місцях (5% від усіх ініціатив). Це сприяло виникненню в людей більш тісного зв’язку із новим місцем проживання та бажання самим долучатися до ініціатив», — ідеться в дослідженні.

Самодостатність як корисний бонус

24 лютого громадянське суспільство активізувалося та перепрофілювалося, чим допомогло управлінському механізму держави витримати початок повномасштабної війни. Тепер багато груп громадян повертаються до розв’язання менш кризових питань у різних сферах. Так громадянське суспільство підтримує й розвиває державу. І цей внесок буде цінним не лише під час війни, але й по її завершенню.

Створивши успішні проєкти, їхні учасники й учасниці не лише розв’язали проблему на своєму рівні, а й «змінилися назавжди», зазначено в дослідженні. Згідно з вивченими даними, вони незалежно від професії здобули навички кризового менеджменту, взаємодії в команді, пошуку ресурсів, розбудови партнерств. Це може стати рушієм наступного етапу розвитку громадянського суспільства, зауважили в «Центрі спільних дій».

«Люди зрозуміли, що здатні за короткий час знайти житло для сотень евакуйованих родин, приготувати тонни гарячої їжі, зібрати сотні тисяч гривень на техніку для військових, знайти цю техніку та відвезти її на фронт. Із таким досвідом вони, безперечно, стануть суспільними лідерами та якісно трансформуватимуть не тільки свої громади, але й державу загалом», — резюмували автори дослідження.

Фото: Єлізавета Серватинська/Суспільне

Інфографіка: Центр суспільних дій