Олександр Роднянський: Українське телебачення доживає останні дні

Український кіно- та телепродюсер Олександр Роднянський заснував український телеканал «1+1», який досі залишається лідером ринку. Проте  найбільшої слави Роднянський зажив у Росії. Останні 20 років своєї кар’єри він активно працював у Москві: стояв у витоків російського телеканалу СТС, був продюсером телесеріалів «Моя прекрасна няня» і «Кадєтство», «Біла гвардія», повнометражного фільму «9 рота» (останні три заборонені Державним агентством України з питань кіно). Тепер вчорашні кадєти, зокрема Борис Корчевніков (у серіалі – курсант Сініцин), – рашисти, а Роднянський після 24 лютого виїхав з Росії.

В інтерв’ю «Главкому» Олександр Роднянський констатував смерть українського традиційного телебачення, розповів, як виношував ідею об’єднати російський та український телепростори і розкрив комерційну таємницю: якими фільмами та серіалами він тепер планує підкорити західний кіноринок.

Олександре, ви зараз дивитеся українське телебачення?

Майже не дивлюся. Хіба що новини: сьогодні – на ВВС, а вчора – на CNN. Інколи можу й українські. Але здебільшого я читаю, відтоді як з’явилися Telegram-канали, зробив для себе вибірку. Багато чого дивлюся на YouTube. Класичне телебачення – це вже рудимент. Для мене воно остаточно вмерло десь наприкінці 2010-х років.

Та й для чого йому існувати? Це вже нікому не треба. Немає вже тих людей, які програмують новини, фільми, програми виробляють, врешті-решт. Коли у нас з вами вже давно є можливість дивитися в інтернеті те, що ми хочемо, навіщо ця старовина? На мою думку, українське телебачення доживає останні свої дні.

Гаразд, а в YouTube-канал «1+1» дивитесь? Що вам там подобається і не подобається?

Ви знаєте, на ютубчику ми з вами дивимося тих, кому довіряємо. Я приходжу туди дивитися якихось конкретних людей.

Ви ще були дуже маленьким, або щойно народилися, коли ми починали «1+1» (дата створення каналу – 3 вересня 1995 року, журналіст «Главкома» дійсно народився роком пізніше, – «Главком»). У перші дні існування каналу я дуже агресивно просував ведучих. Мені здавалося, що телевізійний канал – це колективний портрет його ведучих. Людей, які мають право на увагу аудиторії. Привернути цю увагу їм мають допомогти інтелектуальні здібності і харизма. Тому для мене це було важливо. Те саме – на YouTube, я приходжу послухати, що говорять цікаві люди.

Які з проєктів ви би відзначили на цьому каналі сьогодні?

Дивлюся всі програми, які веде Наталя Мосейчук. Вона єдина мені цікава на «1+1». Мене підкорила її особлива манера говорити, її інтонація. Поважаю її за особисту позицію і відкритість до діалогу.

Як сьогодні ви оцінюєте перехід каналу «1+1» до Коломойського?

Я перестав бути власником холдингу у 2008-му році. Тоді ж мене випхали з «СТС». Залишив усе, продав своїм американським партнерам, з якими працював з 1996 року. Маю на увазі компанію СМЕ.

Я доєднався до команди «1+1» 1996 році. У нас не було грошей, ми шукали партнерів, а я у ті часи захоплювався Америкою. Був американофілом. І ми навіть не розглядали пропозицій з сусідньої країни (Росії). Таким чином «1+1» приєднався до мережі телеканалів CME. Але ця мережа не ішла у ногу із часом та не змогла розкрити увесь потенціал «1+1».

Скажу більше. Коли я прийшов на «СТС» у 2002-му році, я вже мав мету розширити «1+1». Я розумів, що український ринок тоді був відносно невеликим, а російський бурхливо розвивався.

Тобто ви хотіли об’єднати два канали?

Я хотів, щоби «1+1» поглинув «СТС». Росіяни й так у нас купували програми. Приїжджали до мене у Київ представники каналу і домовлялися про купівлю програм. Коли я доєднався, у них було чотири чи п’ять програм, придбаних в «1+1», і мені здавалося, що ми будемо абсолютно синергічні.

Тому, що «1+1» – великий телеканал з новинами, з чудовими ведучими, з однією з найкращих у східній Європі команд. А СТС – маленький, але у них є ліцензії. Вони мріють про розширення, про капіталізацію. Але мій партнер Рональд Лаудер відмовився від цієї ідеї. Річ у тім, що на «СТС» була дуже сувора система контролю за витратами, а ми на «1+1» навпаки намагалися завжди інвестувати у створення найкращого продукту.

Я запропонував Лаудеру зробити так само на «СТС», але почув відмову. Хто знає, можливо він вже тоді мав якесь лихе передчуття щодо Росії. А може й просто банально не бачив можливостей.

«Ткаченко звільняв усіх, хто мене бачив у коридорі»

То як щодо пана Коломойського і його ролі у розвитку каналу «1+1»?

За три місяці після мого відходу від справ на «1+1» йому якимось магічним чином вдалося домовитися з американцями, щоби ті передали у його власність свою частку бізнесу з каналу і пішли собі геть.

Ви оцінюєте еру Коломойського як темні часи для медіахолдингу «1+1»?

Я би так не сказав. Направду я не слідкував за долею цієї корпорації після свого звільнення. Мені було не дуже приємно спостерігати. Я знав, як вони там розганяли всю мою команду. Мені всі дзвонили і скаржилися. Складалося таке враження, що Олександр Ткаченко (генеральний директор «1+1 media» до 2019 року, а зараз міністр культури та інформаційної політики України – «Главком»), просто звільняв усіх, хто мене бачив у коридорі.

Тому я й припинив відстежувати медійне життя каналу. Тим більше, що втрата цікавості до подальшої його долі у мене збіглася з утратою цікавості до старосвітського телебачення взагалі.

У Росії «Єдиний марафон» існує у форматі 20 каналів не перший рік

Вас здивувало минулорічне рішення Ріната Ахметова вийти з медійного бізнесу?

Ні. Це ж звичайнісіньке собі політичне рішення у відповідь на ухвалення закону про олігархів. Він же раніше сказав, що не хоче бути олігархом. Такий от меседж для влади.

Єдиний марафон – зло, чи шанс для телеканалів під час війни?

Звичайна вимога воєнного часу. Мені здається, що довго цей проєкт не проживе. Просто не витримає випробування часом. Не зможе у такому вигляді існувати, бо телебачення цікаве, коли воно конкурентне.

Під час війни конкуренція, як у відносно мирний час, не є можливою. Тому марафон і досі триває.

А якщо ідея єдиного марафону настільки сподобається владі, що вона захоче залишити його і після війни, використовуючи для придушення свободи слова…

В Україні таке не пройде. Це вже зовсім інша країна. Люди тут заплатили кров’ю, щоби ані найменшого натяку на диктатуру більше не було. Спроби прибрати до одних рук увесь інформаційний порядок денний закінчаться дуже погано. Суспільство не пробачить цього. У нас же тут не Росія, у якій цей самий марафон існує у форматі 20 каналів далеко не перший рік. У нас такого не буде. Завершиться війна і всі повернуться до конкурентної боротьби. Навіть зараз вже відчуваються різні політичні течії, різні точки зору. Ми чуємо, все ж таки, і м’які критичні коментарі у бік влади. А після перемоги їх ще побільшає. Аж доки повністю не повернеться типове українське політичне життя.

Свого часу ви перетягнули до Москви кілька телепрофесіоналів з України. Хто з них, як і ви, покинули Росію? Чи змінилося ваше ставлення до тих, хто вирішив залишитися?

Ну, я мало людей взяв із собою. Усе ж таки я до 2008-го залишався разом з «1+1». Для мене успіх каналу був пріоритетом до останнього. З собою до Москви я взяв буквально трьох людей. Ніхто з них там уже не живе. Одна людина, яку я привіз, повернулася після Помаранчевої Революції, працювала на Віктора Ющенка. Друга приїхала назад у 2006-му, а третя працює у США вже більше десяти років.

Можете назвати прізвища?

Я взяв Олексія Зюнькіна – тодішнього директора з програмування на «1+1», аналогічну посаду він займав і на «СТС». Мені здавалося, що він буде корисним і тим більше, у нього була особиста історія. Сім’ї було краще змінити обстановку. Він втратив дружину і нам всім було дуже шкода його. Хотілося допомогти. От він якраз і працює сьогодні в Америці.

Валентина Руденко, директорка з піару, повернулася працювати в адміністрацію Ющенка. І у 2006 році до України з Москви повернувся директор з адміністративних і господарських питань Сергій Мовленко. І більше нікого не було.

Перед від’їздом у Москву я запитав цих людей, чи їм взагалі було би цікаво. Ми ж їхали на кілька років. Я підписав договір з «СТС» на чотири роки. У мене не було достатньо власних грошей для купівлі акцій телеканалу, коли у нас не вийшло об’єднатися з «1+1». Мені запропонували акціонери заплатити їм $30 млн за велику частку акцій і я таких коштів не мав. Тоді мене вирішили винайняти як простого працівника за договором. У ньому прописали критерії, виконавши які, я зможу купити акції телекомпанії. І коли ми вивели її на американську біржу у 2006 році, я вже був одним з акціонерів великої американської публічної компанії. Моя частка становила $30 млн. Відтоді моє життя перетворилося на життя корпоративного виконавчого директора, який відповідав за виступи перед інвесторами й різні презентації. Так тривало аж до 2008 року.

З ким з інвесторів холдингу «СТС» ви досі підтримуєте зв’язки?

Дружу з Пітером Герві (американський підприємець, засновник продюсерської компанії Story First Communications. Один із фундаторів «СТС Медіа», – «Главком»). Це він мене запросив очолити канал «СТС» на одному з початкових етапів розвитку.

Зараз мій друг виробляє телесеріали для різних стрімінгових платформ. Дуже успішна і цікава людина. Народився у Сан-Франциско, а згодом приїхав до СРСР, допомагати робити перший телеміст між СРСР і Штатами (телеміст відбувся 5 вересня 1982 року, поєднавши Москву з Лос-Анджелесом, – «Главком»).

А ключові російські інвестори «СТС» Михайло Фрідман і Петро Авен?

Ми з ними разом працювали, так. Але вони ж були винуватцями мого звільнення з «СТС» за наказом тодішнього російського президента Дмитра Медведєва. Віддали свої голоси за це рішення. Тому я з тих пір з ними зв’язок не підтримую.

«Україна виграла інформаційну війну ще 3-4 місяці тому»

Ваш головний інтерес зараз у Голівуді. Які проєкти готуєте для нього?

У мене є угода з Apple TV+ щодо виробництва проєктів для цієї платформи. Не маю права оприлюднювати, над якими саме проєктами працюємо. Вони самі повідомлятимуть про них.

Про кілька проєктів, телевізійних і кіношних, я можу сказати. З телевізійних: ми у цьому році знімемо чотиригодинний серіал, заснований на книжці колишнього аналітика ЦРУ Джона Ніксона, яка називається «Розмова з президентом». У ній він виклав свої міркування про Саддама Хусейна і ці міркування допомогли знайти сховок Хусейна у Багдаді. Ніксон дуже тонко розумівся на східній психології.

Джона Ніксона зіграє Юель Кіннаман (шведсько-американський актор. Його пращури по лінії матері були євреями, які переїхали у Швецію з України у 1890 році – «Главком»). Дуже популярний актор, на Apple TV+ він зіграв головну роль у серіалі «Заради всього людства» (серіал 2019 року демонструє альтернативну історію, де СРСР зміг першим висадити людину на Місяць, – «Главком»). Режисера ми знайшли теж дуже цікавого. Це Тарік Салех (шведський телепродюсер, аніматор, журналіст і режисер – «Главком»). Минулого року Салех виграв канський кінофестиваль зі своїм фільмом «Заколот у Каїрі» (прем’єра відбулася у травні минулого року – «Главком»).

Далі – дуже цікавий серіал «Червона веселка». Фантастично смішна і у той же час драматична історія одного з керівників комуністичної партії Радянського Союзу, який 1978-го року поїхав з виступом до Берліна, сподіваючись там зустріти групу молодих німецьких комуністів, які виявилися пізніше борцями за права геїв. А у СРСР тоді якраз діяв закон, який передбачав ув’язнення за гомосексуальність на сім років.

Режисером картини буде Андрій Парех, він наполовину українець, наполовину американець. Американські діаспоряни дуже добре його знають.

І зараз працюємо з Мирославом Слабошпицьким, який зняв, на мою думку, один з найкращих українських фільмів часів незалежності «Плем’я». Кіно, над яким ми працюємо з Мирославом, розповідає про велику російсько-українську війну.

Аудиторія тепер змінила своє ставлення до сучасного українського кіно

Як ви оцінюєте інформаційну політику України під час війни? І як вам наш кінематограф воєнного часу, наприклад «Мавка» і «Памфір»?

Я вважаю, що Україна виграла інформаційну війну ще місяціі три-чотири тому. Тільки треба тримати планку і далі так високо.

Кіно останніми роками стало значно кращим. Я би відзначив «Клондайк» (український ігровий драматичний фільм 2022 року, знятий режисеркою Мариною Ер Горбач про війну на Донбасі та збиття літака MH17, – «Главком»).

«Памфір» мені здається фільмом талановитої людини (український ігровий фільм 2022 року режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука із Олександром Яцентюком у головній ролі, вийшов у прокат 23 березня 2023 року, – «Главком»). Сказав би, що він не повністю розкрив свій потенціал, але далі буде більше.

Радію, що творці «Мавки» довели до ладу складний проєкт. Це великий успіх. Чудово, що люди пішли у кінотеатри. Мені здається, що це перший такий досвід, який може стати проекцією на майбутнє. Ось так і мають працювати українські фільми. Аудиторія тепер змінила своє ставлення до сучасного українського кіно. Це результат воєнного часу. Війна довершила створення української політичної нації. І українське кіно відіграло у цьому завершальному етапі провідну роль.

«Борис Корчевніков – хвора людина»

Ви створили для «СТС» серіали «Кадєтство», «Моя прекрасна няня» тощо. Як вам громадянська позиція акторів, які у них зіграли?

Борис Корчевніков (кадет Сініцин з серіалу «Кадєтство», зараз – кремлівський пропагандист, керівникт телеканалу «Спас» Російської православної церкви – «Главком») – хвора людина. Я бачив кілька уривків з випусків новин, це вже ненормально. А з іншого боку, чому ми маємо на це дивитися і навіщо взагалі на це звертати увагу?

Це ж уже давно якийсь такий відстійник. Треба про нього забути. Я не можу знайти відповідь на питання, а що ж сталося з Корчевніковим чи іншими. Є певні соціально-політичні умови. Люди стають заручниками ситуації і потрапляють під вплив пропаганди.

Увесь час дивуюсь, як таке могло статися. Якщо ви думали, що у мене є відповідь на ваше питання, то я вас розчарую. Її у мене немає. Колись я думав, що більшість людей у Росії, з якими був знайомий, цілком нормальні. Потім дивишся, як хтось із цих людей зігує і вже так не думаєш… Зрештою, це і їхній особистий вибір також. За нього доведеться відповідати.

Як ви взагалі оцінюєте роботу ключових російських пропагандистів? Чи залишилося у них щось людське? Тіну Кандилакі свого часу саме ви зробили зіркою в Україні.

Те, що вони роблять – це абсолютна клініка. А Маргариті Сімоньян навіть у цій клініці комфортно. Вона ж бо й сама вже вірить у все, що каже.

Яким ви бачите майбутнє Росії?

Тільки розпад Росії може прибрати загрозу повторного нападу на Україну. Бо якщо РФ збережеться, то загроза так і нависатиме. Нам доведеться співіснувати у такому разі як Північна та Південна Кореї.

Зеленський – людина, якій поставлять пам’ятники

«Російські ліберали» нахваляються, що прийдуть та лад наведуть, тільки от, мовляв, приберіть Путіна…

Поки що я не бачу політичного потенціалу у лібералах. Їхній лідер Олексій Навальний – у тюрмі під тортурами. Лібералами лякатимуть російських дітей. Якщо вони повернуться, то їх триматимуть у Росії, щоби ними лякати пропутінський електорат, який залишиться після відходу господаря Кремля. У той час як керувати країною, коли Путін піде на спочинок, зумівши зберегти при цьому Росію, будуть ветерани війни та ультраконсерватори.

Володимир Зеленський має шанс виграти вибори після перемоги? На вашу думку, чи не стане він диктатором із амбіціями утримати повноту влади формату воєнного часу?

Слухайте, по-перше, безумовно він виграє, якщо захоче йти вдруге. Наш президент – історична постать. Це людина, якій поставлять пам’ятники. Хто завгодно може казати що завгодно, але це для мене – медичний факт.

Стосовно загроз другого терміну Зеленського. Україна є частиною західного світу. Без допомоги і підтримки заходу нам буде непереливки. А їм перетворення нашої країни на режим з диктаторськими рисами буде неприємний. Вони цього не попустять. Не кажучи вже про те, що у Зеленського й самого є талант емпатії, він знає людей. І він самостійно відчує, що диктатора тут не терпітимуть.

Богдан Боднарук, для «Главкома»