«Будинок “Слово”»: подкасти як спротив російській агресії

«Слово» — кооперативний будинок із 66 квартир, який створили наприкінці 1920-х років у Харкові для літераторів, художників та інших діячів культури. Споруда має форму літери «С» — слово, а його мешканців називали «слов’янами». Сусідами по будинку були Павло Тичина, Володимир Сосюра, Остап Вишня, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Іван Багряний та інші. Однак невдовзі після заселення новобудови стало зрозуміло, що митців зібрали в одному місці не для щасливого життя та роботи, а для зручнішого стеження та репресій. Росія намагалася знищити українську культуру тоді й продовжує це робити сто років по тому. Вже під час повномасштабного вторгнення фасад будинку пошкодили обстріли держави-агресорки.

Історія будинку надихнула акторок Уляну Олійник та Ірину Лоскот створити волонтерський аудіопроєкт — подкасти з озвучуванням віршів і прози митців, які жили в будинку, а також історій їхнього життя. Спочатку команда подкасту «Будинок “Слово”» сама шукала акторів і записувала їх на диктофон. Зараз вони оголошують кастинги та записуються у професійній студії звукозапису.

До запису подкастів уже долучилося чимало відомих осіб, серед яких телеведучі Тимур Мірошниченко, Олексій Суханов, Валентина Хамайко, Ярослава Кравченко, актори кіно, театру та дубляжу Олег Стальчук, Андрій Альохін, Наталка Денисенко, Віталій Салій, актор і блогер Віталій Гордієнко, диджейка та ведуча Дар’я Коломієць, стендап-коміки Василь Байдак і Сергій Чирков. Подкасти можна прослухати безплатно в телеграм-каналі «Будинок “Слово”», на гугл-подкастах, спотифай і на ютуб-каналі проєкту.

Уляна Олійник і продюсерка Марія Феленко розповіли MediaSapiens про створення подкастів і можливі нові формати.

— Як з’явилась ідея створити проєкт, присвячений будинку «Слово»? Чому під час повномасштабної війни історія Розстріляного Відродження здалася актуальною?

Уляна Олійник

Уляна: Я почала цікавитися цією темою ще у школі, а потім натрапила на документальний фільм Тараса Томенка «Будинок “Слово”». Мене захопила історія самої будівлі, де жили письменники. За два роки я туди потрапила зі своєю подругою. У серпні 2019 року я була в Харкові й мала честь відвідати цей будинок. Він був відкритий для відвідувачів, кожен міг зайти та пройти його повністю. Нас «мурашило» страшенно, бо ми розуміли, що це за будинок, що там відбувалось — і прекрасного, і жахливого водночас.

Уже під час повномасштабного вторгнення я зрозуміла, що зараз саме такий час, коли треба відроджувати українську культуру, літературу. І в мене одразу виникла ідея, що це будуть аудіотвори письменників, які жили в будинку «Слово».

— Розкажіть про себе та команду. Серед вас є літературознавиці чи це просто захоплені українською літературою люди?

Уляна: Я акторка театру ляльок, торік закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Я не літературознавиця, мені просто цікава ця тема. У моїй команді є багато карпенківців, є актори. Марія, до речі, кінорежисерка. У нас дуже творча команда.

З літературою в нас безпосередньо пов’язана редакторка Інна, вона навчається на спеціальності «новогрецька філологія», де вивчає літературу, знає, як писати, й також цікавиться театром. Це допомагає створювати не сухі вікіпедійні матеріали.

Набиралася команда з людей, які мені цікаві та хочуть цим займатися. Це команда друзів.

Марія: Ми час від часу звертаємося по консультацію до істориків із Харківського літературного музею або інших дослідників. Інформація не береться нізвідки, ми працюємо саме з їхніми матеріалами.

Марія Феленко

Уляна: У першому сезоні ми робили особливий випуск, де брали інтерв’ю в людей, які були засновниками резиденції будинку «Слово» в Харкові, Харківського літмузею, в розробниці сайта «Будинок “Слово”». Ми робили з ними спільні етери в інстаграмі. Доволі тісно співпрацюємо та цінуємо творчість одне одного.

— А коли саме ви створили проєкт? Це було одразу з початком повномасштабного вторгнення?

Уляна: Проєкт розробляли протягом березня 2022 року. За цей час ми шукали та запрошували митців, а перший випуск вийшов 4 квітня 2022 року.

— Маріє, як ви оцінюєте розвиток проєкту за рік?

Марія: Я долучилася до проєкту не так давно, в січні 2023 року. Ми почали змінювати формат і йти далі, шукати фінансування. Ми зовсім змінили айдентику, долучили SMM-менеджерку, яка допомогла нам зробити проєкт більш сучасним і стильним. Композиторка Мар’яна Клочко написала інтро для випусків нашого третього сезону.

Ми перейшли на новий рівень і зараз плануємо створювати відеорозповіді, щоб люди могли бачити наших учасників, які розповідають про митців. Ми поки тримаємо в таємниці, як саме це буде.

У нас є ще декілька планів, які ми хочемо реалізувати. Але протягом цього року, що проєкт існує, мене просто вражало, як Уляна залучала відомих людей і знаходила цікаві матеріали. Спочатку це були просто записи на диктофон, а зараз ми працюємо в студії. І вся команда дуже хотіла цього. Я бачила, як дівчата не кидають цю роботу, а роблять ще і ще.

Уляна: Хочу уточнити, що я не одна створила цей проєкт, а з подругою Іриною Лоскот. Ми разом продумували концепцію, залучали акторів, самі начитували твори в першому сезоні. Потім вона відділилася в інший проєкт, але її внесок залишається великим. Вона досі нас підтримує, стежить, звертається з порадами.

— У проєкту було вже два сезони, зараз розпочався третій. Сезони відрізняються тематично, скільки випусків входить до сезону та скільки він триває?

Уляна: В кожному сезоні в нас виходить приблизно 30 випусків. У першому та другому сезонах ми озвучували твори поетів і письменників, які жили в будинку «Слово». Ми могли додавати по декілька творів одного автора, тому виходило багато. Інколи випуски тривали по 20–30 хвилин. А в лютому розпочався третій сезон, у ньому повністю змінилося наповнення та, як мені здається, аудиторія. Коли ми робили випуски з віршами та прозою, нас могли слухати діти, а зараз це більше схоже на дослідження біографій жителів будинку «Слово». Ми розповідаємо не лише про поетів і письменників — у будинку жили журналісти, науковці, художники. Їхнє життя було трагічним, і тому це спрямовано на дорослішу аудиторію. Також в інстаграмі з’явилася рубрика #щонічник — це щоденникові записи митців.

У третьому сезоні випуски коротші — до 5 хвилин, але їх буде більше — близько 40 біографій. Інколи знаходити дані дуже важко, але те, що робить наша редакторка, — прекрасно.

— А де ви зазвичай шукаєте інформацію? У відкритих джерелах чи вам допомагають історики з музею?

Уляна: Це парафія нашої редакторки Інни, я цілком їй довіряю. Вона шукає інформацію в літературі, публікаціях, мемуарах, щоденникових записах. Якщо матеріалу достатньо у відкритому доступі, вона його обробляє, щоб це виглядало художньо, а не сухо. У нас був задум, щоб біографії виглядали як художні твори.

Якщо матеріалу не вистачає, то Інна бере якісь факти й додумує, як це буде звучати, додає якісь моменти. І ми відкрито кажемо, що це авторське тлумачення матеріалів.

— Як у першому та другому сезонах обирали твори для випусків?

Уляна: Це теж робила редакторка. Вона обирала певну кількість творів одного автора, а потім надсилала мені. Я обирала актора або акторку, яких я хотіла би попросити озвучити ці твори. І на основі їхнього голосу я уявляла, який твір найкраще підійде. Це вже театральна і творча робота. Я уявляю, як це звучатиме з музичним оформленням, чи актуальний цей матеріал зараз. Історія циклічна, на жаль, і деякі матеріали просто вражали своєю актуальністю.

— Проєкт присвячений суто жителям будинку «Слово», і у випусках навіть вказані номери квартир митців. Чи плануєте ви потім розширювати проєкт і додавати інших авторів, які не жили там? Адже є вірогідність закінчення проєкту після висвітлення біографій усіх жителів будинку.

Уляна: Ми часто помічаємо, що наш проєкт описують як проєкт про митців Розстріляного Відродження. Так, це правильно, але треба додавати, що ці митці — саме з будинку «Слово». Нашим задумом було розповідати саме про них. Митців Розстріляного Відродження, на жаль, дуже багато. Є чимало інших проєктів, які їм присвячені.

Ми сконцентровані саме на будинку «Слово», і це зовсім не дрібна робота, як може здатися.

— Імовірно, ви знаєте, що будинок «Слово» постраждав від обстрілів російських окупантів. Чи були у вас думки відправляти якусь частину пожертв на його відновлення?

Уляна: У мене була така ідея із самого початку, коли я дізналася, що він пошкоджений. У порівнянні з іншими будинками в Харкові він не надто постраждав, тільки фасад. Звичайно, коли ми будемо отримувати хороші донати, ми будемо вкладати кошти у його відновлення. Я вже шукала, до кого можна звернутися, але мені відповіли, що цим займається місцева влада і найкращим виходом буде вкладатися спочатку в розвиток нашого проєкту.

— Як ви проводите кастинги акторів? Чи були випадки, коли до вас люди самі зверталися, що хочуть узяти участь?

Уляна: Під час першого сезону ми запрошували медійних людей, це був тільки початок і ми нікого не кастингували. У середині другого сезону в нас з’явився інстаграм, і тоді почали додаватися підписники з пропозиціями взяти участь. А вже до кінця сезону на нас почали звертати увагу відомі люди, наприклад, Валентина Хамайко, ведуча програми «Сніданок. Вихідний» на «1+1». Також відома акторка Наталка Денисенко написала нам, що хоче взяти участь. І це так приємно, тому що наш проєкт волонтерський — а до нас ідуть такі відомі медійні люди.

Зараз ми викладаємо в інстаграм пости про кастинг, усі охочі пишуть нам в особисті, ми перенаправляємо їх у мій телеграм, я надсилаю їм тестове завдання — уривок твору з майбутнього випуску. Якщо мені подобається дикція людини та як вона читає, ми запрошуємо її на студію.

— Кого ще з відомих людей ви хотіли б долучити до проєкту?

Уляна: Я б дуже хотіла, щоб у нас прочитав твір актор Віктор Жданов. Звичайно, Ада Роговцева — для мене вона акторка з великої букви. Якщо «дозріємо», то запросимо.

— Дехто з акторів зараз у ЗСУ, як вони долучались і записувались?

Уляна: У першому сезоні в проєкті взяв участь актор Олександр Печериця, який влітку служив на Харківщині, де йшли запеклі бої. Він погодився, попри бойові дії. Ми йому дали короткі, але дуже хороші вірші Михайля Семенка. Якість звуку була не дуже, але ми розуміли, де людина перебуває. На чорновому записі було навіть чутно постріли фоном. Олександр Печериця чудово прочитав усі твори і ще записав відео, де розповів про роботу над матеріалом. Просто не передати словами почуття, коли людина, перебуваючи у вирі активних бойових дій, так ставиться до творчості. Зараз він поєднує службу з роботою в театрі, і це дуже тішить.

Також до нас приєднався актор Арсен Березний, який теж служить. Він читав Павла Тичину. Це дуже гріє душу.

— Ви записуєте випуски у професійній студії, це ж не безплатно? Ви маєте якусь монетизацію або збираєте донати?

Уляна: Раз на місяць нам безплатно виділяють 3-4 години для запису на студії дубляжу Le Doyen із їхнім звукорежисером.

Марія: Вони це зробили, розуміючи, що ми працюємо на волонтерських засадах. Наш проєкт ніяк не фінансується додатково, він не комерційний. Ми з ними вже близько двох місяців, і усвідомлюємо, що це не може тривати нескінченно. Зараз нас можна підтримати за допомогою банки, яка закріплена в шапці профілю в інстаграмі. Зараз це невеликі кошти, які ми можемо використати на роздруківки текстів для запису наших акторів або оплатити якусь мінімальну рекламу.

Але ми плануємо відкривати патреон, подаємося на гранти, думаємо, як проєкт можна адаптувати, щоби знайти фінансування та робити його якіснішим. Також хочемо долучати істориків, щоби писати більш об’ємні цікаві статті та робити унікальний матеріал. У нас є дуже багато цікавого, що ще тільки належить опублікувати.