УПЦ МП vs ПЦУ: хто є хто в українському православ’ї

До Томоса УПЦ КП була «неканонічною», а після Томосу — вже УПЦ МП.

Згідно з церковними православними канонами, на певній території має бути одна православна церква. УПЦ МП постійно таврувала не визнану іншими православними церквами УПЦ КП як неканонічну. І це, формально кажучи, дійсно було так. Принаймні з точки зору православних канонів. Але після отримання Томоса (автор цих рядків був першим із простих смертних, хто побачив Томос на власні очі 7 січня 2019 року у Трапезній церкві Софіївського собору) ситуація кардинальним чином змінилася. Тепер уже, якщо слідувати православним канонам, неканонічною, а отже і «неблагодатною» стала УПЦ МП, хоч вона сама цього не визнає. ПЦУ ж стала єдиною канонічною і благодатною православною церквою на території України.

Як на мене, то гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний зробив ведмежу послугу Україні, відновивши на початку 20-х років XVII століття православні парафії після прийняття Брестської унії в 1596 році. Це якщо брати до уваги історичний, а не релігійний дискурс.

Греко-Католицьку Церкву, яка за пів століття органічно увійшла б в уми та душі українців, Москва так легко вже не «нагнула» б. Адже після проголошення за наказом царя Петра I анафеми на гетьмана Мазепу у листопаді 1708 року підконтрольна Москві з 1689-го Київська православна митрополія стала головним знаряддям економічного та національного поневолення й асиміляції українського народу. До того ж католицький клір завжди був зі своєю паствою, а не прислуговував владі, як це робив і робить клір московської церкви, яка, по суті, нині є підрозділом агітпропу ФСБ. Священники УГКЦ також були зі своїм народом, а не прислуговували владі. І це факт. Честь їм за це і шана.

Як показує практика, УПЦ МП є, де-факто, диверсійною, антиукраїнською та підпорядкованою Москві організацією, яка не має нічого спільного зі служінням Богу. Загальновідомо ж, що московський патріарх РПЦ Кирило був агентом КДБ з агентурним псевдо «Михайлов». Цілком імовірно, що це ж агентурне ім’я він має і в ФСБ. Архієреї УПЦ МП, як і їх московські зверхники, живуть у розкошах, що не відповідає церковним канонам. Той же намісник Києво-Печерської Лаври Павло їздить дорогим «Мерседесом» і живе у «золотому» маєтку під Києвом, а не в лаврській келії. Це аморально та неприйнятно для «чорного» духовенства. Як раб Божий Павло увійде в Царство Боже? Легше верблюду пройти крізь вушко голки… Але громадянину Петру Лебедю (таке світське ім’я має митрополит Павло) на це глибоко плювати. Бо він звичайнісінький фарисей. Безбожник. Як і переважна більшість кліру московського патріархату, складовою частиною якої є УПЦ МП.

Відмовитися від єдності з московським патріархатом УПЦ МП просто не може, якби навіть дуже того хотіла. Адже без єдності з московським патріархатом УПЦ МП просто «повисне» у повітрі, вважатиметься розкольницькою сектою, і її ніколи не визнає жодна з 15 автокефальних церков. Автокефалію ж УПЦ МП московський патріарх не надасть за жодних обставин. Саморозпуститися та влитися в ряди ПЦУ архієреям УПЦ МП не дозволяє гонор і прищеплений московськими зверхниками антиукраїнський менталітет. Саме тому вони граються в буцімто «незалежність», що є банальним фарисейством. І це тоді, коли надання у січні 2019 року Томосу ПЦУ Вселенським патріархом Варфоломієм робить діяльність УПЦ МП в Україні неканонічною, а значить і неблагодатною відповідно до православних канонів.

Формально церква в Україні є відокремленою від держави. До того ж УПЦ МП, як і ПЦУ, не є юридичними особами. Церковні ж парафії (приходи) можуть мати статус юридичної особи, яка навіть не підлягає державній реєстрації. Це значить, що парафії мають право власності, можуть укладати угоди, розпоряджатися фінансами та вчиняти інші юридичні дії від імені своєї парафії. Відповідно до закону, заборонити діяльність окремої парафії держава теж не може. Рішення про перехід до ПЦУ мають приймати самі парафії УПЦ МП на загальних зборах парафіян.

Навіть «совіти» формально не забороняли діяльність УГКЦ, а провели у 1946 році так званий Львівський церковний собор, який скасував Берестейську унію та приєднав українських греко-католиків до РПЦ. Цей собор було проведено з порушенням канонічних православних правил, оскільки на ньому не було жодного єпископа УГКЦ, а ті, хто був, — новохіротонізовані православні єпископи «зі сторони»; тому з точки зору канонічного права скасування Унії не відбулося.

Такий собор мали б провести й клірики та віряни УПЦ МП. Для прийняття рішення про перехід до ПЦУ потрібно, щоб хоча б половина архієреїв (старше духовенство: архієпископи, митрополити та єпископи) УПЦ МП підтримали таке рішення на церковному соборі. Наразі кількість реальних парафій УПЦ МП становить близько 8,5 тис. (багато парафій існує лише на папері або є зовсім нечисленними), священників і ченців — більш як 9 тис., а кількість вірян на липень 2022 року — лише 4% (дані опитування InfoSapiens). Згідно з даними на кінець 2021 року, УПЦ МП має 53 єпархії на чолі з архієпископами чи митрополитами. Кожна єпархія може мати також декілька єпископів. Загалом це близько 100 архієреїв. Серед них активних прибічників «русского міра» не більше 20 відсотків, проукраїнськи налаштованих — 30-40 відсотків, а більш ніж половина — це «болото», яке боїться втратити свої церковні чини й доходи.

Державну службу України з етнополітики та свободи совісті до грудня минулого року очолювала така собі Олена Богдан, яка відкрито лобіювала інтереси УПЦ МП і прекрасно знала, який архієрей цієї так званої церкви чим, так би мовити, дихає. Архієреям потрібно пообіцяти або збереження посад, або якийсь «золотий парашут», на який вони могли б погодитися. Тим більше, що більшість архієреїв є людьми похилого віку. І питання їхнього правильного голосування на церковному соборі буде розв'язане.

УПЦ МП (фактично РПЦ в Україні) після закриття московських телеканалів є чи не останнім бастіоном «русского міра» в Україні, який тримається не на освічених і свідомих громадянах, а на задурманених московською блекотою малограмотних бабусях і платних агентах впливу — себто, фактично, на маргінальних представниках українського суспільства або, перефразовуючи, на «корисних ідіотах» і продажних пройдисвітах.

Останній антидержавний і антиукраїнський бастіон «русского міра» в Україні має бути зруйнований. І чим швидше це буде зроблено, тим сильнішою буде українська держава.